«‎Ми працюємо тут, аби людям було куди повертатися». Як підприємиці-переселенки підтримують економіку прифронтових регіонів

Десять років тому підприємиці з Донецька, сестри Валентина Денисенко й Тетяна Чернікова не схотіли залишатися в окупації. Вони приїхали на Харківщину та заснували сімейний бізнес: вирощування мікрозелені. Разом пройшли кризу під час пандемії коронавірусу та вже вдруге проживають досвід переселення через повномасштабну війну. Хоча Тетяна нині живе і працює в Полтавській області, а Валентина у Харкові, сестри продовжують спільну справу. Понад те, активно працюють із місцевими громадами, розвивають нові напрямки роботи.

Ми вже розповідали про досвід підприємиць, та цього разу разом з «Полтавською хвилею» поглянемо на їхню історію з іншого боку: як співпраця переселенок із приймаючими громадами робить прифронтові регіони стійкішими в умовах тривалої війни.

Це фото з окупованого Маріуполя облетіло чи не всі провідні світові ЗМІ. Побачивши, як люди змушені готувати їжу на вогнищі, Тетяна Чернікова замислилась: як полегшити їм умови?

Досвід підказував: це має бути щось просте у приготуванні будь-де та не потребувати холодильника. Згодом Тетяна дізналася про реторт-пакування: вакуумні пакети для тривалого зберігання готової їжі. Вона вирішила відтворити технологію на власному виробництві на Полтавщині.

Розпочати справу допоміг грант USAID АГРО. Разом із чоловіком Тетяна орендувала в Оржиці приміщення кафе, облаштувала кухню, продумала меню. Від кабачкової ікри та джемів у асортименті поступово з’явилися повноцінні перші та другі страви, каші з тушкованим м’ясом і овочами, печінковий паштет тощо. 

«‎Ідея тісно пов’язана з моїм життям. Ми з родиною — переселенці зі стажем і знаємо, як важко живеться людям, які не можуть перебувати вдома в комфортних умовах. Коли я побачила, як мешканцям Маріуполя доводиться готувати їжу на відкритому вогні, зрозуміла: життєво важливо зарадити людям у таких ситуаціях, аби в них завжди був певний запас їжі, щоби прогодувати себе й дітей, — пригадує Тетяна. — Натрапила на реторт-упаковку. В ній за кордоном та в Україні постачають сухпайки для армії.

Пакет надійно зберігає продукт, легко транспортується, не рветься, витримує зміни температури. Виглядало помічним у нинішніх умовах. Тож я вийшла на наших виробників, знайшла технолога, який мене проконсультував, і почала втілювати це рішення».

Страви підходять для приготування в польових умовах, у дорозі, в укриттях, під час блекаутів, їх не потрібно доварювати, можна одразу куштувати. Перші партії продукції Тетяна через волонтерів передавала військовим і людям, що мешкають близько до лінії фронту. Згодом налаштували онлайн-продаж по всій Україні. Розширити виробництво вдалося завдяки гранту від Corteva Agriscience, який підприємиця виграла за підсумками освітньої програми TalentA-2022.

Логістикою займається чоловік Тетяни, а до роботи на кухні родина запросила жительок Оржиці та переселенок. Підприємиця, опинившись у селі, побачила, що можливостей для заробітку тут мало, тож вирішила підтримати односельців.

«‎Ми працевлаштовуємо матерів із малими дітьми, жінок старшого віку, людей з інвалідністю. Нам важливо дати можливість заробляти місцевим, тому закуповуємо в них овочі, ягоди, фрукти. Заохочуємо фермерів ставати ФОПами, щоб офіційно купувати в них продукти для нашого виробництва. Вважаю, так ми сприяємо підвищенню економічної спроможності громади.

Нас дуже приязно зустріли. Коли тільки переїхали, я звернулася до селищної ради і сказала голові: “Я хочу тут жити, працювати і допомагати іншим, але й мені потрібна підтримка”. Місцева влада одразу відгукнулася: допомогли і приміщення для роботи знайти, і з місцевими підприємцями познайомили. Я дуже вдячна місцевій адміністрації та всім, хто поряд із нами від перших днів».

