ФОПи тікають із Харкова. Підприємці ледь зводять кінці з кінцями. Торгові центри пусті, що вже казати про малий бізнес: суцільне «все пропало». І все через війну.
Приблизно такі наративи розганяють сумнівні телеграм-канали, і часом люди сприймають їх серйозно. Звісно, було б неправдою, що бізнес у Харкові працює так само, як до повномасштабного вторгнення росії. Труднощі є чималі, але вигуки в дусі «все пропало» в харків’ян викликають хіба що іронію.
Попри війну, місцеві бізнеси дають собі раду, вирішують проблеми та поволі відновлюються. Передусім тому, що є для кого працювати. А з чим підприємцям справді потрібна допомога та де у прифронтовому місті брати ресурси на власну справу — розповідаємо в матеріалі.
ФОПи відкривають, але менше
Від початку 2025 року найбільше ФОПів зареєстрували в Києві (3 200), Дніпропетровській (2 000), Львівській (1 600), Київській (1 600), Харківській і Одеській (по 1 500) областях. Серед сфер лідирують роздрібна торгівля (24,1%), ІТ (15,7%), інші послуги (10,9%), транспорт і логістика (6,5%), оптова торгівля (5,3%).
Загальна тенденція така: у січні ФОПів відкрили на 15% менше, ніж торік у цей же період. Найбільше підприємницьку діяльність згорнули у Дніпропетровській (5 100 закритих ФОПів), Одеській (4 500), Львівській (3 800) і Київській (3 700) областях.
На Харківщині швидко відновилася роздрібна торгівля, сфера персональних послуг (салони краси, перукарні, барбершопи), кав’ярні, ресторани. За словами президента громадської організації «Асоціація приватних роботодавців» Олександра Чумака, ІТ-сектор теж працює та залишається одним із найбільших платників податків у регіоні.
«Якщо брати 2024 рік, загалом у нас відбулася стабілізація. Мікро- та малий бізнес — єдиний платник податків у Харкові, який показав збільшення надходжень від сплати єдиного податку на 700 мільйонів гривень у порівнянні з 2023 роком і досяг суми 3,63 мільярдів гривень. Це збільшення на 24% за рік і загалом 26,7% від податкових надходжень до дохідної частини бюджету міста в сумі 13,6 мільярда гривень».
Олександр Чумак, президент громадської організації «Асоціація приватних роботодавців»
Водночас вплив повномасштабної війни найсильніше відчули саме мікро- й малі підприємці. Одні призупинили роботу, деякі закрилися, інші — переїхали в центральні й західні регіони України, частина втратила обладнання, сировину, приміщення, склади. Ті, хто повернуся до роботи попри труднощі, суттєво підтримують місцеву економіку.
Невідомість не зникла. Але люди в місті є — значить, є для кого працювати
Як і скрізь в Україні, харків’янам потрібна міська рутина: хоча б прогулянки й зустрічі за кавою. Це бодай якось допомагає переключитися, розвантажити голову від новин. І тут для мешканців без перебільшення «місцями сили» стали кав’ярні, що наважилися відкритися ще влітку 2022-го.
Одними з перших до себе запросили кав’ярня-клуб настільних ігор Pakufuda та пекарня «Пухке», які мають спільне приміщення. Команда визнає: на той час рішення про відкриття було важким і ризикованим. Та вже перші після поновлення роботи дні показали, що людям справді бракує подібних місць, із настолками чи без: просто не вистачає затишних посиденьок, чогось із «довоєнного» життя.
«У нас все тримається на тому, приходять люди чи ні, бо якщо відвідувачів мало, вижити бізнесу складно. У серпні ми відкрили кав’ярний пункт і побачили: люди справді хочуть ходити на каву. Коли гості показують, що їм це місце важливе, що вони готові сюди навідуватись, будь-які негаразди з відсутністю світла, з розбитими вікнами після прильотів — усе можна вирішити. Підтримка харків’ян нас дуже мотивує і допомагає продовжувати працювати», — розповідає Лілія Мунтян, співзасновниця Pakufuda.
