На перший погляд, між змінами клімату та проблемами повоєнного відновлення немає ніякого зв’язку. Але території поблизу фронту особливо вразливі до кліматичних змін. Цьогорічне літо тому яскравий доказ. Під час тривалої спеки рослинам бракує вологи, вони стають геть сухі, а після обстрілів виникають масштабні лісові та степові пожежі, ґрунти деградують. Такі землі — перші кандидати на опустелювання.
Як адаптуватися до аномальної спеки і чи можливо це, долаючи наслідки війни? З’ясовуємо далі разом з експертами.
Не так страшне спекотне літо, як суха зима
«У нас у Лозівському районі персиків немає ні в кого, крім мене», — хвалиться місцевий житель, фермер Андрій Воронкін. Збереженим врожаєм він завдячує вчасному утепленню дерев навесні, коли раптово вдарили морози. Стала у пригоді професійна звичка дивитися прогноз погоди кілька разів на день.
«Коли прогнозували морози на озиму пшеницю, я замовив амінокислоти — допомогти рослинам відійти від заморозків. Так і тут: побачив, що на Харківську область сунуть морози, а в мене персик росте на городі. Тож закупив два рулони агроволокна та обмотав усі дерева. Це така чорна, щільна плівка, що створює мікроклімат: усередину пропускає вологу й повітря, а зовні захищає дерево від морозів».
Андрій Воронкін
Найсильніші заморозки зазвичай припадають на ранок, пояснює аграрій, від 04:00 до 06:00. Усього дві години, але цього достатньо, аби знищити майже все цвітіння і втратити врожай. Вчасно проведені агрозаходи дають позитивний результат: пан Андрій закрив персики лише на три дні, а після холоду зняв плівку. Дерева продовжили рясно цвісти й донині дають соковиті плоди.
Крапельний полив допоміг персикам встояти влітку: у спеку вони мали вологу під корінням і додаткове зволоження зверху. Та якщо на власному городі легше давати раду наслідкам мінливої погоди, то на тисячах гектарів це набагато складніше.
«Якщо говорити про тисячі гектарів землі, ось так закутати їх — це, по-перше, фізично неможливо, по-друге, стільки агроволокна ніхто не продає. Можна зробити полив. На один гектар потрібно від 400 до 1 000 тонн води. У мене пшениці 3 000 гектарів. Тобто раз полити всі поля — це три мільйони тонн води. Де стільки взяти? Основна проблема — відсутність води в самому ґрунті, і ситуація ускладнюється спекою. Улітку кладеш градусник на землю і бачиш до +60°C. Звісно, у ґрунті все висихає. Так ще й вологість повітря 25–30%, а цього мало, аби рослина почувалася комфортно».
Андрій Воронкін
Посушливий клімат на Харківщині триває кілька років. Аграрії чи не перші, хто бачить наслідки: менші врожаї за тих самих вкладень, а часом і з більшими витратами.
«Третій рік поспіль у Харківській області маємо менше врожаю озимої та ярої пшениці, — продовжує аграрій. — Якщо десять років при тих же технологіях вирощування ми отримували з гектара п’ять-шість тонн зерна, то сьогодні — три тонни, удвічі менше. Навіть у центральних областях ситуація невтішна. У мене друзі працюють на Вінниччині, торік вони зібрали озимої пшениці до дев’яти тонн з гектара, а цьогоріч — 4,5 тонни. А в них оренда полів вища, там люди потребують більше грошей».
На результати посівної впливає не стільки спекотне літо, скільки майже безсніжна зима. Саме запас води в ґрунті має живити рослини наступні пів року. Фермери називають це «продуктивною вологою».
«Для чого вона потрібна? Коли засіваємо поля, навіть за відсутності поливу ґрунтова волога дозволяє зерну проростати. Із потеплінням волога, що була прозапас із зими, випаровується, а разом із нею рослина зростає, живитися фосфором, калієм, азотними добривами. А без снігу й опадів немає і продуктивної вологи».
