З України в США і назад: історія студента Української Академії Лідерства 2020

Як хлопець з Донецька рік жив в Південній Кароліні і по поверненню організував проект по боротьбі з фейками та дезінформацією за участі Уляни Супрун.

З вересня 2017 по червень 2018 хлопець рік провчився в США за програмою FLEX. Однією з його місій там було розповісти про українську культуру та подолати власні стереотипи, зокрем про булінг в школах. У багатьох американських серіалах він бачив, як бідолашних школярів ледве не до лікарні доводять побиттями.

Можливо, це просто збіг, але у власній школі Саша з таким не стикався. Навпаки, він потрапив у дружнє та інклюзивне середовище. Навчальний заклад був повністю доступний для людей з інвалідністю, а автобус мав спеціальні пандуси. Лише раз стався інцидент, коли під час виступу шкільного оркестру група молодиків напідпитку почали ганьбити дівчину невеликого зросту. Її друзі просто викликали поліцію, яка змусила нечем вибачитися перед дівчиною. 

Як Саша потрапив УАЛ

Саша дізнався про Академію від інших випускників FLEX, які робили презентацію про УАЛ та заохочували своїх колег продовжити навчання незвичним для багатьох способом та далі розвивати свої лідерські якості. До дедлайну подачі заявки залишалися ще два дні, і Саша вирішив почекати до закінчення школи.

Проходить рік, Саша складає ЗНО і раптово згадує про Українську Академії Лідерства. На цей раз він вирішив не відкладати в довгий ящик та одразу поліз на сайт УАЛ. Його літо після школи наповнилося не тільки спробами вступити в престижний американський виш, а й проходженням регіонального та національного відборів до УАЛ. Зізнається, легко не було, але емоції та знайомства того варті.

Неочікувано для себе Саша виграє стипендію на навчання й у День Незалежності України дізнається, що потрапив у Харківський осередок. Залишилося спакувати наплічник та підкорити Говерлу та Петрос в оточенні ще 200 новообраних студентів Академії.

Чотири дні в Карпатах стали для нього справжнім випробуванням. Саша не мав належного спорядження і не був готовий до того, что гори зустрінуть його дощами та морозними ночами. Фізично було важко витримати перепади температури, а морально – зробити пару кроків до вершини, коли сили полишають і так хочеться здатися. Але сила волі – це одна із сильних сторін Саші. Тепер він знову хоче підкорити найвищі вершини України вже як випускник і подивитись на новообраних студентів з величезними наплічниками, які це не знають, що на них чекає в УАЛ.

Волонтерство

З культурою волонтерства Саша познайомився у США.  Однією з умов програми Flex є визначена кількість годин суспільно-корисної роботи на місяць. Це був справжній культурний шок, наскільки люди в Штатах готові допомагати одне одному, особливо люди похилого віку, яким хочеться не просто доживати свій вік на пенсії, а й надалі бути корисними суспільству.

Сашкові найбільше подобалося волонтерити в аматорському театрі, де він займався простою адміністративною роботою: продавав та перевіряв квитки. Каже, що виступи непрофесійних акторів його щоразу дивували й хотілося повертатися ще і ще.

Серед незвичних точок волонтерства Саша також побував у церкві, де в основному прибирав після богослужінь. Зазирнути за лаштунки інших конфесій було для нього способом позбавитися стереотипів.

Десь посеред навчального року Саша зрозумів, що не вкладається в 40-годинний місячний літіп з волонтерства. У його невеличкому містечку Мертл-Біч було не так багато можливостей, особливо взимку. Проте він знайшов вихід і просто постукав у двері кабінета адміністратора місцевого супермаркету. Близько восьми годин хлопець витратив на роботу в стилі «принеси — подай» і навіть спробував себе в ролі вантажника. Менеджер магазину зізнався, що на Саші вони зекономили близько ста доларів.

В Академії найбільше йому запам’яталося волонтерство в єдиному на всю Україну Центрі реабілітації рукокрилих в Харкові, де він вперше побачив так близько кажанів. Центр не тільки надає необхідну медичну допомогу, а й відгодовує тварин до необхідної ваги, щоб вони могли вижити в дикій природі.

Завдання Саші полягало якраз у тому, аби годувати рукокрилих. Деякі кажани постраждали від людських рук, а інші – через природні умови. Він багато дивувався, що живих істот у Центр можна відправити ледь не поштою.

Найбільш хвилюючою частиною роботи для Саші було тримати маленьких кажанів у ріках. Тоді він відчував під пальцями, як пришвидшується серцебиття, коли тварини нарешті остаточно прокидаються після сплячки. 

Восени минулого року Саша побував на першому інвестиційному форум Re:think. Invest in Ukraine в Маріуполі. Його подивом дня було те, що журналісти міжнародних авторитетних західних ЗМІ знають українську краще, ніж деякі високопосадовці в Україні.

Спорт як стиль життя

Ще одним стереотипом щодо Штатів стало те, що в цій країні повно людей з ожирінням, але насправді це не так. От тільки проблеми з надлишковою вагою не обійшли стороною Сашка.

Його приймаючою родиною була пара пенсіонерів, які не завжди хотіли витрачати час на приготування здорової їжі вдома. Вихід вони знайшли у частих походах у ресторани швидкого харчування, а також балували двох своїх студентів по обміну з України та Таїланду доставкою дуже калорійної їжі.

Такий спосіб життя призвів до того, що Саша набрав майже двадцять кілограмів за час життя по той бік Атлантичного океану. Боротися із зайвою вагою хлопець вирішив за допомогою спорту: часто ходив у спортзал чи басейн, але полюбити фізичне навантаження йому так і не вдалося.

