Продовжуємо розповідати про життя на прифронтовій Харківщині. Цього разу познайомимо вас із Безпечним простором для жінок і дівчат Богодухова.
Сьогодні в новинах Богодухівщину частіше згадують через російські обстріли, ніж в контексті інших тем. Хоча для місцевих це й тутешній Шарівський палац, один зі старовинних маєтків Харківської області, й Мурафський заказник — улюблене місце для піших і велопрогулянок.
Цієї весни обстріли тут посилилися, із деяких громад евакуюють мешканців. Ті ж, хто залишаються, потребують підтримки, аби бути опорою для інших.
Людмилу Пушкар ми перехопили на розмову онлайн дорогою у Львівську область. Кілька тижнів тому жінка з дітьми залишила Богодухів. Від початку повномасштабної війни вона навіть не замислювалася про переїзд із прифронтової громади. Понад те: коли в Богодухові запрацював Безпечний простір для жінок і дівчат, з’явився привід виходити в люди, проводити час на групових творчих заняттях, просто потеревенити з дівчатами за кавою, у тісному колі обговорити з психологинею життєві ситуації.
«У важкий час це як розвантаження для мозку: познайомитися з новими людьми, на дві-три години відволіктися від домашніх справ, від війни. Ми й малювали, і вишивали, і ліпниною займалися. Особливо подобалося фільми дивитися.
Ще англійську вчили. Я в школі німецьку вивчала. Коли почала англійську, не вистачало структурності в навчанні, не було книжок. А на безкоштовних курсах у Безпечному просторі нам і базу дали, і допомогли побороти страх говорити англійською. Я вдячна за цей досвід, беру його із собою в життя. Не хотілося, та, на жаль, довелося поїхати. У Богодухові стало дуже небезпечно. У мене діти, їхнє життя — головне».
Людмила Пушкар, мешканка Богодухова
У Богодухівській громаді розширили зону обов’язкової евакуації
Вивозити людей із-під загрози ворожих обстрілів допомагають рятувальники, поліцейські, волонтери, місцева влада. За інформацією Богодухівської районної військової адміністрації, раніше передусім вивозили мешканців прикордонних громад: селищ Івано-Шийчине, Братениця та Тимофіївка.
Наприкінці травня до переліку небезпечних населених пунктів додали Вінницькі Івани, Дегтярі, Степне, Коротке, Шуби та Сінне, у червні — села в межах Улянівського та Сіннянського старостинських округів. Триває евакуація жителів Золочівської громади.
«Ми заслухали аргументи військових — людей із бойовим досвідом, які рятували цивільних у сусідній Золочівщині. Те, що вони розповіли, має назавжди розвіяти ілюзії тих, хто досі сподівається пересидіти. Небезпека чатує на кожному кроці: на дорогах, городах, біля власних хат. Через щільність ударів і мінування буває, що до населеного пункту неможливо прорватися, аби забрати тіло загиблої людини. Це підтверджують і Національна поліція, і ДСНС».
Богодухів теж потерпає від російських атак. Хоч іноді бувають відносно тихі дні, та є й інша реальність. Після влучень «Шахедів» — пошкоджені помешкання й автівки, вибиті вікна магазинів, розбиті від уламків дороги й інфраструктура.
Володимир Бєлий, голова Богодухівської міської ради, джерело Facebook
Попри це, на Богодухівщині живуть щонайменше 33 тисячі людей, за даними міськради на 1 січня 2026 року. Це на 10,9% менше, ніж до початку повномасштабної війни. З них 14,1 тисяч мешкають у Богодухові, 19 тисяч — в інших населених пунктах громади. За складом населення чоловіки поступаються жінкам: 15 310 (46,3%) проти 17 763 мешканок (53,7%). Для них у місті працює Безпечний простір — проєкт громадської організації «Ліга сучасних жінок» за підтримки Українського гуманітарного фонду та Corus International.
«Намагаємося надати жінкам комфорт, створити хоча б якусь нормальність у воєнних умовах»
Із вівторка до суботи у просторі працюють чотири фахівчині. Психологиня проводить групові сесії та індивідуальні консультації за запитом. Соціальні працівниці — заняття з арттерапії та тренінги на тему гендерно зумовленого насильства: як жінці розпізнати психологічний тиск і протидіяти цьому. Також тут є курси з англійської та української мов, психогімнастика з елементами йоги та кіноклуб.
Співзасновниця ГО «Ліга сучасних жінок» Людмила Пономаренко згадує, як виникла ідея облаштувати такий простір. Проблему гендерно зумовленого насильства активістки досліджують із 2019 року. Після початку повномасштабної війни почали працювати і в Богодухові, проводили опитування серед місцевих мешканок. За результатами виявилося: тамтешні жінки потребують невідкладної підтримки.
Повністю покрити запит на психологічну допомогу державні установи не в змозі — спеціалістів бракує навіть в обласному центрі, що вже казати про віддалені села. Безпечного простору, куди б жінки й дівчата могли приходити, вільно ділитися наболілим чи просто відпочити емоційно, теж не було.
Активістки звернулися до керівництва громади та запропонували створити таке місце. Самі ж готові знайти відповідних фахівчинь і забезпечити простір активностями. Місцева влада погодилася, надала приміщення, а іноземні партнери організації профінансували ремонт. Тепер це ошатний, комфортний простір.
«На прифронтових територіях проживають тисячі жінок, які мають право на психосоціальну допомогу, на місце для зустрічей, творчої реалізації, перепочинку. Вони виховують дітей, працюють. Це ненормально, коли люди хочуть жити повноцінне життя, але не мають спроможності. Наскільки можливо, ми намагаємося надати жінкам комфорт, створити бодай якусь нормальність навіть у воєнних умовах.
Сьогодні в Богодухові обстрілів набагато більше, ніж коли ми починали роботу. Буває, доводиться на кілька днів призупиняти діяльність офлайн і переходили в онлайн, бо неможливо безпечно дістатися простору. Та попри все, продовжуємо підтримувати тутешніх жінок і дівчат, як і в інших громадах на Сході».
Людмила Пономаренко, співзасновниця ГО «Ліга сучасних жінок»
Наразі громадська організація опікується п’ятьма центрами: крім Богодухівського, такі є в Сумах, Лебедині та Глухові Сумської області, у Бурині на Чернігівщині. У Харківській області подібні простори для жінок в Ізюмі та Лозовій підтримує Українська фундація громадського здоров’я.
У Богодухові локацію відвідують і жінки старшого віку, і дівчата-підлітки. Є мами, які приходять на заняття з дітьми. Деякі жінки не можуть отримувати психологічну допомогу, бо дитину ні з ким залишити. Адже школи й садочки в Богодухові працюють онлайн, чоловік може бути на службі, а інших рідних поруч немає. Тому для матерів, продовжує Людмила, на наступному етапі планують додати зустрічі з дитячим психологом і фасилітатором по роботі з дітьми, і на цей час розвантажити жінок, аби ті приділили увагу собі.
Від початку враховували й потреби мешканок із віддалених куточків району. Із деяких селищ до Богодухова дістатися важко, якщо немає власної автівки, а громадський транспорт не скрізь курсує. Тому на запит жінок психологиня й соціальна працівниця періодично виїздять до них, якщо дозволяє безпекова ситуація. Із проханням провести для жінок групові тренінги звертаються місцеві комунальні заклади: школи, лікарні, установи соцзахисту.
У самому ж просторі запити відвідувачок різняться. Одним потрібна психологічна допомога, бо є досвід фізичного чи економічного насильства. Інші не знаходять спокою від переживань за близьких, які воюють. А комусь бракує творчої реалізації, бо все життя — це «дім-робота-діти».
«Багато жінок зараз фактично виконують роль голови домогосподарства в усіх сенсах. Це створює величезне психологічне навантаження. Є запити від жінок, чиї чоловіки повертаються зі служби іншими людьми. Їм доводиться заново адаптуватися одне до одного. Звертаються й щодо виховання дітей, налагодження стосунків між різними поколіннями — ті, хто проживає з літніми батьками.
Часто жінка ідентифікує одне питання: наприклад, щодо виховання дітей. А під час розмови фахівчиня підсвічує, що це лише наслідок глибших психологічних травм. Або після групового заняття жінка розуміє, що певні питання хоче пропрацювати зі психологинею індивідуально. Для них це — середовище, де можна дозволити собі не відповідати чужим очікуванням і не боятися засудження, якщо хочеться бути іншою.
Є історії, коли внутрішньо переміщені жінки саме тут знаходили подруг. Дуже радіємо, коли після 10–12 занять вони ходять на прогулянки, в баню, запрошують тренерок. Жінки створюють безпечне середовище без допомоги, стають самозарадними».
Людмила Пономаренко
Від мовних курсів до творчих вечорів. Що до душі місцевим мешканкам?
«Раніше нічого подібного в Богодухові саме для жінок не було. Здається, ми чи не єдині працюємо в цьому напрямку. В нашому просторі можна бути собою, відпочити, попити кави, поспілкуватися, подивитися кіно чи спробувати себе в творчості. Зазвичай наші жінки не звикли приділяти час собі: у них кухня, сім’я, робота, городи. Ми ж почали привчати їх, що і про себе треба піклуватися».
Вікторія Завальнюк, психологиня
До роботи в Безпечному просторі Вікторія працювала психологинею в центрі надання соціальних послуг. Цей досвід і зараз помічний: психологічні практики вона поєднує з мистецтвом. На її арттерапевтичних заняттях жінки ліплять із глини, створюють букети з атласних стрічок, малюють картини за номерами та зі стразами.
Вікторія проводить групи взаємопідтримки та консультує індивідуально. Полюбляють відвідувачки її «бібліотечну» терапію: на цих зустрічах зачитують уривки з книг на близькі жінкам теми, діляться враженнями, переживаннями від прочитаного. За підтримки психологині вони намагаються віднайти слова для того, що важко висловити.
«Відколи запрацював простір, відбулося багато позитивних змін: жінки творчо реалізувалися, познайомилися. Тут можна переключитися від буденного, насолоджуватися моментом. Я помічаю зміни вже після кількох занять: у когось змінюється зачіска, з’являється макіяж, жінки починають вільніше спілкуватися, відкриваються з нового боку.
Одна жінка під час відвідування простору наважилася відкрити власну кулінарну справу. А інша згадала дитяче захоплення малюванням і тепер малює вдома на полотнах. У першій групі взаємопідтримки були жінки різного віку, від 18 до 60 років, і вони так здружилися, що навіть після завершення нашого курсу продовжують зустрічатися, разом ходять у баню».
Вікторія Завальнюк
Навідуються до простору й ветеранки. Для них, вважає психологиня, спільні активності — це можливість повноцінно повернутися до цивільного життя, відчувати розуміння однодумиць. Залучають на зустрічі переселенок і тих, чиї чоловіки чи батьки воюють, а також жінок, які втратили рідних через війну.
«На групах взаємопідтримки ми лише з часом починаємо підіймати складні теми, коли в нашому колі виникає довіра. Багато жінок не одразу розуміють, що їм потрібна допомога. Але через творчість, через спілкування, поступово вони діляться переживаннями, думками і приходять до того, що про психічне здоров’я треба піклуватися так само, як і про фізичне», — додає Вікторія.
Наталя Тризна викладає на курсах з англійської та української мов. До Богодухова вона переїхала з Харкова від початку повномасштабної війни. Попередній її досвід теж пов’язаний з освітою. Наталя працювала репетиторкою з англійської мови та проводила безкоштовні розмовні клуби: у бібліотеці, в молодіжному кафе. Цю діяльність вона продовжує в Безпечному просторі для жінок і дівчат.
«Крім мовних курсів та клубу з англійської, ми проводимо кінопокази. Дивимося фільми українського виробництва, зокрема богодухівського. У нас багато творчих людей, і простір став для них місцем самопрезентації, можливістю поділитися доробками.
Наприклад, місцева режисерка Альбіна Волошка, яка займалася на курсі української мови, представила громаді свої короткометражні фільми. Вона має дві стрічки, відзняті з підлітками 15–17 років. Усі аматори: актори, сценаристи, звукорежисери. Після творчих спроб дехто вирішив здобувати професійну освіту в режисурі. Саме визнання громади їх надихнуло».