Тетяна Чернікова

Сімейний бізнес живе, та не без труднощів. За словами Тетяни, цьогоріч ціни на овочі суттєво зросли через неврожай, довелося кілька разів на рік перераховувати собівартість продукції.

«‎У такі моменти складно, адже наш продукт має соціальне значення, а основні покупці — військові, їхні рідні, волонтери. Це не ті люди, на яких ми будемо наживатися. Від початку нашої роботи, ще на Харківщині, нам важливо залишатися соціально відповідальним бізнесом і допомагати тим, хто у скруті. Тому стосовно ціни — це завжди пошук оптимального рішення», — наголошує підприємиця.

Частину харчів команда безкоштовно постачає бійцям і постраждалим від російської агресії. Нині потужність виробництва сягає 10 000 одиниць готової продукції на місяць.

«‎Раніше ми з сестрою мріяли виготовляти з мікрозелені заправки до салатів, різні соуси на кшталт італійського песто, хотіли розширити асортимент. Але з початком повномасштабної війни зрозуміли, що це не затребувано настільки, як у мирний час. Ми виходили з актуальних потреб населення та бачимо, що це був правильний вибір», — каже Тетяна.

Хоча попит на мікрозелень упав, сестра Тетяни, Валентина Денисенко, продовжує працювати з харківськими супермаркетами. Не виключає, що в майбутньому почне вирощувати нові рослини, та поки громадська діяльність — на першому плані.

Сьогодні бізнесу недостатньо просто ‎бути. Громадська діяльність — необхідність, що стала буденністю

У 2021 році Валентина й Тетяна разом із колегою Інною Авраменко заснували громадську організацію «‎Грін-Ландія». На той час, захопившись ідеєю свідомого споживання, активістки хотіли підвищувати екосвідомість населення. А також — сприяти жіночому підприємництву, проводити освітні події для бажаючих розпочати бізнес. Ініціативи потребували фінансування, і жінки зрозуміли, що офіційно зареєстрована організація матиме більше шансів на отримання грантів.

«‎Із початком повномасштабної війни нам довелося відкласти мрії та зайнятися іншим. До Харкова почала надходити гуманітарна допомога, і ми стали шукати, запитувати, яка й кому допомога потрібна. Надавали те, що мали: ліки, продукти, одяг, взуття. Статус громадської організації якраз став у пригоді», — зауважує Валентина.

Питання, кому допомагати, вирішилося швидко. Раніше Валентина й Тетяна протягом двох років у співпраці з благодійним фондом «Карітас Харків» займалися з дітьми з синдромом Дауна. Як агроконсультантки у проєкті «Паростки майбутнього» фахівчині навчали дітей вирощувати зелень. Виявилось, майже всі родини цих дітей залишилися в Харкові, тому їм найпершим Валентина зателефонувала та запропонувала допомогу.

Як згадує Тетяна Чернікова, ще до масштабного вторгнення росії, коли дитячий проєкт закінчився, вони з сестрою думали: як продовжити заняття та підтримувати сім’ї дітей з інвалідністю. Саме тоді зрозуміли, що як громадська організація швидше знайдуть фінансування на поновлення проєкту. Рано чи пізно, розмірковує Тетяна, до заснування ГО вони все одно прийшли б. Це важливо і для співпраці з міжнародними донорами.

У лютому 2022-го ситуація в Харкові загострилася. Тетяна з дітьми та чоловіком виїхала в Полтавську область. Валентина залишилася в місті, опікувалася родинами з дітьми з інвалідністю: передавала гуманітарні набори, весь час була з ними на зв’язку.