Андрій Воронкін
Узимку плюсова температура висушує ґрунт, і навесні вологи майже не залишається. Щоб «оживити» рослини, в хід ідуть усі можливі засоби: удобрення ділянок поживними речовинами, крапельний полив. Але протидіяти посушливим умовам дедалі складніше. Із червня вже маємо +30°C, подекуди сильний вітер. Виходить «ефект фену»: повітря нагрівається, дме вітер, і вся рослинність над землею і в землі висихає.
Через недостатню зволоженість земель в останні п’ять років поширилися ґрунтові посухи. Вони гальмують ріст і розвиток рослин, призводять до втрат урожаїв. Спланувати врожайність складно, каже Воронкін. Ніхто не знає, як почуватиметься ґрунт навесні та влітку. Залишається слідкувати за погодою і вчасно реагувати на природні зміни.
Як країна помірного кліматичного поясу Україна не має потрапляти до зони ризику опустелювання. Але погляньмо на світові тренди розширення посушливих територій: така ймовірність уже не виглядає надто далекою.
Посуха, посушливість чи опустелювання: що відбувається на Харківщині?
За роз’ясненням ми звернулися до фахівчині Українського гідрометеорологічного інституту Віри Балабух. Через глобальне потепління в Україні зона степу просунулася значно вище на північ, каже кліматологиня, і тепер охоплює майже всю Харківську область, яка стає більш посушливою.
Як пояснює експертка, посушливістю характеризують саме клімат. Наскільки певний регіон є посушливим, залежить від географічного розташування, рельєфу, потоків повітря. Наприклад, через посушливість та особливості кліматичних умов сформувалась одна з найбільших пустель Європи — Олешківські піски в Херсонській області.
Посуха ж — це відсутність опадів тривалий час на певній території. Існує три типи посух: атмосферна, ґрунтова й загальна — поєднання обох видів посух, що є найнебезпечнішим.
«Опустелювання пов’язане з деградацією земель у посушливих і напівпустельних зонах і зумовлене дефіцитом опадів і втручанням людини. Це триває десятиріччями і робить території непридатними для сільського господарства, — продовжує Віра Балабух. — Останні десять, особливо п’ять років — найтепліші на планеті та в Україні. Високі температури супроводжуються дефіцитом опадів, що призводить до посух у степовій зоні. Такі тенденції зберігаються протягом декількох десятиріч, тож маємо зростання посушливості та опустелювання, зокрема в районі південного степу України».
Науковцям складно визначити, чи буде в певному місці ґрунтова посуха
«Це можна дізнатися, запустивши симуляцію запасу вологи ґрунту в режимі реального часу. У 2024 році таку модель розробили для всієї України. Але це все одно припущення», — пояснює Валерій Осипов, завідувач лабораторії моделювання річкових систем Українського гідрометеорологічного інституту.
Та все ж мати бодай якийсь прогноз — краще, ніж нічого. Нині, аби виявити ймовірність настання ґрунтової посухи, фермери можуть спиратися на атмосферні показники. Таку можливість надає безкоштовний вебсервіс POSUKHA.
Платформа автоматично збирає інформацію про опади на поточну дату в певному регіоні та дає прогноз на 14 діб. На основні історичних даних за останні 50 років вдається з’ясувати, чи є зараз атмосферна посуха та що буде за два тижні. Тож можна завчасно підготуватися до зрошення земель і посівної, скоригувати графік польових робіт, закрити рослини від сонця та забезпечити полив упродовж спекотних днів, підживити ґрунт чи подумати про ранній збір врожаю.
«У процесі роботи наша дизайнерка Наталія Нікітенко опитала понад сто фермерів. Зібрали відгуки, що потрібно аграріям у контексті прогнозу посухи, — розповідає співавтор платформи Валерій Осипов. — Передусім їх цікавили ймовірність ґрунтової посухи та запас вологості в ґрунті на глибині 20 сантиметрів, півметра й метр. Останнє ми ще не реалізували, на це потрібні ресурси: і людські, і фінансові.