В Академії біг – це один з основних елементів формаційної програми. Скласти спортивний тест на національному відборі в Чернівцях стало для нього справжнім випробуванням. Хлопець жартує, що після ста метрів у нього почали відмовляти серце та печінка, а після півтора кілометра на фініші йому ледве «швидку» не викликали.

По приїзду в Харківський осередок Саша відразу записався в неформальний клуб «півторашок» — людей, які з бігом на «ви» і з великої літери. Проте систематичні тренування, звичка вимагати від себе більшого та дух командності зробили його справжнім фанатом бігу. От тільки його результати дуже залежали від його настрою, а бив власні рекорди він спонтанно для себе та друзів. 

Одного разу на збірках десятки він почув від інших студентів, що ті пробігли на зимових канікулах свої перші напівмарафони. «Якщо можуть вони, то і я зможу», – подумав Саша. Того ж вечора він підійшов до голови департаменту спорту і запитав, чи зможе він пробігти двадцять один кілометр, якщо до того бігав лише п’ятнадцять. Отримавши зелене світло, Саша завів будильник на п’яту ранку, одягнувся й поставив власний рекорд. На сьогодні в скарбничці Саші вже три півмарафони, а дистанція в сорок два кілометри не змусить себе довго чекати.

Комунікатор від Бога

Коли в УАЛ студентам презентували систему самоврядування, Саша вибрав для себе департамент комунікацій. Він писав у національному Twitter-акаунті англомовні пости про життя Харківського осередку, а також головним чином займався Telegram-каналами як для прихильників Академії, так і для внутрішнього використання студентами. 

Першим його креативним міні-проєктом в департаменті стало висвітлення виборів серед студентів на посаду голови координаційної ради. Залишаючись інкогніто, він постив в Telegram-канал меми з кандидатами на посаду та їх довіреними особами. Далі він вирішив поділитися зі світом частинкою навчання в УАЛ та створив канал з рекомендаціями лекторів та короткими конспектами. Саша каже, що це вимагало від нього багато часу, але допомагало із засвоєнням матеріалу. Третій Telegram-канал був орієнтований на харківську молодь, яка шукає шляхи для саморозвитку.

Навіть на карантині він швидко адаптувався до змін та все ще залишається в центрі уваги та вносить у буденність студентів на самоізоляції краплю гумора. Щочетверга на онлайн-чекінах він має власну рубрику – антивірусні новини, де через жарти та смішні картинки доносить до студентів те, що трапилось в Україні та світі за останній час.

Саша добре знається не тільки на діджитал комунікаціях, але і вміє гарно подати себе й УАЛ перед незнайомцями. Він презентував Українську Академію Лідерства офіційним представникам USAID, а також познайомився в аеропорту в Стамбулі під час повернення з експедиції в Ізраїль з впливовим харківським бізнесменом.

Боротьба з популізмом та фейками

Створенням власного проєкту Саша зацікавився ще в США, коли у другому семестрі навчання обрав підприємництво як навчальний предмет. Через брак знання англійської він сам не зрозумів, як потрапив на конкурс стартапів «Yes, Carolina» і навіть посів перше місце в школі, отримав сто доларів винагороди і відправився відстоювати її честь на рівні штату Південна Кароліна. Суть завдання: знайти людину, яка має власний бізнес та розпитати її про всі механізми та підводні камені роботи і, за можливості, потрапити до неї на стажування. Під приціл Саші тоді потрапив магазин з коміксами. Він зробив усе з нуля, починаючи від створення бізнес-плану, розрахування прибутку та податків до оформлення й планування офісу, а також розробки логотипу. 

Попри пристрасть до коміксів, Саша захоплюється журналістикою, його цікавить, як людей вводять в оману неправдивими новинами та маніпулюють їхньою думкою для власної вигоди. Почалося все ще рік тому перед виборами Президента України, коли Саша збирався провести в Американському домі в Києві невелику зустріч на п’ять годин для десятка студентів та журналістів на тему боротьби з популізмом та фейками. Він навіть виграв невеликий грант в 350 доларів, але те літо було сповнене подій і Саша не вклався в дедлайни.

Саша в рамках проєктної роботи в УАЛ вирішив продовжити роботу на тему фактчекінгу, але тепер мислив амбіційніше та маштабніше: замість десяти людей – півтори сотні, а замість звичайних журналістів – одна з найавторитетніших українок. Він та його друг по Академії Андрій Ленишин пропонували співпрацю на волонтерських засадах Яніні Соколовій, Уляні Супрун, Bihus.info, VoxUkraine, Накипіло та іншим. Хтось відгукнувся, до когось не вдалося достукатись. Хлопці навіть придумали власний термін, щоб описати те, чим вони займаються. ДезінФЕЙКція.

Журналістський форум планувалося провести 14-21 березня в Харківському осередку, от тільки не так сталося, як гадалося. Коли вже було більшість домовленостей, грянув карантин, і проєкт довелось відкласти на невизначений термін. Було виснажливо постійно переносити дату проведення в очікуванні закінчення карантину, але масові заходи заборонені і на теперішній момент, тому Саша та Андрій вирішили переносити подію в онлайн-формат. Зізнаються, що з цим виникли труднощі, бо треба було вчитися вести приваблиці соціальні мережі, а паралельно з приходом нових людей в команді з’явилося різне бачення долі проєкту.

Робити дизайн навчились самі, писали пости, де розвінчували загальновідомі міфі та запрошували людей, які могли б розказати про те, як людей вводять в оману. Експертами проєкту «Шо, правда?» стали викладач релігієзнавства в Українському Католицькому Університеті Роман Назаренко та колишня виконувачка обов’язків Міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун.