Без зв’язку і під обстрілами: евакуація з Шевченкового

Найбільше серед усіх прифронтових населених пунктів Харківщини зараз евакуюються мешканці Шевченківської громади. Це Куп’янський район.

Ще донедавна — тилове селище за 35 кілометрів від Куп’янська. Тепер воно під щільними обстрілами росіян. Сюди летять і КАБи, і безпілотники. Щодня у громаді є поранені або загиблі та зруйновані будівлі.

Лише за липень у Харкові стало на понад 2,5 тисячі переселенців більше. І це лише офіційні цифри. Транзитний центр, де приймають евакуйованих мешканців прифронтових територій, переповнений. Люди виїжджають сотнями на день.

Наш сьогоднішній репортаж — про тих, кого вдалося вивезти із Шевченківської громади, і тих, хто попри все воліє лишатися до останнього.

У Шевченковому під час евакуацій ми були десятки разів, але завжди транзитом. Зупинялися, аби вдягти бронежилети та шоломи, увімкнути детектори дронів, узяти кави.

Це було тилове селище, яке стало прихистком для сотень переселенців із Куп’янської громади. Нині обов’язкову евакуацію оголошено вже із самого Шевченкового та сусідніх сіл і селищ. Адже кілзона щодня стає все більшою, а обстріли — щільнішими.

Ми їдемо в автівці загону швидкого реагування Харківського Червоного Хреста. За кермом командир загону Ігор Клименко.

Розкажи, будь ласка, з яких громад зараз ви вивозите людей? Чи бачите активізацію? По яких напрямках?

Зараз ми їдемо в Куп’янський район, Шевченківська територіальна громада: селище Шевченкове і село Олександрівка.

За останні два тижні загоном швидкого реагування було вивезено близько 80 людей із Шевченківської територіальної громади.

Активізація — ви ж самі чуєте, бачите. Дуже щільні обстріли почалися. Шевченкове, на жаль, дуже сильно розкладають КАБами. За той тиждень, за статистикою, туди лягло 19 КАБів.

Окрім цього, також працюємо в Харківському районі. Це Дергачівська територіальна громада: село Безруки, селище Слатине. Золочівська територіальна громада, селище Золочів.

Люди виїжджають активніше. На жаль, безпекова ситуація погіршується, люди почали виїжджати.

За даними представників транзитного центру у Харкові, де приймають переселенців з усієї області, нині найбільша кількість людей реєструється саме із Шевченківської громади. На другому місці — Дергачівська громада, що на півночі Харківщини.

Ігор Клименко просить подзвонити родині, яка чекає на евакуацію, бо він за кермом. Навігатори тут уже не працюють, наш детектор дронів увесь час не змовкає — у небі постійно щось є.

Обривається, не можу додзвонитися. Ігор попросив подзвонити людям, щоб були готові виходити, бо ми вже під’їжджаємо. Але зв’язку майже немає, не можемо додзвонитися. Відповідно, навігатори теж не працюють.

Гроза, відома тепер на весь світ, — село у Куп’янському районі, де три роки тому росіяни вбили одним «Іскандером» 59 людей.

Гроза лишається позаду, і ми в’їжджаємо в невеличке село. Хати тут розкидані на чималій відстані одна від одної, вулиці спорожнілі, номерів і назв вулиць на будинках немає. Досить багато часу у нас забирає пошук потрібної адреси.

Біля двору бачимо двох жінок — старшу й молодшу — і дитину. Поруч із ними зібрані сумки. Ми на місці.

Старша пані Олена не їде. Відправляє доньку з онуком, а сама лишається, бо господарство.

Он курочки, курчатка. Я їх не рахую. Он тримаємо, там більше бігає, там.

А ви не хочете їхати?

Я хочу. Тільки я просто приберуся трохи тут, а з городом там.

І теж будете виїжджати?

Так.

В автівці говоримо з Наталією Таран та її 13-річним сином Єгором.