«‎Спілкуючись із мамами, які виховують дітей з інвалідністю, ми зрозуміли, що їм дуже потрібні місця для зустрічей, спілкування, творчих занять, танців, співів. Здавалося б, прості речі, але їх комусь треба організувати та менеджерити. Така підтримка важлива не лише для цих родин, а й для всіх жінок і дівчат. Ми з Валентиною подумали: треба облаштувати простір, де жінки зможуть підтримувати одна одну, це вже буде суттєва допомога. А якщо там ще працюватимуть фахівці — психологині, юристки, фасилітаторки, спортивні тренерки — це стане для жінок ресурсним місцем, де вони зможуть отримати необхідну допомогу та відновитися.

Ще коли ми були ініціативною групою і дотепер нас підтримує “Центр гендерної культури”. Тетяна Ісаєва та Тетяна Чернецька звідти порекомендували нас як партнера Міжнародному комітету порятунку IRC. У спільному з ними проєкті ми й відкрити сім безпечних просторів для жінок та дівчат».

Тетяна Чернікова

На сьогодні ‎такі жіночі простори працюють у Харкові, а також в селищах Старий Мерчик, Рогань, Тернова, Циркуни, Хроли, у Люботині, Пісочині та Балаклії. Тут можна безоплатно отримати психологічну підтримку, юридичні консультації, відвідувати творчі майстеркласи, просвітницькі заходи.

«Ми відкриті для всіх, та особливу увагу приділяємо жінкам, які постраждали від гендерно обумовленого насильства чи перебувають у зоні ризику, а також тим, хто постраждав від російської військової агресії та насилля, — пояснює Валентина. — Загалом, фокус — вирішувати нагальні потреби жінок. У нас є юристка, щоби владнати юридичні справи, є психологині, які допоможуть поліпшити психологічний стан. Є регулярні заходи, які дозволяють покращувати психоемоційний стан: наприклад, арттерапія, де учасниці малюють, спілкуються, відпочивають, відволікаються.

Одними з головних надбань є просвітницькі програми. Із запрошеними експертами й експертками ми розповідаємо, як стати підприємицею, як знайти себе і розпочати справу, якою жінка давно хотіла займатися, але щось заважало чи не було можливостей, підтримки. Пояснюємо, як ефективно розпоряджатися коштами, як не потрапити на шахраїв в інтернеті чи в реальному житті».

За понад два роки до центрів звернулося понад 20 тисяч жінок. Інформація про тамтешні події шириться від постійних відвідувачок до нових, відтак щомісяця до спільнот долучаються десятки учасниць.

Тетяна мріє, що згодом подібні заклади з’являться в Оржиці та в інших населених пунктах Полтавщини, а поки шукає подібні можливості для місцевих жінок.

На Харківщині ж найбільшим викликом, за словами Валентини, залишається питання безпеки. Через атаки росіян планувати щось довгострокове складно. Але дещо все-таки можливо: заздалегідь подумати про укриття, підібрати безпечне приміщення для активностей, а на випадок обстрілу мати план дій для команди та відвідувачів.

Бізнес + громада + влада: кому яка користь?

Що в бізнесі, що в громадській діяльності головне — задовольняти потреби цільової аудиторії. Як працювати з потребами? Передусім їх треба виявити, і найпростіше — просто запитати людей.

«‎Багатьом не вистачає живого спілкування, тож люди готові відверто ділитися тим, що їх турбує. Це може бути неякісне джерело води, де вони проживають, розбита після обстрілів домівка чи бажання переключитися від того життя, в якому вони перебувають.

У громадах, де працюємо, ми постійно спілкуємося з місцевими. На основі почутого від них і від органів місцевої влади формуємо ідеї проєктів, щоб потім реалізувати в цих громадах і закрити потреби мешканців», — каже Валентина Денисенко.

В органах самоврядування на Харківщині охоче співпрацюють з активістками, адже вони не обтяжені бюрократичними зобов’язаннями та швидше за державні органи спроможні вирішити запити населення, додає Валентина:

«‎У нас дуже плідна співпраця. Влада добре усвідомлює, що громадські діячі приносять багато користі спільнотам. А іноді закривають потреби, які не в силах забезпечити органи місцевого самоврядування, бо не мають достатньо коштів».