Невідомість і небезпека через близькість до кордону з росією — основне, що тоді хвилювало команду, пригадує Тетяна Синюгіна, засновниця «Пухке».
«Коли торік Харків опинився в ситуації повторного наступу росіян із півночі, ми не знали, чи буде нам для кого працювати. Чи поїдуть люди знов із міста і чи захочуть повертатися після того, як стільки разів втрачали відчуття безпеки? В Харкові це відчуття може похитнутися в будь-який момент. Навіть зараз, попри те, що люди нас підтримують, ми не можемо спертися на них, бо невідомо, що буде далі. Все, що ми робимо, може бути як на рік, так і на день-два», — каже підприємиця.
Офіційно: у Харкові та області — понад два мільйони мешканців
За даними Харківської обласної військової адміністрації, наразі в Харкові проживає мільйон 200 тисяч осіб, а з урахуванням області — понад два мільйони. З них більше 520 тисяч — переселенці з інших прифронтових регіонів. Для порівняння: до повномасштабної війни в місті мешкало понад 1,4 мільйона осіб, загалом у Харківській області — більше 2,6 мільйона.
Для тих, хто прагне повернутися додому, воєнні загрози не завжди стають на заваді. Чимало людей повертаються в деокуповані населені пункти. На Харківщині, за результатами опитування Міжнародної організації з міграції, у Циркунівській громаді частка повернень становить 41%, у Старосалтівській — 42%. Хоча ці громади значно потерпають від ракетних атак росіян і там досі зависокий рівень забруднення мінами та іншими боєприпасами.
Евакуйовані мешканці часто бажають проживати в межах своїх областей чи переїздять до великих міст, як-то Харків, хоч і тут питання безпеки відносне
Ті ж, хто попри близькість до фронту залишаються вдома, своє рішення пояснюють по-різному: хтось боїться втратити майно чи воліє відбудувати пошкоджену оселю, когось непокоїть, що бракуватиме коштів для існування поза звичним місцем проживання, а декому фізично важко переїжджати через літній вік чи інвалідність.
Помічає, що до Харкова повертаються люди ше одна наша героїня Анна Зорі, власниця бренду сумок ZoriBag. Серед її нових замовлень Харків усе частіше трапляється як пункт призначення, а клієнти питають, чи можна переглянути товар у місті наживо. Щоправда, більшість замовлень досі надходять з інших міст і від українців з-за кордону.
«Якби навесні 2022-го ви спитали мене, чи купує хтось сумки, чи взагалі людям потрібні ці речі, я би сказала, що таких людей в Харкові немає. Ми з чоловіком не виїжджали, ходили в магазини, пересувалися містом і бачили, що виїхала майже вся молодь. Це якраз мої клієнти.
Сьогодні ситуація інша. Багато молоді повертається, серед них є ті, кому до вподоби мої вироби. Думаю, якщо б я мала тільки офлайн-магазин, статистика замовлень була би геть інша, набагато менше вдавалося би продавати. Але я завжди працювала онлайн, тому замовлення є з різних куточків України. За відчуттями, на Харків припадає відсотків п’ять», — зазначає Анна.
Маєш бізнес — враховуй споживчі настрої
Попри поширену думку, що українці схильні заощаджувати, дослідження Deloitte Ukraine показало, що за підсумками минулого року люди почали менше обмежувати себе у витратах на дозвілля та розваги поза домом. Найменше ощадливість помітна серед молоді: українці віком 18–27 років рідше економили на продуктах харчування (56%), косметиці (51%), готовій їжі (57%), дозвіллі (57%) та на одязі (61%).
Загальна частота покупок зменшується, але витрати зростають. На чому вкрай складно зекономити — це їжа та ліки. У 2024 році медикаменти 24% українців купували частіше, ніж у 2023-му. На продукти харчування середній чек зріс на 19% в офлайн-магазинах і на 18% в онлайні.
