Перед Першою світовою війною в багатьох країнах панувала норма: жінки не голосують на виборах, не навчаються у вишах, не здобувають професії — їм краще сидіти вдома, народжувати дітей, опікуватися побутом і домашнім господарством.
Проте війна змінила гендерні ролі. Внесок жінок у бойові дії, у роботу оборонних підприємств, в організацію тилу країн, що воювали, був величезним. Робота на заводах, на будівництві, слюсарство, теслярство, водіння — все, що раніше вважалося «чоловічими» професіями, поступово опановували жінки. Вони здобували технічні спеціальності, обіймали керівні посади, отримували виборчі права й самі йшли у владу.
російсько-українська війна теж змінює звичні ролі жінок в Україні. Мобілізація спричиняє нестачу кадрів у різних галузях, роботодавці потребують кваліфікованих працівників замість тих, що служать у війську. Тож з’явилися різноманітні ініціативи, завдяки яким жінки водять автобуси, монтують вікна, обробляють землю, будують оселі та обробляють метал.
Ми підготували цей матеріал у співпраці з полтавським медіа «Полтавська хвиля».
Жінки починають робити «чоловічу» роботу далеко не вперше в історії. Наприклад, як пише Divoche media, під час Першої світової суттєво збільшився відсоток жінок, які працювали водійками трамваїв, офіціантками, банкірками.
За даними Європейської Бізнес Асоціації, у 2024 році 71% роботодавців вже відчули значний дефіцит кваліфікованих кадрів. Тож центри зайнятості організовують допоміжні проєкти, а підприємства готові навчати і приймати жінок на різні позиції. Завдяки цьому стереотипи та упередження сходять нанівець. Можливо, у 2050 році ніхто вже й не згадає, що колись жінка за кермом автобуса була чимось незвичним.
Харківський центр зайнятості
Директор Харківського центру зайнятості Олександр Котусов розповідає, що для подолання дефіциту кадрів на Харківщині центр зайнятості реалізує спеціальні проєкти, зокрема для жінок.
Найбільше потребують підтримки у працевлаштуванні жінки — вони становлять 80% усіх, хто звертається за допомогою. Залучати жінок до «чоловічих професій» почали наприкінці 2024 року, коли дефіцит кадрів став гостро відчуватися.
«Почали спілкуватися з жінками: а чи готові ви, якщо наразі отримуєте 10 000, а водій — 30 000, перекваліфікуватися на іншу професію. Сумніви швидко долаються, коли мова йде про конкретні цифри. Жінки почали активно погоджуватися та думати, а чому я не можу більше заробляти».
директор Харківського обласного центру зайнятості Олександра Котуков.
Так Державна служба зайнятості та Міністерство економіки створили експериментальний проєкт, а саме з березня 2025 року на Харківщині протягом трьох місяців понад 30 жінок пішли навчатися. Серед них 14 — на трактористку-машиністку, 7 — на водійку тролейбуса, дві — на водійку категорії С, п’ять — на слюсарку-ремонтницю, одна — на електрогазозварювальницю та дві — на фрезерувальницю.
Наразі список професій, що доступні для жінок, відображає потреби ринку праці. Також ці сфери не потребують значної фізичної сили.
«Вже немає професій, на яких жінка не могла б працювати. Ми зазвичай якщо чуємо слово тракторист, то одразу уявляємо важку техніку, але в сучасних господарствах — це трактор з кондиціонером та автоматизованим управлінням».
Олександр Котусов наводить приклад фермерського господарства «Ранок», що шукало кандидата на посаду тракториста. Харківський центр зайнятості запропонував навчання виховательці дитячого садочку Катерині. З березня 2025 року вона навчається на трактористку-машиністку.
«Всі професії доступні, всі можна опанувати. Найпопулярніші професії серед жінок — це водійки, трактористки та машиністки».
Проте, за словами Олександра, роботодавці часто не бачать жінок на певних робочих місцях, а жінки часто мають переступити через власні упередження – «як це я буду фрезерувальником?».
«Насамперед, це внутрішні психологічні бар’єри, їх можна долати завдяки інформаційній роботі».