Якщо від початку бути проактивним і звертатися до місцевої влади, є ймовірність досягти порозуміння й мати підтримку. Важливо регулярно нагадувати про себе, розповідати про свою діяльність, потреби та пояснювати, чим ви можете бути корисними громаді, вважає Тетяна Чернікова:

«‎Треба писати, дзвонити, ходити в адміністрацію та казати: “Я ось це роблю, мені потрібна така підтримка: людські, адміністративні ресурси”. Не бійтеся звертатися до місцевої влади. Може, не одразу буде позитивний відгук, але регулярність дає результати. Я це по собі знаю. Звісно, в адміністраціях різні люди, але можна знайти тих, хто підтримає. Ми в Оржиці, коли є змога допомогти вразливим категоріям мешканців, завжди це робимо. Так адміністрація знає: ми не лише підприємці, заробляємо тут, а можемо підтримати місцевих жителів роботою».

Наявність можливостей для заробітку — одна з причин, чому люди вирішують жити в прифронтових регіонах

За підрахунками Міжнародної організації з міграції, найбільше українців зі статусом ВПО проживає у Дніпропетровській і Харківській областях — 520 тисяч і 447 тисяч  осіб відповідно. Для громад залишається викликом: як створити умови, аби новоприбулі мешканці змогли забезпечувати себе й родину. Навчання, перекваліфікація, гранти на власну справу — поширені й справді дієві способи підтримки, але вони потребують часу. З іншого боку, є додаткове навантаження на соціальну сферу: поки люди офіційно не працюють, вони претендують на виплати по безробіттю.

Швидше вирішити проблему працевлаштування влада може у співпраці з локальним бізнесом, як у Тетяни. Підприємці у прифронтових областях відчувають нестачу працівників, і це стає приводом пропонувати гнучкі умови праці, враховувати особисті потреби людей, аби тільки залучити їх до роботи. І що важливо для переселенців — надати їм відчуття потрібності, допомогти адаптуватися в новій спільноті.

Хто має житло, волів би зекономити на оренді та жити у власній оселі, тому такі люди повертаються додому навіть попри наближеність до зони бойових дій. Та й ті, хто втратив домівку через окупацію росіянами або внаслідок обстрілів, зрештою захочуть облаштувати оселю. В обох випадках на життя знадобляться гроші. Заощадження вичерпуються, тож зазвичай люди шукають роботу там, де вони опинилися.

Міжнародна організація з міграції у Звіті про внутрішнє переміщення населення в Україні зазначає, що більшість людей переїхали в іншу область (73%). Переважно це вихідці з Донецької області, з яких 283 тисячі осіб оселилися у Дніпропетровській області, 131 тисяча — у Києві. Трохи більше чверті (27%) змінили місце проживання в межах рідного регіону. Найбільші показники таких переміщень дослідники відзначають у Донецькій (92%), Запорізькій (86%) і Харківській (84%) областях.

Можливості для заробітку є однією з причин, чому люди вирішують жити в прифронтових регіонах. Але що там з роботою?

‎Харківщина на другому місці після Києва за кількістю закритих ФОПів — YouControl.Market

За даними Державної податкової служби в Харківській області, протягом січня-червня цього року Харків для відкриття бізнесу обрав 171 ФОП. Станом на 1 липня фізичних осіб-підприємців у місті налічується понад 122,2 тисячі осіб.

Як би багатообіцяюче не виглядала статистика, та все ж підприємництво у прифронтовому регіоні — це переважно про постійні ризики та витрати, ніж про великі заробітки. Тут треба мати чималу витримку. 

Хто обрав працювати й подекуди розширювати свій бізнес на Харківщині, відзначають суттєву підтримку: часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами і звільнення від сплати місцевих податків і зборів. Це трохи зменшує фінансове навантаження та дозволяє спрямувати частину коштів на відновлення та розвиток бізнесу.