У вподобаннях покупців помітна вибірковість, пишуть аналітики. Наприклад, більшість опитаних відмовляються від товарів тих брендів, що не вийшли з ринку рф. Натомість охоче підтримують бізнеси, які частку прибутку віддають на ЗСУ.
Економічні кризи, війни, ковід — у всі часи підприємцям доводиться рахуватися з обставинами і тим, як події впливають на купівельну спроможність населення. Інакше ризикуєш прогоріти зі своїм несвоєчасним товаром або послугою.
«У Харкові настрій клієнтів — економити. Коли бачите, що у вас щось не купують, спробуйте продавати на інші локації. Здатність швидко адаптуватися до різних умов відіграє важливу роль у малому бізнесі. У прифронтовому місті гнучкість — питання виживання, це має проявлятись у всьому. Наприклад, якщо постачальники до нас не їдуть — значить, замовимо поштою, що треба, або купимо в місцевих заготівельників», — ділиться Ксенія Плахтій, власниця студії кімнатних рослин «Плантастік».
Свою справу Ксенія називає «all inclusive для рослин». Окрім продажу квітів, у студії доможуть оживити кімнатні рослини, проконсультують у догляді, навіть розроблять план озеленення приватного чи комерційного об’єкта з подальшою висадкою рослин.
Квіткарка згадує, як на початку вторгнення міркувала з колежанками: що має трапитися, аби вони закрили бізнес чи релокувалися? Єдине, що тоді спадало на думку — повна окупація міста. Та загроза минула, команда продовжує працювати в центрі Харкова, тож мало що їх зупинить.
«Навіть якщо в студію прилетить ракета, ми відкриємося в іншому місці. Це справа мого життя й душі. Я знайшла своє покликання і не хочу зупинятися, не хочу залишати Харків. Допоки я не прийняла факт, що тут важко працювати, я не наважувалася відновити роботу. Хто би що не казав, а в Харкові вести бізнес набагато складніше, ніж у Києві, Львові чи в будь-якому іншому неприфронтовому місті.
Я слідкую за конкурентами і розумію, що, скажімо, об’єм роботи з озеленення в інших, спокійніших містах — більший. Озеленення — це великий обсяг роботи та, відповідно, великий бюджет, це прибуткова справа. Якщо я залишаюсь у Харкові, маю змиритися з тим, що тут складніше. Просто маю прийняти це, бути гнучкою, знайти сили виходити з негативних ситуацій. Тоді працювати стане трохи легше», — зауважує Ксенія.
Тетяна Синюгіна продовжує думку і вважає, що складні часи загартовують підприємців. Головне в нових реаліях — залишатися вірними своїм цілям і принципам. Аудиторія неодмінно це відчує та підтримає своїми внесками.
«Ковідний період однозначно дав нам терпіння та усвідомлення, що зовнішні обставини можуть сильно впливати на бізнес. Власне, ми з партнерами в Pakufuda намагаємося підлаштовуватись під нинішні умови. Сьогодні це головна задача малого бізнесу. Так чи інакше, нам робити своє. Що би не відбувалося, у нас залишаються наші цінності, наші мрії та бачення, як ми хочемо їх втілити».
Тетяна Синюгіна
«З одного боку, класно, що є гнучкість, з іншого — немає стабільності, — розмірковує Анна Зорі. — Порівняно з нами великі компанії не так оперативно можуть на щось зреагувати, та якщо вони понесли втрати, якийсь місяць у них неприбутковий — вони переживуть. А нас будь-яка мінорна подія вибиває зі звичного потоку, розхитує в різні сторони. Різко на все починає не вистачати грошей і потрібно швидко щось вирішувати».
З обов’язковими витратами зростають незаплановані
До закупівель основної сировини, матеріалів і обладнання додалися вимушені покупки на кшталт генераторів, зарядних станцій і захисних плівок на вікна. Через удари по електричним підстанціям більшість закладів Харкова опинилися в ситуації, коли для стабільної роботи необхідно мати запасні джерела живлення.
