Коли хтось із близьких долучається до лав Збройних сил України, це стає непростим випробуванням і для тих, хто залишається чекати, підтримувати й вірити. Сьогодні вкотре поговоримо про те, як допомогти собі, коли близька людина відтепер не поряд і в небезпеці.
Нагадаємо, що наша психіка реагує на майже будь-які стресові події за звичним сценарієм. Спочатку — «замороження», своєрідне вимкнення емоцій, коли можна відчути: «Я не живу». Це один із захисних механізмів, який активується під час переживання стресу. Згодом з’являється усвідомлення того, що відбувається, але психіка ще не готова прийняти реальність. Емоції, як-от гнів і злість, а також відчуття безсилля оживають і віддзеркалюють утрату звичного життя: «Я жила добре, він був поруч, а тепер усього цього немає». Це нормально.
Наступним кроком є етап прийняття, коли можна адаптуватися до нових умов і навчитися справлятись з емоціями.
Про що варто пам’ятати, щоб попіклуватися про себе? Не відкладайте свого життя на потім. Це стосується усього: роботи, навчання, волонтерської діяльності, взаємин із друзями та дітьми, вашого хобі.
Шукайте підтримку та просіть про неї. Поруч — друзі та близькі, психологи та групи підтримки.
Піклуйтеся про себе. Насамперед приділяйте увагу своєму тілу. Це допоможе полегшити переживання стресу.
Плануйте. Хоча не можна передбачити, скільки триватиме війна, усім нам важливо мати персональні цілі — краще короткострокові, щоб вони були досяжними.
Спрямовуйте свою тривогу на корисні справи та дізнайтеся про вправи, які ефективно допоможуть контролювати тривогу та хвилювання.
У процесі спілкування з партнером або партнеркою, який або яка перебуває на фронті або ще проходить підготовче навчання, послуговуйтеся простими правилами.
Діліться теплими та приємними новинами з вашою близькою людиною.
Надзвичайно важливо розуміти, заради чого людина ризикує своїм життям. Життя того або тієї, хто чекає, та його або її маленькі й великі радощі, обговорення спільних планів і створення простору підтримки дуже важливі.
Якщо є потреба отримати підтримку, пробуйте звертатися до інших людей і професіоналів.
Розмови про те, як важко проживати розлуку та як складно бути без партнера або партнерки, викликають почуття провини й тягар відповідальності, що без реальної можливості щось змінити сильно ускладнює стан людини, яка перебуває на фронті.
Не ображайтеся, якщо партнер або партнерка не повністю відверті. Деякі теми не можна обговорювати, деякі — не хочеться. Приймайте це.
Дізнайтеся, що для близької людини є підтримкою: чи це розмови про дітей, родину, чи про ваші мрії та плани на майбутнє. Це буде корисно у спілкуванні.
Найголовніше — говоріть одне з одним і бережіть свій унікальний простір. Тоді буде можливо подолати всі випробування.