Але фермерам це вже необхідно, бо розуміючи, скільки вологості є в ґрунті в певний день місяця на конкретній глибині, знаючи, що там буде через два тижні, а краще — через три місяці, вони плануватимуть посівну та внесення добрив. А також аграрії зможуть розрахувати полив і підготуватися до можливої посухи».
Поки фінансування на проєкт немає, але команда не припиняє обговорювати майбутні покращення. Серед ідей — додати на сайт онлайн-помічника на основі штучного інтелекту. Він міг би аналізувати, що посіяно на полі, який там ґрунт, інші показники та підказувати користувачам, як зберегти вологість ґрунту за відсутності опадів.
Зараз аграріям часто радять вирощувати посухостійкі рослини. Зміна культур дозволить вийти на собівартість продукції, а подекуди мати прибуток. Замість звичних сортів пшениці та ячменю можна висівати сорти, що потребують менше вологи та здатні давати врожаї за посушливої погоди. Щодо садівництва — можна розглянути вирощування горіхів, плодових чагарників і кущів.
До таких пропозицій досвідчений фермер Андрій Воронкін ставиться скептично: на українських ґрунтах вирощувати можна практично все, він теж не раз експериментував. Окрім пшениці, вирощував сою, просо, рапс, кукурудзу, гірчицю, льон. І навіть екзотичний для Харківщини амарант. Хоча його сіють в Ефіопії, в наших широтах він теж дав непоганий урожай, та й не потребує великих витрат у процесі вирощування.
«Але відколи ми його зібрали, пройшло шість років, і з того часу ще не отримали за нього кошти. За документами його продали, але фактично прибутку на руках немає, — каже фермер. — Тому замало щось виростити, треба ще й продати. Так влаштована економіка. На що є попит, те й вирощуватимемо. Планова, прибуткова культура в нашому регіоні — соняшник. Якщо ми зберемо дві тонни соняшника, отримаємо дохід у межах 250–300 доларів із гектара. І це вже буде прибутковість, якою перекриємо збитки озимої пшениці внаслідок посухи. За останній сезон ми залишилися без озимої, без ярої пшениці, і зараз спека “топить” соняшник, а без нього — ніяк. В Україні пшениця та соняшникова олія — найбільш затребувані для експорту. Нішеві культури не годяться».
Як зміни клімату призводять до посухи і що з цим робити?
Певно, ви помічали, як затяжні періоди без дощу змінюються місячною нормою опадів за день, а після спеки приходить різке похолодання. Такі погодні гойдалки ми спостерігаємо все частіше. І ця проблема характерна не лише для України, а й для Європи та всієї планети, зауважує кліматологиня Віра Балабух.
«Підвищення глобальної температури призводить до збільшення нестійкості атмосфери, оскільки тепліше повітря може утримувати більше вологи, підніматися значно вище. Це сприяє утворенню потужніших хмар. Коли ця волога вивільняється, ми бачимо сильні зливи, часто з грозами, шквалом, градом. Як наслідок, протягом кількох годин може випасти кількість опадів, яка зазвичай випадає за місяць, два і більше».
Віра Балабух
Ґрунт не встигає поглинати водяні потоки, вода швидко стікає. Вологи бракує рослинам і в природі, і на сільськогосподарських угіддях. Особливо потерпають схили, райони з піщаними ґрунтами й сосновими лісами. На Харківщині подібний ландшафт сформувався на південному-сході області — в Ізюмському та Барвінківському районах.
У Піщанському лісництві неподалік Ізюму третину місцевих лісів російські війська спалили фосфорними бомбами. Недостатнє зволоження та аномальна спека в поєднанні з пожежами від обстрілів зробили тамтешні землі вразливими.
