20 лютого ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної Сотні. Люди вийшли на Майдан із переконанням, що Україна має право торувати власний шлях. Лютневі дні 2014 року вирішили долю протистоянь: відчайдушний спротив під автоматним вогнем зламав хребет прокремлівському режиму. Після кривавих подій у столиці перші добровольці вирушили на фронт прямо з Майдану.
У вирі Революції Гідності загинули 107 людей. Серед них — троє харків’ян: Євген Котляр (33 роки), Юрій Паращук (47 років) і хлопець, який першим визвався їхати в Київ, Владислав Зубенко (22 роки).
У пресцентрі «Накипіло» відбулася розмова учасників подій 2014 року. Четверо гостей прийшли поспілкуватися з журналісткою «Накипіло» Алікою Піхтеревою. Це відомі харків’яни: координатор харківського Євромайдану, заслужений журналіст України, громадський активіст Володимир Чистилін, учасник Майданів, організатор харківського ВелоМайдану Олесь Штефчук, учасник Майданів, науковий співробітник, капітан ЗСУ Леонід Онищенко та настоятель храму Іоанна Богослова Православної церкви України, духівник харківського Євромайдану отець Віктор Маринчак.
Спогади про події 12-річної давнини очікувано перейшли в розмову про війну, що триває, про відповідальність, пам’ять і майбутню реінтеграцію.
Пам’ять про Майдан
Після хвилини мовчання в пам’ять загиблих під час Революції Гідності учасники дискусії обговорили складне питання: чи збереглася пам’ять про Майдан і його героїв — і чи розуміє ті події молоде покоління.
Леонід Онищенко пригадує: побачив у телевізорі, як у Києві кийками забивають людей, і запропонував однодумцям-харків’янам вирушати до столиці на допомогу.
«Я тоді ввечері вийшов до пам’ятника Шевченку, взяв мікрофон. Сказав, що прошу чоловіків, які відчувають у собі моральні сили, підходити, бо ми вирушаємо на Київ. Я сказав, що там убивають людей на вулицях, треба їх рятувати. Чесно кажучи, не зовсім сам уявляв, що зможу зробити. Але перед боєм такі речі загадувати не слід. Серед перших підійшов хлопчик Влад Зубенко. Потім з’ясувалося, що мій син його знав, вони займалися історичним фехтуванням».
Цивілізаційний вибір, моральна складова та антиімперська сутність Майдану
У 2013–2014 роках Харків не був однозначно проукраїнським. Спочатку на Євромайдан виходили десятки, інколи сотні людей — але не тисячі. Відчуття меншості було реальним. Та водночас саме ця меншість створила ядро спротиву. Люди, які тоді стояли біля пам’ятника Шевченку, переважно були знайомі з попередніх громадських кампаній: захисту Лісопарку та акцій проти корупції.
Отець Віктор Маринчак чесно говорить: людей було небагато, але це були однодумці. Люди, між якими відчувалася спорідненість і панували любов і милосердя. Священик згадує, як у найстрашніші дні отримав смс: «Отець, прийдіть на Майдан. Нам треба, щоби хтось нас заспокоїв. Нам треба бути не такими, як вони». Отець Віктор прийшов на Майдан у цивільному вбранні, а там йому запропонували виступити як священнику.
«Я погодився, поїхали за моїм облаченням. Дорогою я зателефонував Патріарху, попросив благословення, бо в Харкові я був його представником на Майдані. Я отримав благословення, воно звучало так: “Кажіть людям: стійте, стійте непохитно, стійте непорушно, треба стояти”».
Отець Віктор Маринчак під час розмови наголосив: Майдан не був лише протестом через відмову від євроінтеграції. Це був цивілізаційний вибір. Йшлося про гідність, свободу, право на голос і відмову від колоніальної залежності. За його словами, Майдан став антипутінським і антиімперським за своєю сутністю, навіть якщо тоді не формулювали саме так. Після побиття студентів протест уже не був лише політичним. Він став моральним, і саме моральна складова визначила подальший хід подій.
Чи пам’ятає молодь?
Координатор харківського Євромайдану Володимир Чистилін визнає: це питання хвилювало його всі ці роки.
«Ми витратили рік, аби створити фільм “Герої не вмирають”. Я особисто їздив від Маріуполя до Тернополя, від Бахмута до Куп’янська — в школи, в університети — щоб розповісти про наших хлопців».
У листопаді 2021 року на показ фільму зібрали курсантів Нацгвардії. Майбутні військові не розуміли, навіщо їм це розповідають. Тоді Володимир Чистілін сказав пророчі слова: це історія не про минуле, а про майбутнє, що нам доведеться воювати. Курсанти не повірили, скептично поставилися до слів громадського активіста. А вже через три місяці, 24 лютого 2022-го саме ці хлопці вийшли на об’їзну дорогу та зупинили ворога.
Володимир упевнений: історія Небесної Сотні — окрема сторінка. У день, коли Майдан переміг, фактично почалася війна. Тоді не всі це усвідомлювали. Здавалося, йдеться про внутрішнє протистояння. Але за кілька днів після розстрілів почалася окупація Криму, а далі — бойові дії на Донбасі.
Фото: Ігор Лептуга
Учасники харківського Майдану переконані: без подій лютого 2014 року не було б і нинішнього спротиву. Саме тоді суспільство сформувало для себе межу: що воно сприймає, а що — ні.
Як говорити з дітьми
Окреме питання, як пояснювати Майдан новому поколінню. Леонід Онищенко запропонував просту формулу: говорити через поняття особистих кордонів. Коли хтось порушує твою свободу — ти маєш право її захищати. Так і країна має право захищати свій вибір.
«Коли формується особистість, вона захищає свої кордони. На цьому прикладі можна будувати пояснення, що нам намагалися всі кордони переставити без нашої волі. Ми цього не допустили. Думаю, це можна доносити дитині досить рано. Пояснювати про дозволи: коли хтось може порушити твої кордони, а коли не може, і як їх захищати. Це і є право на голос. Це право, яке відібрано у росіян. І це право, яке послідовно захищають українці навіть попри війну».
Чому ця розмова важлива зараз
Звучала важлива й складна тема: реінтеграція окупованих територій. За словами учасників, на окупованих землях виросло нове покоління, яке роками перебувало під впливом російської пропаганди. Водночас там багато людей просто хочуть, аби війна закінчилася. Повної картини зараз немає. Але досвід радянського та пострадянського періоду показує: навіть інтенсивна пропаганда не гарантує стійкої лояльності.
Під час зустрічі неодноразово виникало відчуття тяглості. Революція Гідності, окупація Криму, війна на Донбасі, повномасштабне вторгнення — це не розрізнені події, а етапи одного процесу. Якщо у 2014-му Україна відстоювала право на цивілізаційний вибір, то з 2022 року вона захищає саме існування держави.
Для Харкова ця історія особливо відчутна. Місто, яке колись називали «контрастним», пережило масовані обстріли, окупацію частини області. Харків став одним із символів незламності. Тож розмова про Небесну Сотню тут звучить нині не як формальність, а як нагадування: війна почалася не вчора. А свобода не надається сама собою — її щоразу доводиться відстоювати.
