Евакуація під ударами дронів, артилерії та КАБів. Під Вовчанськом на Харківщині провели надскладну операцію з евакуації майже двох десятків коней. Власник цих тварин за окупації товаришував із росіянами, розповідають місцеві жителі, а коли почався осінній контрнаступ 2022 року — чкурнув до росії разом із окупантами.
Й ось на початку 2026-го, коли обстріли цієї громади стали щільнішими, а конюх, який увесь цей час не міг кинути тварин і доглядав їх, як міг, захворів на рак, у Старому Салтові розгорнули справжню спецоперацію. Адже за ці роки коні сильно здичавіли, багато хто з них народився уже під час Великої війни. Найскладнішим виявилося змусити тварин зайти в коневози. Тож евакуація тривала понад тиждень. Як вона відбувалася — розповімо в новому випуску. Рушаймо.
Уперше про цей кінно-спортивний комплекс у колись курортному Старому Салтові ми дізналися у січні 2024-го, два роки тому. Тоді тамтешні шерифи стали бити на сполох і шукати по всьому району допомоги: майже три десятки коней, покинуті власником, потребували кормів і ветеринарного догляду.
Увесь цей час із тваринами був конюх Олексій Болюх, який працював у цьому комплексі останні тринадцять років. Коли його директор виїхав разом із усіма документами на коней до росії, Олексій не зміг кинути тварин, оселився тут-таки й доглядав самотужки, як міг.
Поліційні громади привозили сіно, ліки, активно допомагали. Сьогодні Олексій Болюх сильно схудлий і весь час присідає, спираючись на стіни.
Ми бачили вас тут два роки тому. Передусім ви сильно схудли.
У мене рак, дуже болить. Трохи прихворів. Тому і лікуюся, і тут допомагаю.
Не можете їх кинути?
Та ну як я кину їх? Вони в мене на руках народжувалися. Виховував, витягував, облизував. Як я можу тепер залишити їх. Мені треба в лікарню лягати, але, поки вони не будуть у безпеці, я не залишу їх.
А як цього звати?
Це Мартин, йому чотири рочки.
Він народився уже під час Великої війни?
Так, він народився у перший рік війни.
У нього очі різного кольору.
Так-так. Вони дуже здичавіли й дуже почали боятися ударів. Тут було 35 атак. Вони бігають по посадках. А коні потребують хорошого догляду, щоб вони були поруч із людиною. А люди не можуть тут перебувати. Тому вони гуляють самі собою — і дичавіють.
Те, що коні здичавіли, — не єдина велика проблема. Увесь час по населеному пункту б’ють російські дрони, КАБи й артилерія.
Коли відбувалась евакуація, прямісінько над головами пролітали чорні «шахеди». Поліціянт Денис Керпек намагається їх збити. Нині він обіймає посаду заступника начальника сектора зв’язків із громадами Старосалтівської громади.
Два роки тому, коли ми були в січні 24-го, ви розповідали, що шукаєте по округу, чим годувати, як доглядати. Розкажіть, як конячки прожили ці два роки.
Ми доглядали їх, знаходили для них корм, їздили до волонтерів, волонтери теж приїжджали, багато допомагали. Старосалтівська військова адміністрація допомагала, виділяли транспортні засоби, пальне, щоб їздити по корм і сіно. Шукали їм медичні препарати, сіль. З усім цим допомагали і військова адміністрація, і волонтери, і небайдужі люди.
А власник за цей час не з’являвся випадково?
Власник не з’являвся.
Він як був у росії, так і сидить там?
Я не знаю, де він: у росії чи деінде. Але нині його тут немає. І де він увесь цей час — теж ніхто не знає.
Коні не схудлі, не виснажені, переважно більші за мене щонайменше разів у десять. Під час однієї з евакуацій, розповідає очільник Харківського кінного заводу Леонтій Бугайчук, тварини просто знесли і людей, і коневози — Леонтія мало не затоптали, відбувся легкими травмами й наступного дня приїхав на евакуацію знову.
Минулого разу ми завантажили їх, але втримати в причепі жодну просто не зміг. Вони так пройшли повз нас і не помітили.
Ой ти моя розумничко, ну ж бо, заходь!
Леонтій Бугаучук
Ось так Леонтій заганяє кожного коня увійти в автівку. З величезним коричневим жеребцем такі вмовляння тривали понад годину й не завершилися успіхом. Довелося зробити заспокійливий укол — і тільки після нього, і теж не без спротиву трап коневоза вдалося закрити за твариною і відправити до Харкова на іподром.
Говорить директор Харківського кінного заводу Леонтій Бугайчук:
Стан коней — задовільний. Фізично вони нічого не втратили. Вони паслися, бігали. Але за поведінкою — коні здичавілі. Більша частина коней народилася під час війни. Не було змоги займатися вихованням цих тварин. Тому виникають певні труднощі під час завантаження. Якби не це, ми вже давно евакуювали б їх.
Якщо порівнювати з авдіївськими конями, ці спокійніші чи навпаки?
Навпаки. Авдіївські були іншої породи. Вони більш контактні до людей. І більш інтелігентні за поведінкою. Крім того, там було більше коней, народжених до війни. Вони мали певну підготовку й життєвий досвід спілкування з людиною. Ці коні такого досвіду не мають.