«Аномально високі температури, дефіцит опадів і лісові пожежі поступово перетворюють лісостеп на степову зону. Це своєю чергою призводить до деградації екосистем і збільшує ризик опустелювання», — додає Віра Балабух.
Відновлення лісів як протидія опустелюванню
Висадка лісів може уповільнити процеси, що передують опустелюванню, розповідає Ганна Пушкар, асистентка проєктів напрямку «Вода» Всесвітнього фонду природи WWF-Україна. Ліси зберігають вологу в ґрунті, запобігають ерозії та загалом сприяють відновленню біорізноманіття. Але відновлювати ліси доцільно там, де ця рослинність доречна.
«Ізюмський район знаходиться на межі лісостепової та степової фізико-географічної зони, що обумовлює підвищену кліматичну вразливість території. Аби зменшити наслідки посухи та запобігти опустелюванню, доцільним є посадка лісосмуг. А там, де піщані ґрунти, лісові насадження ще й не допускатимуть зсувів та ерозійних процесів», — зазначає науковиця.
Цієї весни розпочалося відновлення лісів Ізюмщини. За даними державного підприємства «Ліси України», у червні на розмінованих ділянках Піщанського лісництва висадили 43 гектари нових дерев: 6 000 сіянців сосни, трохи каштанів і горіхів. До кінця року тут планують відновити ще 2,7 гектара лісу.
Продовжується висадка дерев і в інших безпечних лісництвах Харківщини. На осінь лісівники готують 180 000 саджанців сосни. Але коли літо надто спекотне, вологи у ґрунтах критично мало, а ризик пожеж через обстріли росіян зберігається донині, соснові ліси не протидіють посухам, а посилюють їх.
До повномасштабної війни найбільші лісові масиви сходу України, понад 200 кілометрів, простягалися вздовж Сіверського Дінця, від Ізюму на Харківщині та далі через Донеччину й Луганщину. Тут вирощували сосни, які найкраще ростуть на піщаних ґрунтах. Схожим чином діяли на Херсонщині, де біля Дніпра теж масово садили сосну.
«Проблема цих лісів у тому, що їх створили на піщаних терасах і висадили занадто щільно, — пояснює Богдан Кученко, експерт зі збереження екосистем у громадській організації “Екодія”. — У радянські часи чомусь орієнтувалися на Полісся, де більша кількість опадів і така щільність допустима. Але в степовій зоні опадів суттєво менше, а сосна чи не найбільше випаровує вологу. Там, де є масові насадження сосни, рівень ґрунтових вод суттєво знизився. Сосни витягують воду навколо себе і з прилеглих територій, і це падіння рівня ґрунтових вод може поширюватися на десятки кілометрів».
На думку експерта, відновлюючи ліси Харківщини, аби не допустити опустелювання, краще сосну поєднати з дубом, кленом чи іншими листяними видами дерев, переважно на користь останніх. Мішаний ліс стійкий до шкідників, а в разі пожежі вогонь у ньому поширюється повільніше, ніж у сосновому.
«В лісах Ізюмщини та інших регіонах уздовж Сіверського Дінця, де були пожежі, сосна вигоріла. А де росли листяні дерева і, відповідно, залишилося трохи вологи, — території вціліли. Вогонь не пішов далі, — каже Богдан. — Та коли сильна посуха, навіть ці ділянки пересихають і локально можуть горіти. Тому я би радив віддавати перевагу листяним деревам, і на піщаних терасах, де мало що здатне рости, створювати рідколісся».
Нова ландшафтне планування — теж рішення
Відведення частини земель під пасовища та сінокоси теж зменшить ризик опустелювання, продовжує Богдан Кученко. Такі ділянки можна залишити навколо орних угідь. Зазвичай так роблять на околицях селищ, і це можна передбачити в плані ландшафтного розвитку громади.
