«Мої знайомі стали вулицями» — цей рядок із вірша Артема Азояна чи не кожному в нашій країні відлунює особистим болем. Колись ми гуляли Харковом з Антоном Дербіловим чи Владиславою Черних, а нині — йдемо вулицями, названими на їхню честь.
російська федерація жорстоко нищить квіт нашої нації, найкращих людей, які стали на захист країни у 2014 році та ціною власного життя рятували українські міста від окупації з 2022 року. Пройшовши горнило важких боїв, герої стали частиною історії. Їхні імена закарбувалися в харківських топонімах. Прогулюючись вулицями і провулками, читаючи їхні назви — згадуйте звитягу цих людей. Ми написали про них.
Нині у Харкові 34 топоніми закарбували імена полеглих захисників і захисниць. У День захисника та захисниці публікуємо першу частину матеріалу, де розповідаємо про них.
В’їзд Глісада Джуса
До перейменування: Трінклера
Район міста: Шевченківський
«Джус» — один із тих, кого називали «привидами Києва». Пілот винищувача МіГ-29 здійснив десятки бойових вильотів від початку повномасштабної війни. Він захищав небо на півночі та в центрі України, пізніше виконував завдання на сході.
Андрій народився в Харкові. Він із дитинства полюбив небо: ще підлітком бував на аеродромах Харківщини. У 2016 році пілот закінчив Харківський університет Повітряних Сил. Протягом кар’єри «Джус» боровся з пережитками радянської військової системи.
У 2021 році він звільнився з військової служби, проте повномасштабний напад рф змусив Андрія повернутися до захисту українського неба. В інтерв’ю різним медіа Андрій Пільщиков неодноразово закликав надати Україні літаки F-16. У 2022 році він зустрічався з радником президента США з нацбезпеки у складі української делегації. На зустрічі, зокрема, обговорювали посилення ППО для України.
«Джус» загинув 25 серпня 2023 року разом із колегами В’ячеславом Мінкою та Сергієм Проказіним в авіатрощі через зіткнення навчально-бойових літаків L-39 біля села Сінгури на Житомирщині.
Андрій Пільщиков — кавалер орденів «За мужність» IІІ ступеня та ІІ ступеня (цю нагороду отримав посмертно у 2023 році). Також посмертно йому надано звання майора 40-ї бригади тактичної авіації «Привид Києва».
30 вересня «Джус» посмертно нагороджений званням «Герой України».
Вулиця Олександра Чабана
До перейменування: Білогорська
Район міста: Шевченківський
Олександр Чабан народився 17 серпня 1987 року в Краматорську, навчався на політолога (кафедра політології соцфаку) в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна та з відзнакою закінчив виш. Викладачі відгукувалися про нього як про мудрого, товариського, патріотичного хлопця, що випромінював оптимізм.
Олександр був активною частиною студентського руху Каразінського вишу: в 2009—2013 роках очолював Студентське наукове товариство університету, був лідером студентського самоврядування. Згодом він став помічником депутатки обласної ради Галини Куц; брав активну участь у суспільно-політичному житті Харкова.
У 2014 році Олександр Чабан добровольцем пішов боронити країну. Коли росія розпочала широкомасштабний напад, ветеран АТО знову став до лав ЗСУ й захищав Харківщину. Старший лейтенант командував протитанковим взводом 92-ї бригади імені кошового отамана Івана Сірка. 20 липня 2022 року його група потрапила під обстріл. Коли оборонці відходили, Олександр прикрив собою побратима. Він не дожив 28 днів до 35-річчя.
Вулиця Всеволода Татькова
До перейменування: Борзенка
Район міста: Холодногірський
За свої 19 років Всеволод «Шеф» Татьков встиг урятувати багато життів. Він народився 24 лютого 2004 року. Хлопець захоплювався водним поло: грав у команді області, багато разів посідав призові місця на юніорських міжнародних і національних чемпіонатах, став кандидатом у майстри спорту. У 2021 році вступив до НТУ «Харківський політехнічний інститут».
Коли росіяни напали 24 лютого 2022 року, Всеволоду виповнилося 18 років. Наступного дня від доєднався до тероборони Харкова, допомагав у ліквідації наслідків обстрілу Харківської ОВА 1 березня. Потім пройшов навчання і став частиною спецпідрозділу Kraken. Брав участь у звільненні Руської Лозової, Питомника, Малих і Великих Проходів, Балаклії, Куп’янська та інших населених пунктів Харківщини.
Пізніше його перевели до екіпажу медичної евакуації. Бойовий медик вивозив поранених на полі бою військових у Донецькій області.
Солдат Всеволод Татьков загинув 4 липня 2023 року, під час звільнення з оточення та евакуації поранених побратимів у селі Берхівка під Бахмутом. Бойовий медик отримав вибухову травму. Побратими несли хлопця майже шість кілометрів до машини швидкої допомоги, яка потрапила під обстріл дорогою до бійців. На жаль, його не вдалося врятувати.
Зі слів побратимів, «Шеф» був мужнім і рішучим, був у перших рядах охочих взяти участь у найнебезпечніших бойових завданнях. У Всеволода залишилися батьки.
Провулок Олега Гуцола
До перейменування: Адигейський
Район міста: Салтівський
Олег Гуцол — командир взводу та стартової батареї. Він присвятив життя військовій справі. Захисник родом із Нової Каховки на Херсонщині. Після школи хлопець поступив на факультет зенітно-ракетних військ у Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Закінчивши навчання, служив у 302-му зенітному ракетному полку, що базується в Харкові. Це полк одним із перших взяв на себе удар російських окупантів, які підійшли до міста.
Олег Гуцол зустрів велику війну на посту. Від перших днів він боронив небо над Харківщиною: був командиром стартової батареї — основного вогневого тактичного підрозділу.
Олег Гуцол загинув 6 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання між Харковом і Чугуєвом. Під час авіанальоту командир спочатку рятував солдат взводу, а вже згодом сам попрямував до укриття. За словами побратима, Олегу не вистачило добігти кількох сходинок, аби вберегтися від обстрілу.
Майора Олега Гуцола поховали в Харкові. У нього залишилися дружина й донька. Зі слів дружини Дарини, він завжди посміхався і дуже любив свою родину. Олег Гуцол посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вулиця Антона Дербілова
До перейменування: Тургенєвська
Район міста: Шевченківський
Скульптор, художник і музикант Антон Дербілов з перших днів великої війни став на захист країни. Будучи бійцем Нацгвардії, він звільняв Ізюм та Борову, одним із перших заходив до Балаклії. Згодом захищав країну на Луганщині.
До повномасштабної війни Антон вів дуже активне суспільне життя. Протягом багатьох років він займався унікальною за технікою виконання військово-історичною мініатюрою: його імʼя знали в Європі та Америці.
Він грав на укулеле у складі харківського гурту Alcohol Ukulele. Антон обожнював трьох своїх донечок та завжди дякував коханій дружині, що була поруч в тилу та на війні.
Боєць на псевдо «Патрік» загинув 6 квітня 2023 року в боях за звільнення Кремінної Луганської області. Йому було 43 роки. «Жив та загинув як Герой», — так написали про Антона побратими.
Усі мініатюрні фігурки зберігаються в Києві у друзів родини Дербілових, а його дівчата продовжують волонтерити, вивчати такмед і нести через життя ідеї й наративи батька.
Вулиця Дмитра Коцюбайла
До перейменування: Державінська
Район міста: Слобідський
Дмитро «Да Вінчі» Коцюбайло — наймолодший командир і перший український доброволець, який отримав звання «Герой України» за життя. Він народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянське в Івано-Франківській області. Прадід Дмитра боровся за Україну в лавах УПА.
Дмитро Коцюбайло воював проти російських окупантів із 18 років. Від початку російсько-української війни пішов добровольцем на фронт, у 2014 році був важко поранений у Пісках. Після одужання він повернувся воювати. 17 березня 2016 року Дмитро очолив 1-шу окрему штурмову роту «Вовки Да Вінчі». У 2017 був нагороджений орденом «Народний Герой України».
Широкомасштабний напад росії застав оборонця на Донбасі. Від 24 лютого Дмитро із підрозділом воював на Луганщині, Донеччині, Київщині, Запоріжжі, а також звільняв Балаклію на Харківщині. Захисник загинув 7 березня 2023 року в битві за Бахмут. Поховали легендарного воїна 10 березня в Києві.