У великих підприємствах поширені традиційні погляди. Малі підприємства вже не мають подібних забобонів, їм головне, аби людина вміла працювати незалежно від статі та віку, головне — бажання навчатися. А центр зайнятості буде підтримувати, консультувати та направляти її.
Одна з учасниць цієї ініціативи — Анастасія Журба. Вона за освітою фахівчиня садово-паркового господарства. Її направили в Харківський центр професійної освіти для навчання на операторку верстатів з програмним керуванням. Вона успішно закінчила його в кінці травня.
«Я вирішила змінити професію, бо, на жаль, не можу далі працювати за основним фахом через здоров’я», — розповідає Анастасія.
Змінити професію жінці порадив чоловік, бо на його підприємстві потрібні такі спеціалісти.
«Навчатися незвично, бо це діаметрально протилежне до того, що я вчила раніше. Моя освіта філологічна, а не технічна. Все було новим, але завдяки викладачам, добре налагодженому навчальному процесу та гарній практичній частині було доволі легко».
Анастасія розповідає, що вони з викладачем сміялися, що її минула стереотипно «жіноча» професія була більш «чоловічою», ніж теперішня, бо вона часто мусила тягати важкі речі.
«До мене добре ставляться на роботі. У мені бачать спеціалістку, а не тендітну дівчинку. Немає якоїсь зверхності. Мене продовжують вчити, бо такій професії можна навчатися все життя».
Полтавський центр зайнятості
Полтавський обласний центр зайнятості на початку 2025 року запустив експериментальний проєкт, де роботодавці можуть подати заявки на навчання жінок, аби потім найняти їх на роботу. Підприємці можуть отримати близько 30 тисяч гривень за працевлаштовану робітницю. Період навчання триває кілька місяців у навчальних закладах, які мають право на перепідготовку. Робоче місце після випуску гарантоване.
Директорка центру зайнятості Катерина Клавдієва розповідає, якщо роботодавець хоче взяти участь в проєкті, він заповнює онлайн-форму на сайті й очікує повідомлення від кар’єрного радника про наступні дії. Заяву можна написати й офлайн в найближчому офісі центру зайнятості. Коли подібне зацікавить жінку, центр допоможе їй знайти виробниче навчання та працевлаштуватися.
За словами Катерини Клавдієвої, до центру вже надійшло 28 заяв від 19 роботодавців на навчання жінок. Чотири жінки закінчили навчання: три водійки категорії С та операторка верстатів з програмним керуванням.
«Справді багато жінок з вищою освітою йдуть до нас здобувати іншу освіту. Часто жінки йдуть на водійок тролейбусів», — розповідає заступниця директора полтавської філії Полтавського обласного центру зайнятості Оксана Бедуха.
Також роботодавець може сам запропонувати кандидатку на навчання. Наприклад, може бути ситуація, що в штаті компанії є жінка, яка працює консультанткою, але вона хоче стати водійкою.
«Жінка проходить на навчання, потім йде переведення, вона вже отримує набагато більшу зарплату. І роботодавцю плюс, і жінці плюс», — зазначає Оксана.
Наразі є кілька маленьких груп, де жінки навчаються:
- двоє навчаються в Міжрегіональному центрі професійної підготовки звільнених у запас військовослужбовців;
- двоє — на операторку верстатів в Одеському ПТО;
- одна — на водійку у Зіньківському районному спортивно-технічному клубі;
- четверо — на трактористку в Карлівському ПТУ.
Загалом за цією програмою жінкам доступна 31 професія: водійка тролейбуса, трамвая, навантажувача, трактористка, машиністка крана, слюсарка з ремонту колісних транспортних засобів, електромонтерка, монтажниця систем утеплення будівель тощо.
«Коли проєкт стартував наприкінці 2024 року і на початку 2025, то ставлення було скептичне. Говорили, що жінка не зможе працювати. Але ми проводили співбесіди, то наразі багато роботодавців змінили свою думку через дефіцит чоловічих кадрів, а жінки можуть працювати навіть краще за чоловіків».