Наскільки довго триватиме адаптація?
Усе залежатиме від того, як інтенсивно займатися з ними. Усе живе звикає до людини, усіх можна привчити. Нормальні коні, які із часом нічим не відрізнятимуться від вихованих.
Леонтій у цій евакуації — диригент, бо має величезний досвід роботи з кіньми. Ви могли бачити його на кадрах із-під Авдіївки — саме він виводив звідти двох коней, які вціліли після влучання у ферму.
Ті тварини теж здичавіли — поліціянти «Білих янголів» ганялися за ними пів року, аж поки не приїхав із Харкова Леонтій Бугайчук із кобилою: на живця і зміг вивести тих двох коней. Їхали верхи 10 кілометрів туди й 10 назад — коневіз лишали подалі від лінії зіткнення, але і це не врятувало, у нього врешті влучив російський дрон, й автівка вигоріла вщент.
Цього разу Леонтію допомагають тутешній конюх Олексій Болюх і зооволонтер Роберт Саргсян.
Усі молодші чотирьох років, тобто ті, хто народився перед війною або під час війни, здичавіли й поводяться як зебри. Їх неможливо вантажити. Максимум використовуємо досвід Леонтія Миколайовича. Забрали тих, яких змогли.
Це малесенькі?
Ці взагалі нещодавно народилися.
Скільки їм?
Приблизно шість із половиною місяців — вісім місяців, напевно.
Поки Леонтій, Роберт та Олексій намагаються загнати чергового коня, поліціянти та волонтери загону швидкого реагування Червоного Хреста чатують поряд із детекторами дронів.
Ця евакуація — велика злагоджена робота багатьох небайдужих людей, говорить очільник загону швидкого реагування Червоного Хреста Ігор Клименко, з яким ми зазвичай їздимо на евакуації людей.
Розкажи, будь ласка, чи ви вперше за чотири роки евакуацією коней займаєтеся. То ж у вас люди зазвичай?
Так. Перший раз за чотири роки. Такі ось красені! Це вже четвертий виїзд разом із Робертом, «Білими янголами». Ось же самі на місці, як бачите. Люди людьми, а таких тварин хочеться собі забрати додому. Дві собаки, іще б коня, але думаю, що жінка вижене з дому. Гадаю, вони померли б тут. Лінія фронту просувається, на жаль. І колись сюди може прилетіти. Думаю, що це на 100 % правильне рішення.
Вас залучили, бо ви маєте великий досвід саме в евакуаціях із таких небезпечних зон, щоб ви допомогли з логістикою?
Так, ми з «білими янголами» працюємо на постійній основі. Від жовтня, відколи в Харківській області створено підрозділ «Білий янгол», 80 % евакуацій ми здійснюємо разом. Усе, що небезпечно, по кордону — Куп’янщина, Куп’янськ, Кіндрашівська громада — відпрацьовуємо завжди разом.
Яке становище на цій ділянці? Це Вовчанський напрямок?
Це зона ураження всього. Артилерія, КАБи, «шахеди», безпілотні системи FPV. «Мавіки» теж літають, але нині чисто. Сподіваємося, коли заберемо, так само буде.
«Білі янголи» стоять поруч — теж із «чуйками» та рушницями напоготові. Говоримо із В’ячеславом Марковим, помічником начальника обласного управління Нацполіції з гуманітарних питань.
Укотре ви приїжджаєте по них?
Це вже четвертий етап евакуації тварин. Загалом було 19 коней. За три ходки нам удалося вивезти вісьмох коней. Через те, що тварини здичавіли й складно посадити їх у спеціальний бус і не травмувати водночас. Але найбільша перешкода — це постійні атаки FPV, які тут майже щогодини. Дуже близько підлітає і намагається атакувати. Щоразу те саме.
Бачу, ви з антидроновою рушницею.
Так. «Білий янгол» — це не якась таємниця, це підрозділ, який спеціалізується суто на евакуації цивільних осіб, однак із зони активних бойових дій. І всі ті прилади антидронові й ці рушниці — це тільки для найбільшої безпеки й особового складу, і вас, і волонтерів, і представників Червоного Хреста, які щоразу з нами. Уже вчетверте ми приїжджаємо, і вчетверте з нами Червоний Хрест. Наш обов’язок — подбати про безпеку й повернутися, а ще, звісно, забрати цих коней, бо вони за чотири роки тут уже так настраждалися, що я навіть не знаю, хто більше — ми чи вони. Бо тут дуже небезпечно.
Того дня до Харкова вдалося вивезти тільки трьох коней, але вже за кілька днів В’ячеслав Марков відзвітував: евакуацію успішно завершили, решта восьмеро тварин теж уже в Харкові.
Тепер ними опікуватимуться Леонтій із Робертом. Навесні коней планують перевезти до Зміївського району, а після соціалізації залучати до іпотерапії для поранених вояків.
Цей текст створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього тексту є виключною відповідальністю Радіо «Накипіло», і за ніяких обставин його не можна розглядати як такий, що відтворює позицію Європейського Союзу.