«Да Вінчі» казав, що ми не повинні зупинятися, допоки останній метр української землі не буде зачищено від окупантів.
Сквер Владислави Черних
Район міста: Новобаварський
Владислава Черних — харків’янка, народилася 28 червня 1994 року. Після школи вона пов’язала життя з медициною. Дівчина закінчила Харківський національний медичний університет, навчалася на аспірантурі в Національному фармацевтичному університеті.
У травні 2022 року Владислава стала частиною на той момент добровольчого підрозділу «Хартія», коли побачила оголошення про набір. Як розповідала вона журналістам, вирішила піти на фронт за два дні. Спочатку доброволиця навчала військових надавати собі першу допомогу та евакуювала поранених бійців.
Згодом Владислава навчилася керувати безпілотниками. Зі слів побратима, вона холоднокровно виконувала задачі. Її позивний «Аїда» означав «та, хто летить на коптерах і скидає на російських військових божу кару». Після закінчення війни дівчина мріяла повернутися до навчання й розвивати сферу тактичної медицини.
Владислава Черних загинула 28 грудня 2022 року, виконуючи бойове завдання на Бахмутському напрямку. Їй було 28 років.
Вулиця Валерія Дейнеки
До перейменування: Клинська
Район міста: Шевченківський
Валерій Дейнеко — кандидат технічних наук, офіцер, підполковник 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Зі слів колег, він був одним із найкращих фахівців у галузі супутникових систем навігації.
Коли почалося широкомасштабне вторгнення окупантів, Валерій пішов на фронт. Він виконував бойові завдання у Харківській, Луганській і Донецькій областях.
У червні 2023 року підполковник очолив штурмову роту, яка відвойовувала район Кліщіївки на Донеччині. А 2 жовтня 2023 року його підрозділ розпочав наступ поблизу Андріївки. Під щільними обстрілами група подолала пішки п’ять кілометрів і вийшла на ворожі рубежі. Отримавши перевагу над окупантами, група знищила одну з позицій.
Під час подальших штурмів групу ворожий безпілотник скинув боєприпас: Валерій і троє військових були поранені, один захисник загинув. Довівши групу до місця евакуації, Дейнеко скомандував вивезти сімох підлеглих, а сам залишився із загиблим. Очікуючи на друге коло евакуації, Валерій був смертельно поранений під час обстрілу.
У героя залишилася дружина та доньки.
Вулиця Євгена Храпка
До перейменування: Адигейська
Район міста: Салтівський
Євген Храпко — інженер-програміст, бойовий медик, інструктор тактичної медицини та реанімації. Він народився в Миколаєві, закінчив Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова. Займався програмним забезпеченням автоматизованих систем. Пізніше у Харкові працював інженером симуляційного центру медичного факультету Каразінського університету.
Євгена звуть «хрещеним батьком» медиків ЗСУ: він сприяв появі військово-облікової спеціальності «бойовий медик» і штатних посад для медперсоналу без медичної освіти. Також він працював над створенням спеціалізованого навчального центру тактичної медицини в «Десні».
Євген Храпко служив ще з часів АТО. У 2015 році він пройшов спеціалізовані курси з тактичної медицини у Литві, а наступного року підписав контракт і долучився до лав ЗСУ. В 2021 році він став сертифікованим інструктором Європейської ради реанімації: проводив курси з реанімації для лікарів і молодшого медичного персоналу.
У березні 2022 року Євген повернувся до оборони країни, ставши інструктором і бойовим медиком 92-ої окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Загинув 11 червня 2022 року під час евакуації поранених бійців поблизу села Українка на Харківщині: автівка швидкої наїхала на міну.
Євген посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та удостоєний звання «Герой України».
Вулиця Вадима Манька
До перейменування: Чкалова
Район міста: Київський
Вадим «Омут» Манько — капітан Національної гвардії. Народився в Харкові, у 2017 році закінчив Нацакадемію НГУ офіцером по роботі з особовим складом, референтом-перекладачем. Згодом «Омут» став офіцером з тактичної медицини групи окремого загону спецпризначення Східного територіального управління НГУ. Захисник мав навички розвідника, гранатометника, навідника-оператора бронетехніки, оператора безпілотних літальних апаратів. Він брав участь в АТО/ООС.
24 лютого 2022 року Вадим повернувся на фронт, боронив рідний Харків і область. Манько загинув у серпні 2022-го поблизу Соснівки на Харківщині. Під час медичної евакуації російські військові дистанційно підірвали бронемашину, яка їхала за пораненими. «Омут» як старший групи наказав побратимам евакуюватися, а сам залишився їх прикривати. Попри власні численні поранення тулуба й ніг, він гатив по ворогу з кулемета з башти машини.
Вадимові було 26 років. За словами побратима «Боксера», він був надзвичайно щирим, добрим, іронічним і надійним товаришем. Хоча Манько спеціалізувався переважно на тактичній медицині, проте постійно розвивався: зокрема, опановував аеророзвідку.
Вадим Манько нагороджений медалями «За військову службу Україні», «Захиснику Вітчизни», відзнакою президента «За участь в антитерористичній операції». Посмертно йому надали звання Героя України. У захисника залишилися дружина та інші рідні.
Вулиця Дмитра Антоненка
До перейменування: Мінська
Район міста: Шевченківський
Дмитро Антоненко — адвокат, волонтер, військовий родом із Харкова. Він навчався у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, паралельно підпрацьовував, аби допомагати батькам платити за навчання. Після випуску працював адвокатом, пізніше став одним з керівних партнерів адвокатського об’єднання ACF Partners. Саме на вулиці Мінській він працював протягом останніх років. Як адвокат Дмитро Антоненко брав участь у багатьох справах, зокрема, щодо резонансних ДТП у місті та перейменування проспекту Григоренка (у минулому — Жукова).
Дмитро волонтерив для фронту з 2014 року, організував виробництво та модернізацію безпілотників, долучився до створення школи снайперів у «Десні».
Після широкомасштабного нападу росії він вступив до Нацгвардії, займався аеророзвідкою в окремому загоні спеціального призначення «Омега».
Солдат Антоненко загинув під час бойового завдання 27 червня 2022 року біля Дементіївки на Харківщині. Окупанти гатили з артилерії по позиціях оборонців, Дмитро активував GPS-датчик безпілотника на хибній позиції та відвернув обстріл на себе.
Дмитру Антоненку назавжди 42 роки. У воїна залишилися батьки, молодший брат, дружина та донька. Його нагородили посмертно орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вулиця Дмитра Кочеткова
До перейменування: Цезаря Кюї
Район міста: Шевченківський
Дмитро «Дейдж» Кочетков народився в селі Буди на Харківщині. Він закінчив Харківський автотранспортний технікум. З юнацтва Дмитро захопився альпінізмом і підкорив багато гірських вершин, підіймався на гори України, Грузії та Казахстану. Він любив бігати (брав участь у марафонах), природу та дітей.
У 2015 році Дмитро доєднався до полку «Азов», евакуював поранених оборонців із поля бою. З початком широкомасштабної війни боронив Маріуполь. На заводі «Азовсталь» він займався евакуацією поранених. Дмитро загинув 19 квітня 2022 року, прикривши собою побратима. Тіло захисника не знайшли.
«Джейд» отримав низку військових нагород: відзнаку президента «За участь у Антитерористичній операції», медалі «Захиснику Маріуполя», «Широкинська операція», «За поранення у бою», «Ветеран війни». У березні Указом президента був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, проте не встиг його отримати особисто. Уже посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІ ступеня.
Дмитру Кочеткову було 42 роки. У захисника залишилися мама та брат.
Вулиця Олександра Орлова
До перейменування: Матросова
Район міста: Слобідський
Олександр «Орел» Орлов народився 8 вересня 1986 року в Лозовій. В 2007 році він доєднався до внутрішніх військ, а коли почалась російсько-українська війна, очолив бойову групу окремого загону спеціального призначення Східного теруправління Нацгвардії України і сформував групу снайперів загону «Омега».
Після початку повномасштабного етапу війни Олександр брав участь у обороні Харкова. Група Орлова збирала для Сил оборони інформацію про ворога й захоплювала цінні трофеї, а також допомагала знищувати ДРГ, які прорвались у місто 27 лютого 2022 року.
