Реабілітація після поранення — складний і тривалий процес, що не закінчується в стінах шпиталю. Нині в Харкові працює та розвивається чимало ініціатив, які пропонують супровід військових у період відновлення — зокрема, шляхом спортивної реабілітації.
У 2023 році до цього напрямку долучилася волонтерська організація «Сталеві Фенікси», сформована складом тренерів і вихованців Харківської спортивної школи олімпійського резерву «Комунар». «Фенікси» стріляють з лука. Взимку вони працюють на власній локації, а в теплу пору з 2024 року проводять тренування на базі станції юннатів Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості. Саме тут, на станції, ми відвідали одне з тренувань.
«Ми свого часу шукали шлях допомагати нашим військовим тим ресурсом, що у нас є: надаючи місце для реабілітації, відновлення, різних терапевтичних занять і тренувань. Мені дуже приємно, що історія нашого знайомства з “Феніксами” переросла в довгі плідні стосунки, коли ти розумієш, що щиро можеш допомогти. Ми бачимо, що нашим хлопцям необхідно відновлюватися не лише в шпиталі, а й поза його межами», — розповідає директорка Харківського палацу дитячої та юнацької творчості Тетяна Підберезкіна.
За її словами, за останні роки навколо реабілітаційних програм сформувалася ціла екосистема підтримки. Тут працюють психологи, проводять анімалотерапію, гардентерапію та спортивні заняття. Педагоги проходять спеціалізоване навчання, щоб ефективніше працювати з військовими та їхніми родинами.
І «Фенікси», і Палац дитячої та юнацької творчості мають підписані меморандуми з Харківським шпиталем. Через цій ланцюг співпраці вони свого часу і вийшли одне на одного.
Справа, що змінює сенс життя
Тут, на станції юннатів, під тренування відведено напівзакритий дворик, із кількох боків оточений зеленню. Невелика територія, проте достатня, аби розмістити щити й лінію стрільби біля навісів для відпочинку. На локації нас зустрів Артем Мелехов — один з інструкторів і засновників «Сталевих Феніксів».
«У 2023 році в нас із моїм тренером і другом Юрієм Дорошенком з’явилася ідея створити таку організацію, що допомагала би реабілітувати військових через спорт. Здавалося, люди потребували такої історії. Стрільба з лука не лише допомагає відновитися фізично: вона розслабляє, сприяє психологічному розвантаженню. Зрештою, це справа, яка може змінити сенс життя, я думаю так», — ділиться Артем.
За словами Артема Мелехова, через проєкт уже пройшли 1 700 військових. Більшість із них перебувають у шпиталях обмежений час, тому склад груп постійно оновлюється. Втім, дехто обирає лишатися і продовжувати тренування навіть після відновлення — так формується кістяк спільноти.
«Соціалізація зараз — один із найголовніших етапів для багатьох хлопців. Такі заходи — не лише спорт, а насамперед спілкування», — каже тренер.
Окрім тих, кого направляє на реабілітацію шпиталь, до «Феніксів» на локацію приходять і військові з різних підрозділів для своєрідного злагодження та відновлення поміж службою. До тренувань із часом долучаються їхні родини, діти. Артем зазначає, що їхня ініціатива також доступна для волонтерів.
«Меншими стали фантомні болі»
Для когось тут, на станції юннатів, стрільба з лука — це перше хобі після важкого поранення. А для декого — спосіб знову відчути контроль над власним тілом і життям.
Окремий напрямок роботи «Феніксів» — реабілітація ветеранів, які пережили ампутації. Тут, на станції юннатів, під час тренування ми познайомилися з Сергієм. Він ветеран, має ампутацію лівого передпліччя. Лук він тримає правою рукою. Тятиву відтягує зубами за прикріплений до неї металевий жетон.
Сергій долучився до Сил оборони в січні 2025 року. Уже за кілька місяців отримав поранення. Спочатку лікувався у Хмельницькому, згодом проходив реабілітацію в Харкові. Про стрільбу з лука він дізнався від медиків.
«Спочатку були сумніви. Думав, що не буде цікаво. Але спробував — і дуже сподобалося. Меншими стали фантомні болі. Це взагалі розгрузка: не сидиш постійно в палаті, а виходиш на природу, спілкуєшся з хлопцями», — згадує ветеран.
Сергій займається вісім місяців. Сьогодні для нього це вже не просто хобі: чоловік має спортивні амбіції. З інструкторами вони також обговорюють протез, що може з’явитися згодом і дозволить тримати лук пораненою рукою. Це може вплинути і на якість стрільби, адже Сергій правша, і робочою рукою натягувати тятиву значно легше.
«Я ніколи спортивним хлопцем не був. Але зрозумів: якщо нічого не робити, то для хлопців у такому стані це часто погано закінчується. Без хобі люди починають шукати інші способи заповнити час, не завжди корисні. Тому спорт — найкраще, що можна запропонувати військовослужбовцям після поранення», — ділиться Сергій.
Із реабілітації — у спорт
Співзасновник «Сталевих Феніксів» Артем Мелехов не лише проводить реабілітаційні тренування. Паралельно він працює тренером-викладачем у Харківському регіональному центрі з фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю. Тих, кому після реабілітаційних тренувань цікаво розвиватися в цьому спорті, він запрошує до більш професійної та регулярної підготовки.
За словами Артема, в Україні нині проводиться чимало змагань у дисципліні лучної стрільби. Це і звичайні змагання, й окремо організовані ветеранські ініціативи. Цього року, наприклад, у Львові 31 травня відбулися змагання Unbroken games — один із наймасштабніших заходів у цій царині.
Від «Феніксів» їздило двоє людей: Віктор Лядущенков та Олексій Корольов. Загалом у стрільбі з лука змагалися 130 спортсменів.
Артем Мелехов заохочує долучатися до спорту й дітей, які приходять на станцію юннатів із батьками, котрі проходять реабілітацію. Зрештою, школа «Комунар», з котрої вийшли усі інструктори «Феніксів», завжди активно тренувала юних спортсменів.
«Лікує і душу, і тіло»
Крім Артема, серед інструкторів на тренуванні були Інна та Софія Постельняк. Зі «Сталевими Феніксами» вони працюють від моменту заснування організації. Інна Постельняк каже, що за ці роки споглядала сотні історій відновлення.
«Ми бачили людей, які приходили на перше заняття та не могли навіть підняти руки. А через кілька тренувань уже вільно стріляли, у них з’являлася рухливість м’язів», — розповідає тренерка.
На думку Інни, такий ефект пояснюється поєднанням фізичного навантаження та психологічної концентрації:
«Цей вид спорту лікує і душу, і тіло. Він одночасно відволікає і змушує зосередитися»
Софія Постельняк працює переважно з новачками — тими, хто приходить уперше й лише знайомиться з луком. Каже, реакція у всіх різна: частина людей береться до нової спортивної активності з цікавістю, частина — зі скепсисом.
«Ми не наполягаємо. Це, знаєте, працює за таким принципом, як подружитися з кішкою. Спочатку треба дати простір, хай людина освоюється, придивляється. А потім уже в неї виникає власний інтерес», — говорить Софія.
На її думку, стрільба з лука добре працює саме як функціональна активність і реабілітаційний інструмент.
«Ми багато працюємо з верхнім плечовим поясом, із поставою, з рухливістю плечей і спини. Багато хто до нас приходить із проблемами хребта. Та, якщо ви звернете увагу, стійка при стрільбі з лука дуже рівна, вона анатомічна, і при регулярних тренуваннях стан м’язів спини значно поліпшується. Але не менш важлива і психологічна складова тренувань. Рухи повторюються знову і знову, і це заспокоює психіку. Це своєрідний ритуал», — пояснює Софія.
При цьому ані інструктори, ані самі військові, які тут займаються, не стверджують, що стрільба з лука підходить усім без винятку. Навпаки, вони радять ветеранам і військовим не обмежуватися одним напрямком.
«Треба пробувати. Комусь підійде плавання, комусь футбол, комусь — стрільба з лука. Головне — не боятися шукати те, що допоможе саме тобі», — зауважує Сергій.
На стрільбищі тим часом тривають тренування. Для стороннього спостерігача це може мати вигляд звичайної фізичної активності. Та для людей, які пройшли війну, поранення й довгу реабілітацію, кожен влучний постріл означає значно більше: підтвердження, що життя після травми триває.