«Торік часто відключали світло, і значні кошти пішли на паливо для генераторів. Ми без них не можемо, бо і в кав’ярні, і в пекарні є обладнання, яке потребує постійного електричного живлення навіть при не надто насичених робочих процесах. Тож генератори потрібні щоб і команда спокійно працювала, і щоб гості отримали продукт, за яким прийшли, чи є планові відключення в місті, чи ні».
Тетяна Синюгіна
Теоретично бізнес міг би формувати з виручки фінансову подушку безпеки, але маємо, що маємо: з непередбачуваним потоком людей і постійним подоланням усе нових викликів вийти «в плюс» складно. Хоча наші герої визнають: якби останні роки вони весь час були «в мінусі», певно, нині не працювали б.
Кожен по-своєму вирішує фінансові питання, та всі погоджуються: в кризових ситуаціях суттєво допомагають грантові кошти. Донорів підприємці шукають серед українських громадських організацій та іноземних фондів, слідкують і за можливостями державної підтримки.
«Без допомоги донорів підприємці, мабуть, давно б опустили руки через незліченну кількість викликів, які постійно з’являються. Нас, наприклад, і затоплювало сильно, бо пекарня знаходиться в підвалі, і вибухи ракет поруч були. Здавалося б, дрібниці: закупити аптечки, ліхтарі на випадок блекаутів, але в неочікувані моменти, а в Харкові вони можуть статися будь-якої миті, ці дрібниці дуже виручають», — продовжує Тетяна.
Коштами з гранту від німецьких донорів Libereco команда покрила витрати на паливо для генераторів, закупила аптечку й ліхтарі. Загальна сума іноземної допомоги склала приблизно тисячу доларів. А за підтримки громадської організації «Сфера» в пекарню придбали зарядну станцію для безперебійної роботи холодильного обладнання. Ці витрати склали півтори тисячі євро.
«Я помітила, що для харків’ян з’явилося багато грантів, подумала: “А чому б і нам не спробувати? “Плантастік” — цікавий проєкт, можемо на щось залучити гроші”, — ділиться Ксенія Плахтій. — Так перший грант, 58 500 гривень, ми отримали від громадської організації “Сфера”. За ці кошти купили екофлоу, ноутбук і запустили виготовлення горщиків для квітів».
Електронні макети друкують на спеціальному принтері, пояснює Ксенія. У пристроя є особливість: якщо його увімкнути, зупинити друк неможливо, інакше нічого не вийде і матеріал доведеться викинути. Тепер у разі відключень світла електроенергія є постійно завдяки екофлоу, а отже, і можливість стабільно виконувати замовлення.
«Пізніше я залучила ще два гранти. Один — від держави за програмою “Власна справа”. Отримали 500 тисяч гривень, це дозволило розширитись і переїхати на Сумську, нині це наша найбільша студія. Другий грант 114 000 гривень взяли у швейцарської організації Helvetas, купили 3D-принтери. Завдяки грантам ми не просто не втратити бізнес, а ще й стрибнули вище голови, зростаємо швидкими темпами».
Гранти для підприємців Харківщини: результати й нові можливості
За даними Харківського обласного центру зайнятості, у 2024 році держава через гранти профінансувала місцеві бізнеси на 198 мільйонів гривень. Це принесло 1 049 робочих місць. Кошти на відкриття й розвиток бізнесу отримали 592 суб’єкти господарювання та фізичні особи, зокрема, 22 ветерани та члени родин військових.
«У рамках програми “Власна справа” для підприємців Харківської області сума грантових коштів удвічі більша, ніж для бізнесів інших регіонів. Грантоотримувач претендує на суму в 300 тисяч гривень за умови створення одного робочого місця, а в разі створення двох робочих місць — на 500 тисяч», — коментує директор Обласного центру зайнятості Олександр Котуков.