«‎Харківщина посідає друге місце після Києва за кількістю закритих ФОПів, — аналізує дані YouControl.Market Олександр Чумак, голова ГО «Асоціація приватних роботодавців». — За перший квартал 2025 року в нас відкрився 3 771 ФОП, а закрилося 9 830, тобто мінус 6 059 ФОПів. Для порівняння: на Полтавщині за той же період з’явилося 2 053 ФОПи, а закрилося 3 774, тобто стало на 1 694 підприємці менше. Дуже тривожна тенденція, бо фактори, які впливають на закриття бізнесів, зокрема обстріли, продовжують діяти. Тому вести діяльність у прифронтовому регіоні вимагає стійкості та свідомого підходу. Владі потрібно підтримувати рішучих підприємців і надавати інструменти, які дозволять їм продовжувати працювати».

Крім діючих податкових пільг, серед напрямків підтримки фахівець пропонує:

• Запровадити страхування військових ризиків — для покриття витрат після руйнування чи пошкодження майна внаслідок обстрілів.
• Забезпечити варіанти фінансової допомоги — в ідеалі, безповоротні гранти на відновлення та розвиток підприємств. Це можуть бути й кредити, але за умови, що підприємство може надати майно під заставу. Хоча, як помітив Олександр, через високу ймовірність знищення банки не завжди погоджуються приймати майно, розташоване у прифронтових областях.

«‎На жаль, ані Харків, ані інші громади регіону не мають достатньо коштів для запуску таких програм. Із того, що діє в Харкові — програма компенсації половини відсоткових ставок за кредитами (додатково до програми “5–7–9”). Наразі розробляють програму підтримки підприємців, які бажають брати участь у виставкових заходах для просування продукції на міжнародні ринки, і там компенсація 50%. Чудове рішення.

Уже п’ятий квартал у Харкові діє програма пільгового оподаткування на майно та землю, і підприємці не сплачують ці податки. Це також серйозна підтримка. Однак залишається відкритим питання: що далі? Оскільки продовження цієї програми повністю залежить від центральної влади та наявності дотацій від Кабінету Міністрів». 

Олександр Чумак

Грантові програми на відкриття бізнесу експерт вважає хорошою ідеєю, яка багатьох дійсно мотивує займатися підприємництвом. Водночас вимога цих програм — створити нові робочі місця — додає труднощів.

«‎Коли бізнес постраждав від прильоту, головне питання для підприємця — не створити нові робочі місця, а зберегти ті, що є. “Асоціація приватних роботодавців” працює з Міністерством економіки та Державною службою зайнятості, щоби змінити умови отримання грантів, аби вони стали доступні без вимоги створення нових робочих місць. Необхідно й суми грантів збільшити: наприклад, 500 тисяч гривень для підприємства, яке втратило майна на три мільйони доларів, — це мізер. Коштів ніколи не буває багато, наявних програм недостатньо. Працюємо, аби підприємцям відкрилося більше можливостей для відновлення й масштабування бізнесу», — говорить Олександр.

На Харківщині кожен четвертий отримувач гранту на власну справу — переселенець

«‎Я спілкувався майже з усіма представниками селищних, сільських і міських рад Харківської області. Скажу вам так: усі зацікавлені, щоби переселенці залишалися, але ставали економічно активними», — розповідає директор Харківського обласного центру зайнятості Олександр Котуков.

Працівників не вистачає всюди, продовжує він, та цікаво, що попит на людей у місті та області суттєво відрізняється. Так, у Харкові на одну вакансію умовно припадає один претендент, і часто кваліфікація кандидата не відповідає вимогам роботодавця. Натомість в області, наприклад, у Лозівському районі, бажаючих влаштуватися на позицію помічника вихователя може бути приблизно 17.

Більшість роботодавців, за словами Олександра, готові вкладатись у навчання персоналу, бо розуміють: якщо зараз людей катма, то далі буде ще менше. Тож варто наймати охочих, підтримувати, давати можливість здобути потрібні навички. Це і людей мотивує, і підприємства підсилить, і не дасть занепасти місцевій економіці.