7 березня 2022 року диверсанти російського гру намагалися вторгнутися в Харків поблизу кафе «Роза Вітрів» на Окружній і забезпечити прохід колони важкої техніки. Підрозділ «Орла» п’ять годин відбивав атаку окупантів, знищивши більшу частину диверсантів та їхнього командира. Тоді Олександр загинув від кульового поранення.
За мужність і героїзм Олександра Орлова нагородили званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Вулиця Олександра Чуба
До перейменування: Огарівська
Район міста: Холодногірський
Олександр «Вікінг» Чуб мріяв стати військовим, як його батько, і навчався у військовому ліцеї імені Івана Богуна у Києві. У 13 років невиліковно захворіла його мама, і Сашка перевели до цивільного ліцею. Але хлопець не полишив мрію. Коли почалася війна росії проти України, він утік із дому до навчального центру «Правого Сектору». Батько, повернувшись із відрядження на Донбас, знайшов сина і переконав повернутися до цивільного вишу.
Закінчивши навчання, Олександр доєднався до лав 8-го полку Сил спеціальних операцій. Із 2016 року хлопець брав участь у спецопераціях в АТО. Тоді він травмував спину під час завдання і повернувся на реабілітацію. Поки Чуб відновлювався, він став інструктором із рукопашного бою у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка.
Після початку повномасштабного вторгнення «Вікінг» доєднався до Головного управління розвідки, воював на Київщині, а в середині березня 2022 року був першим, хто висадився острів Зміїний, із кулемета знищуючи окупантів.
19 червня 2022 року Олександр Чуб загинув на Луганщині під час штурму російських позицій. Він наказав побратимам не евакуювати його, аби вони вижили.
Молодший лейтенант Олександр Чуб посмертно нагороджений званням Героя України. Нагороду отримав батько «Вікінга».
Провулок Сергія Пархоменка
До перейменування: Чкалова
Район міста: Київський
Сергій Пархоменко — капітан штурмової авіації. Він народився у сім’ї військових авіаторів і з дитинства мріяв про небо. Сергій закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна й одразу вступив до Харківського Національного Університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. У 2019 році закінчив його льотчиком 3-го класу. Сергій пішов по стопах діда і батька, мріяв почати службу в бригаді тактичної авіації імені Василя Нікіфорова та літати на Су-25.
На початку широкомасштабного вторгнення Сергій обіймав посаду командира авіаційної ланки 299-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ. В боях він показав себе сміливим воїном, який без роздумів летів у бій. З 24 лютого 2022 року здійснив 38 бойових вильотів, знищив більше 20 ворожих танків, понад 55 бойових броньованих машин, не одну сотню російських солдат і незліченну кількість цистерн з пальним.
14 травня 2022 року Сергій загинув неподалік Гуляйполя під час виконання бойового завдання. За свою звитягу він був нагороджений званням Героя України та орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
У Сергія залишилися батьки, дружина й новонароджений син.
Вулиця Сергія Барсукова
До перейменування: Федоренка
Район міста: Слобідський
Сергій «Барс» Барсуков народився 12 квітня 1993 року на Луганщині. У 2013 році хлопець призвався до лав колишніх внутрішніх військ, а після російського вторгнення доєднався до 3-ї бригади Нацгвардії імені полковника Петра Болбочана. «Барса» призначили до роти розвідки спецпризначення, він неодноразово виконував завдання у зоні АТО/ООС.
Від початку повномасштабної російської агресії старший лейтенант Барсуков обороняв Харківщину. 25 лютого 2022 року він очолив засідку на ворожих диверсантів у районі П’ятихаток і пострілами з ручного протитанкового гранатомета підбив два броньовики «Рись». За два дні група Сергія знищила ще одну диверсійну групу росіян в одній із адміністративних будівель на околиці Харкова. Згодом поблизу Руської Лозової Сергій із іншими розвідниками ножами «зняли» російських вартових і підірвали склади з ворожими боєприпасами.
28 червня 2022 року група Барсукова виконувала завдання біля Дементіївки. Окупанти безуспішно штурмували позиції нацгвардійців, після чого почали мінометний обстріл. Сергій, почувши звук міни, штовхнув у бліндаж командира взводу, але сам не встиг сховатись. «Барс» загинув від влучання уламків.
Сергія Барсукова посмертно нагородили званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