«Власна справа» є частиною урядового проєкту «єРобота», куди також відноситься програма «Грант для ветеранів та другого з подружжя».
«Цією програмою можуть скористатися учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни та члени їхніх сімей. На реалізацію бізнес-ідей вони можуть отримати грант від 250 до 500 тисяч гривень за умови створення одного та двох робочих місць відповідно. Ветеранам із досвідом ведення бізнесу мінімум рік держава пропонує грант до мільйона гривень. Для участі в конкурсі потрібно забезпечити роботою щонайменше чотирьох осіб і вкласти 30% власних грошей».
Олександр Котуков
Кошти з гранту повертаються державі за рахунок сплачених податків та зборів: за програмою «Власна справа» протягом трьох років, а за програмою «Грант для ветеранів та другого з подружжя» на вибір: за три, п’ять або сім років.
Торік «Власна справа» розширила можливості для молоді. Підприємці віком до 25 років можуть отримати до 150 тисяч гривень. Для цього достатньо бути ФОПом і подати заявку на участь у конкурсі. Створювати робочі місця необов’язково. Якщо підприємець відпрацює три роки і сплачуватиме податки, то зможе знову претендувати на отримання гранту «Власна справа» вже на загальних умовах.
«Від початку року маємо 134 позитивних рішення щодо отриманих грантів, серед переможців є двоє учасників бойових дій і четверо дружин ветеранів. Бізнес-плани покривають різні сфери: загальна медицина, стоматологія, ресторани, доставка продуктів харчування, перукарні та салони краси, роздрібна торгівля, вирощування зернових культур, випічка, технічне обслуговування та ремонт автівок, швейне виробництво», — додає Олександр Котуков.
Але не грантами єдиними. Розвиток бізнесу неможливий без реклами, щонайменше в соцмережах
Це доступний інструмент, аби залучати нових клієнтів, але й тут не обійтися без витрат. Вартість таргетованої реклами для малого бізнесу з нестабільним доходом часто виявляється вкрай дорогою.
«Запускаючи рекламу свого бренду у фейсбуці, я сплачую 20% податку. Наприклад, показала рекламу на 100 доларів — ці гроші віддала фейсбуку, а ще 20 доларів зверху маю сплатити в держбюджет. Насправді я рада підтримувати державу в такий спосіб, але коли на місяць одне замовлення і заробіток невеликий, то цей однаковий для всіх підприємців податок відчутно б’є по бюджету, — каже Анна Зорі. — Думаю, прогресивний податок на рекламу допоміг би малим бізнесам розвиватись. А потім, стаючи більшими і стабільнішими, вони б і податків сплачували більше. При рекламному бюджеті в 50–100 доларів на місяць податок, наприклад, міг би бути 5%, платиш 500 доларів — уже 10%, а від 1 000 доларів — 20%».
«На рівні держави немає інструмента, який би мотивував бізнес трансформуватись із мікро- та малого в середній»
Сплата податків є не лише обов’язковою вимогою для легального бізнесу, а й проявом патріотизму, можливістю підтримати державу в економічно скрутні часи. Відтепер свій внесок до оборонного бюджету робитиме кожен ФОП, сплачуючи військовий збір 1% від доходу для III групи єдиного податку. Надходження підуть на військові та оборонні потреби.
Для більшості розміри податків посильні, каже Олександр Чумак з «Асоціації приватних роботодавців». У розмовах з підприємцями він помічає інше занепокоєння: адміністративне навантаження та пов’язані з ним додаткові витрати. Це неминуче торкається насамперед мікропідприємців. Для ФОПів, які виходять за межі доходу для ІІІ групи та починають працювати на загальній системі оподаткування, суттєво збільшуються витрати на ведення звітності.
Тому мікро- та малі бізнеси воліють залишатися «на спрощенці». Спрощену система оподаткування та звітності впроваджували в Україні, аби підтримати підприємців на старті, допомогти їм зростати і ставати середнім бізнесом.