«Яка обстановка? Ніяка. Ні зв’язку, ні інтернету. Ти навіть швидку не можеш викликати. От до вас ми теж не могли додзвонитися. Якби ви самі нас не знайшли, то я б ходила кудись у поле. У Шевченкове прилітає. До нас ще не прилетіло, але це ще питання часу. Потім його вже не буде. І в нас зовсім не буде часу виїхати. Немає ніяких комунікацій тут. Я не знаю, що сказати. Тут нічого немає для того, щоб залишатися жити. Просто чекати. А чого чекати? Тут чекати нічого. Теж хочемо ще далі жити», — Наталія Таран.

Наталія мріє, що у Харкові Єгор нарешті зможе ходити до школи. Шукатиме, де є місця у підземних навчальних закладах.

Уже сьомий клас закінчив, а ми з третього навіть не були. З третього класу ми вже онлайн навчаємося. І це вдома. А ще коли немає інтернету і зв’язку…

Як вам займатися?

Чекаємо, поки з’явиться якийсь інтернет, зв’язок. У школі розуміють, звісно, але все одно вони кажуть: ЗНО здавати все одно. Я кажу: «Ну а як нам здавати? Треба ж навчатися якось».

Єгоре, розкажи так, щоб було зрозуміло, як у ваших краях зараз живеться. Наскільки гучно? Чутно якесь бахкання?

Дуже сильно.

А ти вже розбираєшся, що летить?

Так.

Що відрізняєш від чого?

Ну, «Шахеди», КАБи, ракети, реактивні «Шахеди».

Сам центр громади — селище міського типу Шевченкове, де потрібно забрати ще десять людей, — за останні тижні став значно побитішим.

Зупиняємося у приватному секторі, де бачимо кілька зруйнованих будинків один навпроти одного через дорогу. Крізь завали бачимо на городі чоловіка.

Пан Юрій веде показати погріб, де ховався саме в той момент, коли сюди прилетіли КАБи.

Ви їхати не хочете?

Уже 68-й рік. У мене всі батьки тут, і я тут залишаюся.

Усіх евакуйованих, як і інші екіпажі, загін Червоного Хреста везе до транзитного центру на околиці Харкова.

Там усіх переселенців реєструють як ВПО, за потреби розселяють у гуртожитки, видають постіль, ковдри, рушники, засоби гігієни, годують та надають грошову допомогу — 12 тисяч 300 гривень на кожну людину.

За словами очільника Харківської обласної військової адміністрації Олега Синєгубова, евакуація з небезпечних територій триває приблизно з 80 населених пунктів.

«Наразі люди активно виїжджають і з півночі області, і, знову ж таки, з Куп’янського напрямку, і з Ізюмського напрямку.
За добу ми евакуювали близько 200 людей. Усі вони пройшли через транзитний центр, де їм була надана вся необхідна допомога: оформлення юридичних статусів, первинна допомога на три доби — продукти харчування, гігієнічні набори. Усім надано місця для тимчасового проживання.
Харківська область, на жаль, вже традиційно приймає людей із Донеччини, тому що люди рятуються від небезпеки. Ми виступаємо як транзитна область. І так само за добу у нас понад 200 людей пройшли через транзитний центр».

Олег Синєгубов

Загін Червоного Хреста під керівництвом Ігоря Клименка того дня вивезе дев’ятьох людей із Шевченківської громади.

Наступного дня їхатимуть знову. Евакуації з цієї прифронтової громади нині відбуваються щодня.

Ігор Клименко розповідає, що напередодні людей вивозили після влучання КАБа в населений пункт. Військові підібрали їх і доправили безпечнішою трасою до місця, де евакуаційна команда вже забрала людей.

За його словами, виїхати вони наважилися лише після того, як КАБ влучив зовсім поруч із будинком.

«Не пряме було влучання, але так — по вулиці, за 20–30 метрів від епіцентру. Домівка зруйнована, і вони вже поїхали. Коли вже зруйнувало домівку. До того часу вони сиділи. Оце завжди така історія у нас. Ви не перший раз із нами працюєте і знаєте, що, на жаль, це все повторюється».