Завдяки центру зайнятості Оксана Тихонова навчається на трактористку в Карлівському ПТУ у змішаному форматі. Жінка поєднує освіту з роботою швачки. Їй подобається професія, та у майбутньому вона б хотіла працювати трактористкою.
«У мене був чоловік тракторист, його забрала клята війна. Я дала слово, що продовжу його кар’єру», — ділиться Оксана Тихонова.
На думку пані Оксани, в цій професії немає нічого складного для жінки. Головне добре знати, як працює трактор, ПДР та свою роботу. І якщо в людини є натхнення та бажання, вона зможе працювати.
Зелений слон
Компанія «Зелений Слон 7» здійснює пасажирські перевезення за маршрутом Харків-Полтава-Київ. Це приклад роботодавців без стереотипів та упереджень, адже вони women friendly.
«У нашій компанії кожен водій, навіть із великим досвідом, проходить ретельний відбір і навчання. Це обов’язково включає перевірку теоретичних знань, практичну їзду, медичний огляд та щонайменше п’ять рейсів із досвідченим водієм-наставником. Людмила Листопад успішно пройшла всі етапи й приєдналася до команди».
Заступник директора «Зеленого Слона 7» Сергій Ткаченко.
Сергій розповів, що компанія вже думала про залучення до водіння жінок, а війна пришвидшила цей процес. Взимку 2024 року штат поповнила Людмила.
Наразі вона єдина водійка в компанії, ще п’ять проходять навчання на різних етапах. Вони випускниці програм перекваліфікації жінок Кeskilling Ukraine та She-drives.
«Ми підтримуємо кандидаток та усі ініціативи спрямовані на перекваліфікацію жінок, бо сьогодні на ринку кваліфікованих працівників менше, а конкуренція тільки більша. Водії автобусів та великовантажного транспорту затребувані у війську, у міських та міжмісьских пасажирських перевезеннях», — Сергій Ткаченко.
За словами Сергія, компанія в майбутньому планує розширяти штат жінок.
Проте далеко не всі такі прогресивні і конструктивні. Коли Людмила приєдналася до «Зеленого слона», у соцмережах було багато токсичних коментарів.
«Проте після подорожі ми надсилаємо кожному пасажиру анкету для відгуку. Кожен водій і водійка отримують оцінку своєї роботи за стиль водіння, сервіс, стан автобуса. Завдяки гарним відгукам людей Людмила неодноразово ставала водійкою місяця».
У червні пасажири оцінили роботу водійки на 4.9 з 5. Всі пасажири приємно здивовані, навіть є фанати, які радіють поїздці з Людмилою.
«Я впевнений, що хороша робота ламає стереотипи».
Водійка автобуса Людмила Листопад
Сергій Ткаченко розповідає, що Людмила Листопад є першою водійкою, тож вони з компанією «тренувались» один на одному.
«Нам пощастило, що Людмила великий спеціаліст з десятками років стажу. У цьому році вона відкрила майже всі категорії водіння», — розповідає Сергій.
Раніше жінка займалася перевезенням людей у мікроавтобусі. Та з початком пандемії вона вирішила спробувати отримати категорію D. Вакансію водійки в «Зеленому слоні» Людмила знайшла у соцмережах. Працює вже півтора року. Спершу колеги-чоловіки скептично ставилися до неї, але потім якісна робота запевнила їх, що жінка вміє їздити.
«Люди навколо говорили, що це твоє покликання, у тебе обов’язково вийде», — пригадує пані Людмила.
Серед складнощів у роботі Людмила виділяє важкий нічний графік. Спілкування з пасажирами теж іноді буває нелегким.
«На першому рейсі було страшно. Чи справді я з цим сама справлюся? Пасажири були в шоці, що жінка водить такий великий автобус. І деякі боялися, але потім робили компліменти, що поїздка краща ніж з чоловіками, а їзда плавніша».
Пасажири часто пригощають Людмилу солодощами та дарують квіти. Проте не всі такі привітні. Одного разу клієнт сам запізнився на рейс, а потім скаржився, що «а понятно вот почему так, женщина за рульом, мнє стало відно».