«На жаль, сьогодні на рівні держави, в існуючих програмах і стратегіях розвитку бізнесу немає інструмента, який би мотивував бізнес трансформуватись із мікро- в малий і в середній. Бо тоді доведеться переходити на загальну систему оподаткування».
Олександр Чумак
Щоби бізнес не боявся змін, на думку експерта, загальну систему оподаткування слід спростити до такого рівня, аби працювати на ній було менш витратно і просто з точки зору звітності. Головною проблемою загальної системи оподаткування Чумак називає її дискретність: тобто податкова в ручному режимі може регулювати розмір податків, які бізнес повинен сплатити. За спрощеної системи для ФОПів І та ІІ групи ця сума фіксована, для ІІІ групи — 5% від доходу.
«У ФОПів ІІІ групи взагалі все просто: отримав 100 тисяч гривень — 5 000 маєш заплатити єдиного податку та 1 000 гривень військового збору. Все на калькуляторі легко перевірити, ніхто не скаже, що ви заплатили менше, ніж встановлено законодавством. Саме тому спрощена система така приваблива і для великого бізнесу, який таким чином намагається оптимізувати витрати на звітність».
Нинішній підхід до оподаткування, вважає фахівець, часто гальмує зростання мікро- та малого бізнесу, не дозволяє масштабувати виробництво, залучати в команду нових людей. Як наслідок — держава недоотримує податків. Не виключені й випадки, коли бізнес не оформляє працівників офіційно чи платить мінімальну зарплату, створює собі комфортне податкове середовище, але збільшує ризики штрафів.
«В усіх розвинених країнах є спеціальні економічні режими, спрямовані на мікробізнес. Адже їхні витрати неспівмірні з тими, які несе великий бізнес. Останні можуть собі дозволити великий штат працівників, бухгалтерів, юристів, яких мікропідприємцям немає за що утримувати. Це важливо враховувати в податковій політиці й формувати такі умови роботи, які мікро- та малий бізнес потягне без значних податкових витрат», — наголошує Олександр Чумак.
Вести бізнес на Харківщині — не те саме, що вести бізнес в Буковелі. Прифронтовим областям потрібен спеціальний економічний статус
Прифронтовий бізнес частіше за інші регіони потерпає від прямих наслідків війни, а відтак не може працювати на умовах, єдиних для всіх підприємців. «Асоціація приватних роботодавців» виступає за введення спеціального економічного статусу для регіону. Зокрема, це повинно передбачати податкові пільги.
Частково зрушення в цьому напрямку вже є. Торік підприємців Харкова звільнили від сплати податку на землю та податку на майно. Але це лише мала частина того, що варто зробити, переконаний Олександр Чумак:
«Зараз діють рівні правила для нерівних. Але ж вести бізнес на Харківщині — не те саме, що вести бізнес в Буковелі. Це абсолютні різні умови, як мінімум, безпекові. Тому ми в Асоціації та з партнерами виступаємо за створення спеціального економічного статусу для бізнесів у прифронтових регіонах.
Потрібна коаліція зацікавлених сторін, до якої має входити Харківська обласна адміністрація, Харківська міська рада, народні депутати, представники органів місцевого самоврядування, бізнес-асоціації та профільні експерти. Вони мають підтримати ідею започаткування такого статусу та спільно напрацювати необхідні рішення».
На думку Олександра, запровадити спецстатус можливо двома способами. Перший — ухвалити єдиний законопроєкт, що об’єднає громади, які постраждали від війни і знаходяться вздовж лінії бойового зіткнення. Або ж внести зміни в окремі законопроєкти, враховуючи те, що вже запроваджено та діє: наприклад, мораторій на перевірки до кінця воєнного стану. Однак це правило зараз не поширюється на податкову та митницю.
Наразі громадські активісти просувають ідею власними силами, тривають перемовини з урядовцями, депутатами. А підприємцям залишається і далі робити своє: працювати для харків’ян, для міста, донатити на ЗСУ. І що би не відбувалося довкола — любити свою справу.
