Як вишивали на Слобожанщині: чи вгадаєте особливості? Тест

На жаль, через загарбницьку політику росії протягом сторіч збереглося вкрай мало артефактів старовинного одягу. Зокрема з територій Слобожанщини, яка займає майже всю Харківську, частину Сумської, Луганської та Донецької областей, а також частину прикордонних російських регіонів. Найдавніші сорочки, що перебувають у фондах музеїв регіону, створені в XVIIІ сторіччі.

Змережування — спосіб з'єднання деталей сорочки або різних тканин. За словами харківської дослідниці, колекціонерки Ганни Баранової, характерною особливістю слобожанського шитва є кольори: вишивали переважно білим по білому. Проте часто на сорочках зустрічається кольорове змережування. Його виконували повітряними швами. Зазвичай використовували червону нитку чи перемежали її з синьою.

Тамбурний шов — це безперервний ряд петель, що виходять одна з іншої та нагадують ланцюжок. Лиштва — особливий вид лічильної техніки вишивання, який створює симетричні візерунки з обох боків полотна, для створення рослинних і геометричних візерунків. Верхоплут — це вид складених (подвійних) швів. Вони особливо побутували на Полтавщині, Київщині та Чернігівщині, зауважує дослідниця Тетяна Кара-Васильєва. Верхоплут виконується у два етапи. Шов може використовуватися як обвідка до основного орнаменту чи основний узор.

Вишивка сорочок «білим по білому» притаманна не лише Полтавщині. Вона поширена на всій території України та була основним типом шитва сорочок до кінця XIX сторіччя. Кольорове прикрашання одягу з'явилося, коли люди навчилися фарбувати нитки природними барвниками. Спершу в побут увійшли сині й червоні тони. Найскладнішим було закріплювати чорний колір нитки. Усе змінив розвиток органічної хімії наприкінці ХІХ сторіччя. Він дав світу дешеві яскраві анілінові барвники, зазначає дослідниця, колекціонерка Ганна Баранова.

Це кольорові бавовняні нитки для вишивання. Як пише дослідниця Валентина Сушко, заполоч стала основною для вишивання з останньої чверті ХІХ сторіччя до середини ХХ: потім почали використовувати муліне. Деякі дослідники зазначають, що саме вишивка чорною та червоною заполоччю вважається традиційною для Слобожанщини й Харківщини. Хоча впродовж ХХ сторіччя вишивали й суто білими нитками.

Два трикутники, з'єднані вершиною, нагадують «пісковий годинник». Це один із відмінних орнаментів Слобожанщини. Сучасні етнографи вважають, що вони символізують реальний і потойбічний світи, а місце дотику трикутників — зародження нового життя, зазначає науковиця Ольга Лисенко. На рушниках у Харківському історичному музеї такий елемент виконаний давньою технікою рушникових швів, яка нагадує штриховку. А от «зернятка гарбуза» були поширені в угорській традиції вишивання.

В українському народному мистецтві, як і в багатьох культурах, поширені символи триєдності світу. Одним із найбільш вживаних мотивів вишивки на Слобожанщині був символ родючості: «Дерево життя», який уособлював три світи. Як пише мистецтвознавиця Ольга Денисюк, коріння означало минуле, символ предків, стовбур — сучасне, а верхня частина — вищий, духовний світ. Традиційно дерево могли зображувати проростаючим із вази або чаші, наче воно виросло з лона Всесвіту.

На слобожанських рушниках, особливо весільних, зображали парних птахів, тварин та людей. В інших регіонах ці орнаменти також зустрічаються, але менш поширені, відзначає завідувачка сектору відділу науково-фондової роботи Харківського історичного музею імені М. Ф. Сумцова Ольга Лисенко.

Ця косоворотка з біленого домотканого полотна датована кінцем XIX сторіччя. Сорочка прикрашена вишивкою дубових гілок червоного та чорного кольорів на комірі й манишці. Цей виріб знайшли під час етнографічної експедиції. Ймовірно, сорочка побутувала в селі Цибівка сучасного Куп'янського району. У дослідженні Валентина Сушко пише: наприкінці ХІХ — у першій половині ХХ сторіччя поширюється на Слобожанщині чоловіча сорочка «з манишкою». Вишивальниці прикрашали візерунками пазуху та стоячий комір або ж до розрізу пазухи пришивали «манишку» — вишитий полотняний прямокутник.

Вишивка «білим по білому» зустрічається на сорочках і рушниках. Плахти, юпки та керсетки, які надягалися поверх сорочки, оздоблювали різноколірними орнаментами.

Можливо, ви чули про «брокарівську» або «мильну» вишивку? Рослинні мотиви, створені хрестиком чорно-червоними нитками, стрімко поширилися наприкінці ХІХ сторіччя. У 1861 році парфумер французького походження Анрі Брокар відкрив мануфактуру варіння мила в москві. Аби збільшити продажі, «Товариство Брокар і Ко» загортало мило в папір із червоно-чорними малюнками. Відтоді вишивка хрестиком стала переважати над іншими техніками.