Як війна змінює водойма Харківщини

У Харківській області налічується близько 200 річок різної довжини та приблизно 3,5 тисячі інших водних об’єктів — 57 водосховищ, ставків, озер. Близько 80% з них розташовані на території активних або можливих бойових дій. Екологічна інспекція нарахувала збитків водним ресурсам області на понад сім мільярдів гривень лише за двома зафіксованими фактами

Науковці й посадовці, які досліджують і відновлюють харківські водойми під час війни, кажуть: за зовні чистою і прозорою водою часто ховається екосистема, що вже втратила значну частину життя — і повернути її буде довше й складніше, ніж здається.

Передумови: проблема виникла задовго до 2022 року

Директор Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації Андрій Нерета наголошує: на теперішній стан водойм регіону впливають два фактори одночасно, і війна — лише один з них.

«Перша складова та, що дісталась нам у спадок внаслідок багатьох десятиріч нереконструйованих очисних споруд, унаслідок чого в донних відкладеннях річок накопичилась велика кількість забруднюючих речовин. Інша складова — це наслідок бойових дій, через які зруйновані промислові об’єкти, нафтобази, потрапляння військової техніки, боєприпасів у річки. Навіть якщо якісь інциденти відбуваються не в річках, усе одно це потрапляє на поверхню ґрунту і змивається дощами в річки», — пояснює Андрій Нерета.

Гідробіолог, доцент кафедри зоології та екології тварин Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Андрій Утєвський додає до цього списку кліматичні зміни, техногенне забруднення від підприємств і сільське господарство, зокрема застосування добрив, інсектицидів, гербіцидів.

«Водні екосистеми — це дуже динамічна структура. Не можна сказати, що зараз у нас усе добре, завтра все погано, а потім все добре. Це дуже складний процес, на який впливає багато різноманітних факторів», — каже Утєвський.

Проблема перша: втрата водосховищ

Одна з найбільших втрат війни — знищення великих водних резервуарів. Через підрив греблі фактично зникло Каховське водосховище. Червонооскільське майже пересохло, тож значну частину його водних ресурсів область втратила. 

Утєвський застерігає від спрощеного погляду на ці факти, адже водосховища впливають не лише на промисловість, а й на рівень ґрунтових вод у цілому.

«Втрата водосховищ — це втрата ґрунтових вод, а ґрунтові води — це і забезпечення населення через колодязі, свердловини, артезіанські джерела. Це треба розуміти, а не радіти тому, що нарешті ми дійдемо до стану ХІХ сторіччя», — зазначає Андрій Утєвський. 

Він нагадує, що доступ до водних ресурсів — глобальна проблема, через яку в Азійському регіоні точаться локальні конфлікти. 

Проблема друга: прямі забруднення від бойових дій

Найгостріші фіксовані інциденти — це витоки конкретних речовин унаслідок ударів. У 2024 році дрон влучив у нафтобазу ТОВ «ХНБ-Резерв» — стався витік близько трьох тисяч тонн нафтопродуктів у річки.

«Ми десь півроку боролися з наслідками цих забруднень. У трьох основних річках Харкова перевищення небезпечних речовин складало найбільше у 800 разів. Небезпека — це вплив на екосистему річок, знищення флори і фауни, загибель усього живого, що там», — розповідає Андрій Нерета, директор Департаменту захисту довкілля та природокористування ХОВА.

Другий випадок — влучання в ємність на 10 тисяч кубів зі зберіганням патоки: у мережу зливової каналізації і далі в річки потрапило близько тисячі тонн речовини.

«Сама по собі речовина не отруйна, але вона зв’язує кисень у воді», — пояснює Нерета. Наслідком стала масова задуха риби.

Гідробіолог Андрій Утєвський, який досліджує Сіверський Донець після цього витоку, показує механізм детальніше: «Органіка містить багато поживних речовин, але коли вона у великій кількості потрапляє у водні екосистеми, відбуваються специфічні хімічні процеси, наслідком яких є зменшення вмісту кисню у воді. Місяць тому ми проводили заміри — вміст кисню в річці був десь 40% від норми». 

Наслідок — зникнення не лише великих риб, а й дрібних мешканців прибережної зони: личинок комарів, п’явок. 

«Я не знайшов жодної п’явки в тих місцях, у яких ми традиційно їх знаходили, показували студентам — жодної, реально жодної. А вода чистенька, красива, прозора. От вам наслідки витоку цієї речовини», — констатує Утєвський.

Проблема третя: забруднення, наслідки якого ще попереду

На відміну від нафти й патоки, ефекти яких видно одразу, є забруднення, чий масштаб поки неможливо оцінити. Йдеться про метал, боєприпаси й ракетне паливо, що накопичуються в ґрунтах і воді роками.

«Величезна кількість металу, можливо, сотні тисяч тонн, особливо залізо. Залізо буде трансформуватись у ґрунтах, воно буде в тій чи іншій формі потрапляти в ґрунтові води, в річкові системи, а залізо впливає на засвоєння кисню різними тваринами. Якщо кількість заліза буде збільшуватись у водних екосистемах, це буде впливати і на біорізноманіття», — пояснює Андрій Утєвський.

За його словами, річки, які проточні, частину забруднення вимивають, а от закриті водойми — озера й ставки — накопичують наслідки бойових дій у мулах на дні.

Нерета підтверджує, що масштаб цієї проблеми ще належить встановити: «Там, де вони проявляються, ми ж не можемо проводити будь-які дослідження. Це все буде масштабна робота з великим терміном реалізації, тільки для того, щоб з’ясувати стан усіх водних об’єктів, виробити дорожню карту, що в кожному випадку забруднення робити. Потрібно знати весь спектр забруднених речовин, щоб її дослідити, а оскільки їх досить багато, це буде представляти певні труднощі».

Утєвський наводить історичний прецедент, який показує, наскільки довго такі наслідки можуть відлунювати: після прориву водоочисних споруд у 1995 році в Харкові повністю зникли раки й двостулкові молюски. «Кількість молюсків не відновилась з 95-го року, а раки так і не з’явилися. Перед повномасштабним вторгненням ми випадково в районі Зміїва знайшли двох-трьох маленьких раків. Після цього ми їх не знаходили».

Він же згадує ще давнішу й ширшу за масштабом паралель — в Азовському морі досі лежать контейнери з отруйними бойовими речовинами часів Другої світової війни, підняти які експедиція не встигла до повномасштабного вторгнення.

Проблема четверта: коли зникає своє, приходить чуже

Спорожнілі екологічні ніші не залишаються порожніми — їх заповнюють інвазивні види. «Це ж все якісь елементи екосистеми, які займають свої екологічні ніші. Якщо екологічна ніша вивільняється, туди може потрапити якась зовнішня інвазія», — пояснює Утєвський.

Дослідник Сергій Сідоровський, який збирає колекцію раків — місцевих, аквакультурних та інвазивних, — демонструє це на прикладі мармурового рака, виду родом із Південної Америки. Крім характерного мармурового забарвлення, він вирізняється здатністю розмножуватися партеногенезом.

«Найцікавіше в тому, що він розмножується партеногенезом — це коли для розмноження не потрібні самці. Тобто якщо він самостійно потрапляє у водойму, він уже там може сам розмножуватися, і скільки завгодно разів. За теплий сезон може прийти, не знаю, пару поколінь», — розповідає Сідоровський.

За даними його публікації, у 2020–2021 роках у Харківській області була відома лише одна популяція мармурового рака — в Ізюмі. Наразі вона вийшла за межі озера, піднялася річкою до Чугуєва. Небезпека не тільки в конкуренції за нішу: «ці раки переносять рачу чуму, але вони нею не хворіють», — уточнює дослідник.

Утєвський додає, що ситуація з популяціями раків в області й раніше була нестабільною через власні епідемії рачої чуми — а це означає, що вивільнене місце особливо вразливе саме зараз.

Що змінилося з від’їздом частини населення

Не всі зміни в останні роки негативні. Нерета й Утєвський окремо звертають увагу на те, що частина антропогенного навантаження на водойми зменшилася через від’їзд населення й зупинку частини підприємств.

«Навантаження зменшилося, тому що всі ці рекреаційні установи, бази відпочинку, табори, вони ж не працюють зараз. І підприємства, значна кількість їх не працює. Тому в цьому плані антропогенне навантаження зменшилося», — каже Утєвський, уточнюючи водночас, що люди, які й далі відпочивають на воді, здебільшого прибирають за собою. Принаймні на прикладі Основ’янського озера, де кафедра зараз працює над проєктом створення природоохоронної зони.

Але це не компенсує новий виклик — забруднення, пов’язане безпосередньо з бойовими діями, яке Утєвський називає принципово новим типом проблеми для регіону.

Що вже роблять

Реагування розгортається на трьох рівнях одночасно.

Екстрене реагування на конкретні інциденти. Після витоку нафтопродуктів у 2024 році вдалося втримати ситуацію так, що забруднення не вплинуло на жоден питний водозабір. Протягом перших двох діб були застосовані сорбенти, зроблені загородження. Однак довготривалі наслідки все ж будуть. 

Довгострокове фінансування відновлення інфраструктури. «Робота ця йде, бюджетні кошти виділяються — як обласного бюджету, так і територіальних громад. Іде планування на подальші 5–10 років у перспективі доведення стану водних об’єктів до так званого доброго стану води», — розповідає Андрій Нерета.

Науковий моніторинг. Незалежно від державних програм дослідники з ХНУ імені В.Н. Каразіна ведуть регулярні польові дослідження: занурення, заміри кисню, молекулярно-генетичний аналіз зразків безхребетних. Це допомагає фіксувати реальний стан екосистем.

Невирішені питання

Андрій Нерета визнає, що повноцінне обстеження постраждалих територій неможливе, поки триває війна, бо частина водойм фізично недоступна для дослідників через безпекову ситуацію.

Питання утилізації вже накопиченого забруднення теж не має простої відповіді. На запитання, чи можна очистити мули, що накопичили токсичні метали, Андрій Нерета відповідає: «Існують приклади видалення мулів. Великі озера так оброблялись, видалялись мули, в яких накопичувалися різні отруйні метали, важкі метали, речовини. Але знову ж таки стає питання, а куди ці мули подіти. Це дуже складне і дуже коштовне питання насправді».

Проблема боєприпасів і металу в ґрунтах, за словами Андрія Утєвського, може не мати технологічного рішення в найближчій перспективі взагалі: «Я навіть не знаю, як її вирішувати, тому що ми до цього часу стикаємося з боєприпасами часів Другої світової. І вони знаходяться, і у великій кількості».

А проблема інвазивних видів, на думку науковців, взагалі не піддається централізованому контролю — вона розвиватиметься водночас із тим, як звільнятимуться екологічні ніші після кожної нової втрати місцевих популяцій.