Коли в родині ваших близьких, родичів або колег є людина, що служить у лавах Збройних сил України, то виникає питання, як коректно й екологічно підтримати та далі будувати взаємини. Саме про це розповідає психотерапевтка Наталія Завгородня у подкасті «Психотерапевтична п’ятихвилинка».
Почнімо з того, чого за ніяких обставин робити не можна. Передусім уникайте будь-яких коментарів, пов’язаних із рішенням самої людини приєднатися до ЗСУ або її сім’ї. Запитання на кшталт «для чого він / вона це зробив/-ла?», «чи не можна було владнати це питання?», «як же ви не вберегли його / її?» тотально знецінюють як дії тієї людини, що воює, так і почуття всіх тих, хто залишився чекати.
Такі коментарі й формулювання можуть спровокувати роздратування, злість і відверту агресію.
Вислови на взір «як ви могли відпустити його / її?» принижують адекватність і дорослість людини та її виборів, а також є відверто неекологічними й некоректними.
Утримайтеся від апелювання до божественних або магічних сил. Питання віри — це завжди приватний і закритий простір. Будьте обережні із цією темою.
Марні надії та сподівання б’ють сім’ям тих, хто воює, у саме серце. Тож тримайте при собі будь-яку неперевірену інформацію. Якщо ви абсолютно точно не впевнені в достовірності того, що говорите, то краще промовчте. Чи вийшов якийсь закон, що сказав авторитетний астролог, про що вчора говорили в новинах — усе це аж ніяк не теми для обговорення.
Іноді, щоб підтримати людину, ми намагаємося побачити неочевидний позитив у тому, що відбувається. Найчастіше це видається незграбним, а щось може бути відверто неадекватним. «Йому / їй там багато платять», «ну він / вона ж не на нулі», «буде знижка на квартплату» — така «втіха» проти ймовірності втрати найближчої людини видається мізерною і полишеною будь-якого сенсу.
Звичайно ж, назавжди забудьте фразу про те, що ви розумієте людину, яка чекає. Бо це може бути правдою, тільки якщо ви в такому самому становищі були або перебуваєте.
Виправдовування своєї позиції й того, чому ваші близькі не долучилися до війська, будуть провокаційними та зайвими. «Мій чоловік / син / брат не народився для війни» — це фраза-тригер, що може стати основою для великого конфлікту. Правда в тому, що ніхто не народився воювати, але за певних обставин це може робити кожен.
Пам’ятайте: якщо близькі людини, що воює, не хочуть обговорювати з вами те, де він / вона перебуває, чим безпосередньо займається, які має труднощі, то дайте їм таку можливість і не розпитуйте зайвого.
Що робити натомість і що завжди буде на часі
Слухайте та дайте змогу висловити почуття, переживання, думки, сподівання і тривоги. Будьте поряд, не оцінюйте та дайте зрозуміти, що готові слухати.
Обов’язково використовуйте прийоми так званого активного слухання: кивайте, давайте зворотний емоційний зв’язок, говоріть про те, які переживання виникають у вас. Це дає розуміння, що розмова допомагає розділити біль і тривогу від чекання, а не є простою формальністю.
Проводьте час разом, відвідуйте заходи, гуляйте, виходьте на каву та просто розмовляйте. Надійний емоційний зв’язок і можливість бути залученим у життя, що тим не менше триває, — це частина дієвої підтримки.
Ті, чия близька людина воює, можуть стикатися із труднощами в розв’язанні побутових питань, про які раніше було кому подбати. Якщо ви можете бути корисними в цьому, запропонуйте свою допомогу. Це також важливо.