«Кермувати автобусом, насолоджуватися їздою — це можуть не тільки чоловіки, а й жінки», — запевняє Людмила.
Після роботи водійка стала впевненішою та більше цінує себе. Жінці подобається кайф їзди за кермом автобуса, адже, на думку Людмили, це набагато краще за легковий автомобіль.
Харківська будівельна школа «Добробату»
«Добробат» — це добровольчий будівельний батальйон, який допомагає відновлювати житло та інфраструктуру на деокупованих територіях. Завдання проєкту — fast recovery, тобто швидке відновлення: перекриття зруйнованого даху, ремонт побитих вікон, підмурування пошкоджених стін.
Осередки волонтерського руху є у Київській, Чернігівській, Сумській, Харківській, Миколаївській, Запорізькій та Херсонській областях. Харків став першим містом, де «Добробат» відкрив школу будівництва для волонтерів.
«Дуже класна історія, коли ми навчаємо людей, то обов’язково їм розповідаємо про місію “Добробату”, волонтерство. Багато учасників приєдналися після навчання як волонтери. У нас був успішний курс монтажників каркасів дерев’яних будинків. Туди пришли люди вже з будівельними навичками, для них це була точка зростання. 10 з 12 людей доєдналися до “Добробату”», — розповідає керівник проєкту Павло Філіпенко.
Наразі школа не працює через відсутність фінансування. Але потенційно вона може навчати на 10 спеціальностей. Останній курс завершили два місяці тому. Там були дві групи монтажників вікон і монтажників сонячних панелей. Навчання проводили в колаборації з викладачами Харківської політехніки.
«Коли ми починали в кінці 2023 року, то жінок на навчанні не було. Потім вони почали доєднуватися. І от вже на останньому курсі навчатися на монтажника вікон прийшли 12 людей, з них п’ять жінок».
Після кожного курсу в будівельній школі організатори збирали всіх студентів та запитували, що можна покращити. Жінки просили систематизувати заняття, аби викладачі пояснювали все поетапно крок за кроком.
«Тому ми на це звернули увагу і наступні курси робимо більш систематизованими. Я насправді дуже вражений завзятістю наших жінок. Ну я думаю, що цей напрямок треба не просто розвивати, а мотивувати», — наголошує Павло.
Також Павло згадує ученицю, яка вирішила навчитися монтувати вікна, бо родина має бізнес з продажу та монтажу вікон. У неї чоловік військовий, тож їй потрібні знання, як керувати бізнесом. Також торік на курс плиточника пришла 29-річна графічна дизайнерка. Їй так це сподобалося, що вона пройшла ще курс монтажників вікон.
Павло розповідає про захід харківської ГО «Сфера», яка опікується жінками та ЛГБТ-спільнотою. Вони навчали жінок, як змінити сифон, кран, під’єднати пральну машину тощо.
«Жінкам було це цікаво. Ми маємо такі реалії сьогодні, що їх потрібно залучати більше до такої роботи. У нас пережиток радянської епохи, де всім прививали, що будівельник — це низькокваліфікована історія: будеш погано в школі вчитися, то підеш на будівельника. Ну і звісно казали, що це суто чоловічі спеціальності, хоча я розумію, що жінки можуть робити все так добре, як чоловіки, а іноді набагато краще», — зазначає директор.
Для того, аби масштабувати подібну ініціативу в інших регіонах, потрібна донорська допомога: кошти на зарплату викладачам, оренду офісу, матеріали. Навчити одну людину коштує 16-17 тисяч гривень.
«У нас така політика, що все, що робимо на практиці, то все залишається слугувати людям надалі. Ми стараємося брати соціальні об’єкти, щоб воно залишалося людям», — розповідає Павло.
Павло хотів би масштабувати проєкт в інших містах, але головна проблема для розширення та подовження ініціативи — це відсутність донорів.
Всі вищезгадані кейси показують, що XY хромосоми не потрібні, аби навчатися та працювати. А скіли, навички, досвід, знання, уміння, жага до навчання та вподобання залежать від людини, не від статі.
