Зможете без гугла відповісти на всі питання? Наш тест — непоганий тренажер, аби пригадати те саме, славнозвісне «Харківщинознавство», та й загалом курс історії. Деякі питання аж надто дотошні, визнаємо: ми прагнули розповісти цікаві факти про наш край.
Розімнемося! Коли ми говоримо «Слобожанщина», географічно маємо на увазі:
Сподіваємося, ви зчитали гумор у першому та четвертому варіантах. Принаймні, ми дуже старались. А Слобожанщина — така ось велетенська. Край об'єднує Східну Слобожанщину (бєлгородщину, курщину, воронежчину) та Українську Слобідщину, східні райони сучасної України (Харківщина, південь Сумщини, північна Луганщина та північна Донеччина).
Твір Майка Йогансена, де він «водить декоративних людей по живих і соковитих краєвидах», має назву: «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у…»?
Важко не знати (хоча й запам'ятати — теж) назву фантастичного твору Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію». Саме через «а» за авторською версією. Цим пунктом у тексті акцентуємо вашу увагу на творі: він вартий уваги тих, хто прагне дізнатися більше про Слобожанщину, закохатися в її краєвиди. Чи можливо любити Слобожанщину сильніше за Йогансена? Оце невідомо.
Отже, Слобожанщина — історико-географічний регіон, і назва краю походить від поселень-слобід. Слобожан при тому деякий час називали «черкасами». Чому?
Основна маса переселенців на Слобожанщину прийшла з Центрального Лівобережжя, із правого берега Дніпра, і менша — із Чернігівщини і Південного Лівобережжя. Дуже багато переселенців було з Черкас, тому й «черкаси».
Традиційною культурою на Слобожанщині є коцарство. Відповісте, що воно таке?
Традиційне харківське коцарство є нематеріальною культурною спадщиною. Коцарство — ткання килимів на вертикальному верстаті було широким місцевим промислом у XVIII–XIX століттях.
Чи воювали жителі Сходу у складі УПА?
Є поширений міт, що в УПА воювали лише жителі заходу України. Повстанську армію дійсно створено саме в тих краях. Утім, протягом 1942–1949 років до часу демобілізації останніх загонів УПА, в її лавах воювали представники різних регіонів України. Серед них — уродженці Харківщини. Авторам книги «Вояки Української повстанської армії родом з Наддніпрянської України» вдалося ідентифікувати принаймні 16 таких осіб.
Це свято на Слобожанщині зазнавало утисків ще до появи совецької влади. Наприклад, в Універсалі Івана Скоропадського від 1719 року гетьман зазначав: «доносять йому з різних місць про те, що багато молодих людей збираються ночами та вчиняють ексцеси, гріхи блудні. Потім через тих же безчинників, що закривають свою неприємну справу, відбуваються дітовбивства». Якого свята так боялися можновладці?
Свято Івана Купала дуже обурювало гетьмана. Універсалом він надавав право фізично карати, в'язати, бити киями всіх, хто наважиться взяти участь у «безчинних гуляннях». Мовляв, через них Бог образився та послав на землю неврожай. У 1907 році в Харкові було опубліковано книгу українського етнографа Петра Іванова «Життя та повір'я селян Куп'янського повіту Харківської губернії». Завдяки цій книзі жителі Слобідської України й сьогодні зможуть святкувати Купальську ніч так само, як 100 років тому.
Особливе місце серед народних ремесел Слобожанщини займає кролевецьке ткацтво. Коли йдеться про традиційну культуру, чи не перше, що згадується, — кролевецький рушник: біле полотно з рясними візерунками червоного кольору. Ткачі передавали навколишній світ за допомогою умовних знаків. Що на рушникові позначалося хрестом?
Орнамент зазвичай ткався багатий. Прямою горизонталлю ткачі зображували землю, хвилястою – воду, хрестом – вогонь. Основний орнамент Кролевця — дерево-квітка. Це один із найулюбленіших мотивів у світовій художньопоетичній творчості.
Прикраси на Слобожанщині — не просто засіб самовиразитись, як може припустити сучасна людина. Під час Голодоморів власники аксесуарів завдяки ним змогли вижити: обмінювали коштовні пам'ятні речі на їжу. Чи навпаки, ховали їх як ідеологічно небезпечні речі. Головною прикрасою у жіночому вбранні на Слобожанщині було:
На всій території Слобожанщини популярні були дукачі. Це нагрудна металева прикраса у вигляді низки монет. Через те, що Слобожанщина великий край, територія якого перебільшує деякі європейські держави, в окремих її частинах під впливом місцевих традицій і особливостей дукачі мали стилістичні особливості. Відповідно до цього Слобожанські дукачі умовно поділяють на харківські, сумські, східнослобожанські.
Як у нашім краї на вигляд можна було відрізнити заміжню жінку від вільної?
Заміжня жінка не могла вийти на вулицю, не прикривши волосся: не годилося демонструвати кучері чужим. Жінки одягали спеціальну шапку, яка тримала волосся: очіпок. Зверху намотували хустку, та й не одну. Дівчата теж мали право носити хустки, але для них був спеціальний вив'яз, аби маківка була відкрита. Вздовж хустки вкладали картон або щось інше для підтримки форми. У коси чи в іншу зачіску вплітали квіти.
