Готові до нової порції несподіваних фактів про Шевченківську громаду? У другій частині тесту дізнавайтеся, що поєднує Великі Хутори з Чугуєвом, де на Шевченківщині вирувало культурне життя на початку XX сторіччя та яка історія може стояти за назвою села Гроза. Рушаймо!
Село Великі Хутори завдячує своїй появі:
Коли саме село з'явилося, точно невідомо. В офіційних джерелах Великі Хутори вперше згадуються в 1848 році: це пов'язано з дозволом на будівництво Покровської церкви. Утім, релігійні споруди рідко зводили одночасно з заснуванням поселення, зауважує краєзнавець Шевченківщини Андрій Булига. Першими мешканцями були родини військових поселенців.
Відомий український драматург, режисер Марко Кропивницький майже 20 років прожив на Харківщині. Власний хутір «Затишок» він перетворив на культурний осередок. Який із цих фактів НЕ відповідає дійсності?
Митець заснував «Театр корифеїв» у 1882 році в Єлисаветграді (нині Кропивницький), а до «Затишку» він переїхав пізніше.
А чим допомагала місцевим жителям дружина Марка Лукича, Надія Гладущенко?
Надія Гладущенко мала професійну медичну освіту. Тому вона нерідко допомагала селянам, переважно безкоштовно.
На гербі Шевченкового зображені символи, які підкреслюють особливість краю. Про що йдеться?
Шевченкове отримало герб до сторіччя від заснування. 25 травня 1996 року селищна рада затвердила офіційний знак. У горішній частині розташувалися символи герба Слобідської України: кадуцей і ріг достатку. А в нижній — колос на тлі соняшника й шестерні. Це символи головних напрямів сільського господарства та промисловості. Автором герба став краєзнавець Шевченківщини Олександр Бондаренко.
Знайдете хибний факт про громаду?
За переписами, у першій половині ХІХ століття військові поселенці масово осіли в низці населених пунктів Слобожанщини. Зокрема, в Чугуєві, Кицівці, Базаліївці. Переважно це були колишні козаки. Але на території Шевченківщини військові облаштувалися лише в деяких селах, і то невеликими групами, зазначає краєзнавець Андрій Булига.
Село Гроза — одне з відносно «молодих» у громаді. Як воно, за словами місцевих жителів, здобуло назву?
Краєзнавець Андрій Булига переповідає розповіді старожилів Грози. Навесні 1922 року тут почався розподіл землі для селян. Цим займалися землемір зі Старовірівської вольності, писар та троє селян. Щойно нарізали перші наділи, почалася негода: спалахнула блискавка, вдарив грім і з неба полився дощ. Тоді землемір начебто сказав: «Бути цьому селу Грозою!». Пізніше ця назва й залишилася. Нині Гроза відома й через трагічні події російсько-української війни. 5 жовтня 2023 року ворожа ракета знищила кафе, у якому після перепоховання поминали українського захисника Андрія Козиря. Ця атака забрала життя 59 місцевих мешканців.
Ландшафт Шевченківщини — мальовничий і строкатий: тут є річки, балки, степ, ліси. Чи є серед наведених тез така, яку належить спростувати?
Основним типом ґрунтів у громаді є чорноземи. Родючі землі сприяли розвитку сільського господарства. А ще на території громади налічується кілька сотень курганів. Археологи вважають, що частина давніх поховань з'явилася тут у ІІІ–І сторіччях до нашої ери, проте досліджені одиниці.
У Шевченковому та Волоській Балаклії є вулиці на честь Лазаря Бубліченка. Що він зробив корисного для розвитку краю?
Лікар Лазар Бубліченко родом із білгородщини. Він закінчив Харківський університет (нині — ХНУ імені В. Н. Каразіна) і жив на Шевченківщині у 1903–1910 роках. Разом із дружиною, акушеркою за фахом, він працював у місцевій амбулаторії. Фактично він став першим професійним лікарем Шевченківщини, а пізніше сприяв появі земської лікарні у Волоській Балаклії, яка відкрилася в 1907 році. А ще Лазар Бубліченко товаришував із родиною драматурга Марка Кропивницького.
У Гетьманівці етнографи записали народну пісню, яку фольклористи відносять до «вербиць». Чим особливий цей різновид пісень?
Фольклористи вважають «вербиці» особливим різновидом веснянок. Адже вони починаються зі звернення до популярного символу, а текст першого куплету вказує на період часу, коли виконували такі пісні, пише дослідниця Галина Лук'янець. Це ліричні, романтичні веснянки, в яких дівчата мріють про весну, гуляння та не поспішають заміж. Під час експедиції в 1996 році жителька Гетьманівки Надія Прокопова заспівала фольклористам «Ой верба й верба, де ж ти зросла». Послухати запис можна на сайті Цифрового архіву фольклору Слобожанщини та Полтавщини.
Ще більше цікавинок про Шевченківську громаду — у першій частині тесту.