«Кілька років тому в Україні запровадили для громад розробку Комплексного плану просторового розвитку територій. Це стратегічний документ із точки зору землекористування, він має необмежений термін дії та передбачає чітке ландшафтне планування: які ділянки з однорідними умовами та для чого краще використовувати, — пояснює експерт. — Десь це поля, десь — місця для відпочинку, водойми чи інші природні території, які не мають природоохоронного статусу, але для громади корисні.
У плані можна прописати, які території дозволяється розорювати, а які залишити для пасовищ. Або про ліси та їхнє збереження прописати, що там можна тільки ягоди, гриби збирати, лікарські рослини, а вирубка дерев обмежена. Якщо ж це водно-болотні угіддя, то там не можна нічого будувати, бо для громади це важливі резервуари чистої води».
Ще один спосіб зарадити посухам — відновити Оскільське водосховище
Оскільське водосховище — найбільше на Лівобережжі. Десятки років водойма забезпечувала водопостачання Донбасу та важлива для Оскільської та прилеглих громад Харківщини. У березні 2022 року російський снаряд влучив в один із затворів греблі, і до 355,5 мільйонів м³ води вивільнилися з водосховища. За підрахунками Державної екологічної інспекції, втрати сягнули 76% від загального обсягу. Після підриву рівень води у Сіверському Дінці піднявся, а водосховище обміліло.
«Обміління Оскільського водосховища — не лише екологічна проблема, а й фактор, що впливає на життя людей. Мешканці прилеглих сіл незабаром можуть відчути значний дефіцит води. Зміни клімату додають складнощів. В Ізюмському та Куп’янському районах уже помітні підвищення температури, деградація ґрунтів, вітрова ерозія, пилові бурі. Тож постає питання раціонального управління водними ресурсами, аби не допустити погіршення ситуації», — вважає Ганна Пушкар, експертка WWF-Україна.
Тут можуть об’єднатися мешканці окремих селищ і цілі громади та спробувати альтернативні джерела водопостачання. Для раціоналізації водокористування доцільно відмовитися від інтенсивного використання заплавних територій річок для господарських потреб. Натомість акцент слід зробити на альтернативних джерелах водопостачання: зборі дощової води, повторному використанні очищених стічних вод. Створення проникних поверхонь із зелених насаджень теж дозволить утримувати вологу в найбільш посушливих місцях.
Щодо відновлення водосховища, як передає «Суспільне Харків» із посиланням на керівника Оскільської сільської військової адміністрації Геннадія Загоруйко, відповідний план у розробці. Чи то повністю, чи частково вдасться відновити об’єкт.
Оскільське, як будь-які рівнинні водосховища, завжди було проблемним, вважає експерт зі збереження екосистем Богдан Кученко:
«Водосховище дуже мілке, а велика площа водного дзеркала призводить до того, що щороку через випаровування втрачається 20–30% води. Тут доцільно робити або більше дрібних водосховищ у балках, невеликі за площею, але глибокі, або ж обмежити площу цього водосховища, щоби його найглибші ділянки накопичували достатній обсяг води. Таким чином можна зменшити втрати через випаровування».
Технічно це роблять за допомогою дамб: відділяють мілководні ділянки від русла річки, щоби вони не затоплювалися, і формують глибокі резервуари з водою.
«Навіть якщо водосховище відновлять і рівень ґрунтових вод зросте, цю ситуацію можна вважати репетицією того, що на нас чекає у другій половині ХХІ сторіччя через зміни клімату. Посухи ставатимуть сильнішими, частішими, і щоб ця територія не стала пустелею, найкраще — адаптувати сільське господарство до посушливих умов, від дощувального зрошення переходити на крапельне», — стверджує Богдан.
Нові погодні умови вимагають нових підходів до обробітку земель, вважає агропідприємець Андрій Воронкін:
«При достатній волозі ми працювали плугами, глибокорозпушувачами, а зараз треба переходити на такі заходи, які б зменшували втрати вологи в ґрунті. Є спеціальні вертикальні борони для тракторів, які не дають волозі виходити, не піднімають ґрунт при температурі вище +20°C».