Наталя Тризна, викладачка англійської та української мов
Зі власного досвіду Наталя знає, як ніяково буває переселенкам на новому місці. У важкі моменти їй допомагало поглиблення знань і навчання інших. Це була можливість переключитися й перестати тривожитися. Тож і заняття вона намагається побудувати так, аби кожна відчула спокій, підтримку й пішла додому в гарному настрої.
«Ми відволікаємо жінок, аби вони менше стресували, вірили в мирне майбутнє. Навіть якщо хтось згодом виїжджає за кордон, отримані знання англійської залишаються та надають більше можливостей — для роботи, подорожей, саморозвитку.
Деякі жінки довго не могли наважитися говорити англійською, бо раніше вчили інші мови чи боялися складнощів, неідеальної вимови. Але на заняттях побачили: тут ніхто нікого не оцінює, всі мають різний досвід і підтримують одна одну. Вони не очікували, що зможуть поспілкуватися з носіями мови.
У нас відбулася онлайн-зустріч із сертифікованою вчителькою англійської з Індії. Це стало не лише мовним, а й культурним обміном. Приїздили в Богодухів і наші донори з-за кордону. Це було дуже емоційно, позитивні враження переповнювали жінок. Вони збадьорилися, знайшли спільні музичні вподобання та обговорювали улюблених співаків».
Наталя Тризна
На курсі української мови двоє жінок розповіли, що пишуть вірші — і ось Наталя вже влаштовує літературний вечір. Авторки презентували збірки та поділилися життєвими історіями, які стали приводом для написання поезій. Їм довелося залишити дім через війну, призвичаїтися до життя в Богодухові. Було помітно, каже Наталя, що жінкам приємно було чути слова підтримки від співмешканок:
«Важливо дати жінкам відчуття, що життя продовжується і в складних умовах. Дати їм можливість зайняти себе чимось без провини й докорів до себе. Я бачу їхню віддачу, бачу результат від занять, і це мотивує діяти далі».
Місцеві виїжджають і повертаються, і так постійно. Щодо жінок, то їх удома тримають сім’ї, будинки, в які теж чимало вкладено. Навіть городи та квіти — як це все кинути? Та якщо серйозно, продовжує Вікторія, кому було дуже страшно, давно поїхали.
«Ті, хто залишився, підтримуватимуть Богодухів і надалі. І коли в громаді є такі простори, як наш, вони можуть приходити і ненадовго відволіктися від того жаху, що навколо. Вони можуть залишити переживання за дверима й отримати підтримку для себе, щоб стати опорою іншим.
Оплачувати консультації психолога чи купляти матеріали для творчості можуть далеко не всі. Тому нашим жінкам і дівчатам така підтримка дуже помічна. Як для психологині, найбільша винагорода для мене — бачити їхні посмішки, чути подяки, відгуки, що їм стало краще. Це мій ресурс. Арттерапія — взагалі не робота, а мрія: приходиш у простір, а довкола тебе картини, мольберти, акрилові фарби, немов галерея».
Вікторія Завальнюк
У безпечних просторах працюють лише місцеві фахівчині. Бажаючих шукають через центри зайнятості та соціальні служби, публікують вакансії онлайн. Далі відбирають кандидаток і проводять співбесіди, підтримують на старті та впродовж роботи.
Перш ніж проводити заняття, працівниці проходять курси: вивчають психологічні техніки емоційного розвантаження, опановують навички ненасильницькоої комунікації, першої психологічної та домедичної допомоги, знайомляться з політиками громадської організації. Впродовж роботи постійно підвищують рівень знань.
Ініціаторкам проєкту важливо залучати саме людей із громади. Адже рано чи пізно проєкти завершуються, громадські організації йдуть із регіону, а навчені спеціалістки лишаються та продовжують розпочате.
«На мою думку, в кожній громаді створити такий простір неможливо, та й не завжди раціонально з економічної точки зору. Будь-яка ініціатива має починатися з дослідження: кому це потрібно, чи можливо організувати в конкретних умовах, яких ресурсів це вимагає та де їх взяти.
Для великої громади зазвичай достатньо одного безпечного простору для жінок і дівчат, але з обов’язковим компонентом виїзних зустрічей для мешканок малих населених пунктів. У селах важко знайти кваліфікованих фахівців, психологів і кейс-менеджерів, тому формат мобільної бригади виглядає доцільним».
Людмила Пономаренко
Про таке самодостатнє майбутнє простору в Богодухові мріють і його засновиці, та поки допомагають і з підтримкою жінок онлайн, і з подіями на локації.
«Щоранку моніторимо безпеку на місцях. Наші фахівчині пишуть: що заплановано, в яких локаціях, чи безпечно зустрітися наживо чи щось перенесуть в онлайн. Ті заняття, які можна провести в укритті чи на виїзді, вони проводять. Але якщо жінки хочуть долучитися до занять, а на локації немає укриття, то ми змушені відкласти активність. Не можемо ризикувати життями ні працівниць, ні відвідувачок. Безпека в пріоритеті.
Наразі почастішали запити на психологічну допомогу, і тут підключаємося онлайн. Наскільки нам відомо, в Богодухові немає укриття, яке можна цілком переобладнати під наші заняття. Як буде далі, неможливо спрогнозувати. Тому адаптуємося та сподіваємося на покращення ситуації».
Вікторія Гриценко, комунікаційна менеджерка ГО «Ліга сучасних жінок»
Навіщо такі простори прифронтовим громадам?
Тут є своя рутина, постійність, якої бракує у нестабільний час. Емоційна підтримка від спільних занять, нових знайомств — як бачимо, у Богодухові простір допомагає дати раду з цими потребами мешканок. Можливість відвідувати простір із дітьми теж багато кого виручає, особливо, коли в громаді не працюють садочки, школи й дитячі гуртки. Ті ж, хто вимушено залишили домівку й опинилися в новій громаді, у такому місці можуть отримати відчуття приналежності до місцевих.
«Якщо причиною виїжджати з населеного пункту є посилення відчуття небезпеки, навряд чи простір, що називатиметься безпечним, може закрити запит на безпеку іншого характеру. Однак урізноманітнити життя, допомогти посилити зв’язки між жителями точно може. Зокрема тим, хто обирає там залишатися та будувати життя.
Цінність таких просторів у наданні людям змоги перетинатися. Приводом зустрітися може бути цікава подія, а наслідком — соціальні зв’язки, дуже потрібні в умовах війни. Бо якраз вони відіграють значну роль, коли хтось потребує допомоги чи щось створює».
Марина Бакаєнко, старша урбаністка аналітичного центру Cedos, координаторка Українського урбаністичного форуму
За словами Марини, цінність подібних просторів ще в тому, що перетинаються люди не лише з подібним досвідом і вподобаннями. Вони спілкуються там із несхожими людьми. Таким, до прикладу, є простір спільнотворення в прифронтовому Галициновому на Миколаївщині. До його створення долучилася команда Cedos у проєкті Community reBuilding у співпраці з UMAEF.
Розклад для місцевих насичений: тут малюють і танцюють, плетуть маскувальні сітки, влаштовують концерти і просто приходять на чай, побачити одне одного. Активності організовують для дітей і дорослих різного віку.
Важливо, щоби спільні простори мали підтримку місцевої влади. Особливо, коли проєкти громадських організацій завершуються, а виявлені активістами запити мешканців залишаються актуальними.
«Фінансова підтримка для оплати комунальних послуг чи ставки адміністратора простору може надати хороше підґрунтя. Щоби ті, хто опікуються простором, не залежали від коштів конкретного проєкту та не припиняли працювати в паузах між грантовими проєктами».
Марина Бакаєнко
Якщо простір створили на базі комунальної установи, від цього виграють усі, вважає Марина. Так приміщення набуває додаткових функцій, і колишній будинок культури, бібліотека чи музей зможуть залучати більше нових відвідувачів.
«Місцева влада може підтримувати й рух у напрямку безбар’єрності простору, адже він має бути доступним для всіх людей. Профінансувати ремонт двору чи вулиці поруч, збудувати доступний санвузол — це може значно посилити простір, зробити його людянішим. Водночас грошова підтримка місцевої влади не має перетворюватися на інструмент впливу, аби диктувати наповнення простору».
Часто самі ж місцеві можуть підказати, про що буде простір, а найактивніші долучаться до його наповнення. Зрештою, це формує відчуття потрібності «тут і зараз», у рідній громаді, — хай би там що не відбувалося навколо.