Якими б ефективними не були локальні рішення в боротьбі з наслідками посухи, бракує державної політики.
«Останні три роки маємо сильну посуху через відсутність водозаборів, порушених бойовими діями. У Харківській області це Печенізьке водосховище, Старосалтівське, Краснопавлівка. Якщо не створять єдину державну програму вологозабезпечення територій для сільського господарства в Україні, згодом нам нічого буде збирати. Уряд міг би об’єднатися з органами місцевого самоврядування, з агропідприємствами і співфінансувати такі програми. Лише співпраця врятує від наслідків посухи».
Андрій Воронкін
«Менеджерити» посуху реально
Проаналізувавши європейські практики, Всесвітній фонд природи WWF-Україна запропонував власне бачення управління посухами: для суббасейну Тиси та суббасейнів річок Прут і Сірет. Це неофіційні документи, їхня розробка не передбачена чинним законодавством, але на рекомендації можна спиратися під час написання повноцінного Плану управління посухами.
Поки такої стратегії на державному рівні немає, натомість є Плани управління всіма річковими басейнами України. Міндовкілля погодило дев’ять документів із понад 300 заходами. Задача постає така: оцінити стан водних ресурсів, визначити, як їх слід відновлювати та як покращити якість поверхневих вод. Такими є зобов’язання України в межах Угоди про асоціацію з ЄС. Наступні шість років відводиться на втілення планів із покращення стану водних ресурсів.
Тим часом учені моделюють різні погодні сценарії, і за будь-яким із них — спека неминуча. Замість обмеження зростання температури на 1,5°C, як попередньо домовилися країни-підписанти Паризької угоди, головного документа для пом’якшення наслідків зміни клімату, нині світ рухається до потепління на рівні 3,2°C до 2100 року.
В Україні особливо посушливою очікується середина 2040-х років, пишуть дослідники з Одеського державного екологічного університету. Науковці припускають, що тоді більшість областей майже щорічно стикатиметься з посухами: від помірних до сильних.
Теплові хвилі рухаються Європою, щороку б’ючи нові температурні рекорди
За даними Європейської кліматичної служби Copernicus, літо 2025-го стало найтеплішим за всю історію спостережень у Західній Європі.
У липні науковці зафіксували посуху на півдні Англії, в західній частині Франції, на всіх територіях Південно-Східної Європи від Угорщини до Чорного моря, включаючи північну Туреччину та південно-західні райони України. Аномальну спеку помітили і в традиційно холодних регіонах: від західної частини Норвегії, півдня та півночі Швеції аж до Фінляндії та Карелії. Італія, Греція та Балканські країни теж стали посушливіші.
Вочевидь, маємо спільну з країнами ЄС проблему, а отже, адаптуватися до змін клімату можемо разом.
Богдан Кученко:
«Як на мене, найбільш цінною з нашого досвіду для країн ЄС є гнучкість. Попри обстріли, попри всі проблеми, спричинені війною, всі наші галузі економіки працюють, люди адаптуються, і війна посилює цю адаптивність. У нас просто немає іншого вибору, якщо ми хочемо зберегти життя людей, зберегти сільське господарство, водні ресурси, загалом екосистеми.
У тій же адаптації до посухи в дечому Україна може бути першою. А далі — пояснювати європейцям, як ті чи інші рішення швидко впроваджувати на їхніх землях. Зараз у нас у сільському господарстві коли якусь технологію впроваджують — то через безвихідь, а в Європі цей досвід могли би втілювати через раціональне планування».
Цей матеріал підготовлено в рамках проєкту «Зміцнення регіональної журналістики екологічних розслідувань та розширення видимості завдяки новим партнерствам», який реалізується ГО «Інститут успішного міста» («Рубрика») та ГО «Вікно Відновлення» за підтримки Journalismfund Europe.