«Думаю, із завершенням активної фази бойових дій переселенці стануть дуже активними. Вони проживуть два-три роки, призвичаяться і ймовірно, залишаться, а їхні навички і знання цінні для приймаючих громад. Тому вже сьогодні треба підтримувати цих людей, залучати до роботи, навчати.

Я бачу, у влади Харківської області таке розуміння є, і про це свідчить відкриття центрів надання адмінпослуг для внутрішньо переміщених осіб. Там працюють і наші фахівці з профорієнтації. Робимо все, аби кожен, хто до нас звернувся, отримав роботу якомога швидше», — додає Олександр.

На обліку в центрі зайнятості у статусі безробітного можна перебувати не більше трьох місяців, пенсіонерам — не більше року. Мінімальний розмір допомоги по безробіттю становить 3 600 гривень для застрахованих осіб і 1 500 гривень для людей без страхового стажу. Максимальна виплата, на яку можна претендувати, — 8 000 гривень.

За даними Харківського обласного центру зайнятості, цьогоріч зросла кількість запитів від переселенців, бажаючих отримати державний грант «‎Власна справа». Це до 300 тисяч гривень за умови створення одного робочого місця і до 500 тисяч — із залученням двох нових працівників. У 2023 році цей грант отримали 48 внутрішньо переміщених осіб, у 2024-му — 133, а за шість місяців 2025-го — вже 134 переселенці мають змогу завдяки гранту розпочати бізнес на Харківщині. Ще більше в центрі зайнятості очікують наприкінці року.

«Загалом у Харківській області гранти на власну справу отримали 1 265 осіб (від початку дії програми з квітня 2023 року). Серед них 315 — переселенці, тобто кожен четвертий отримувач гранту. Ми відстежуємо їхні успіхи, розповідаємо про компенсації за працевлаштування окремих категорій осіб, про навчання, зокрема, про ваучери, за якими вони можуть отримати додаткову освіту. Так сприяємо і розвитку бізнесів, і самореалізації людей», — відзначає Олександр Котуков.

На які сфери бізнесу варто звернути увагу для старту?

При виборі напрямку роботи герої нашого матеріалу радять зважати на тренди, а нині в топі:

• Роздрібна та оптова торгівля.
• Доглядові послуги для населення (салони краси, перукарні, фітнес-центри, грумінг домашніх тварин).
• Ветеринарні послуги.
• IT-консалтинг.
• Транспорт і логістика (вантажні й пасажирські перевезення, включно з таксі).
• Громадське харчування (ресторани, кав’ярні, пекарні, фастфуд).

«‎Якщо ви мали бізнес і як переселенець приїхали в новий регіон, можете відновити діяльність, що логічно — але потрібно враховувати локальну специфіку», — зауважує Олександр Чумак.

Від 2014 року він із колегами в «Асоціації приватних роботодавців» допомагає релокованим бізнесам адаптуватися на Харківщині. Згадує, як упродовж 2015–2018 років типовою проблемою підприємців із Донецької й Луганської областей було те, що їхній бізнес був сильно прив’язаний до місцевої економіки. Та ні виробництво металу, ні видобування чи інша гірнича промисловість у Харківській області не розвивалася.

«‎Їхній бізнес був певним чином дотичний до цих видів діяльності, а коли вони приїхали до Харкова, тут елементарно немає шахт, і треба було вбудовуватися в економіку нашого регіону. Ми в Асоціації допомагали, але й самим підприємцям, перш ніж намагатися відтворити попередній бізнес, слід враховувати теперішній контекст», — попереджає Олександр.

«Треба адаптуватися та шукати можливості там, де ми є. Як було раніше, вже не буде ніколи»

Із вирощування мікрозелені в Тетяни й Валентини почалося нове життя на Харківщині, згодом здобутий досвід став у пригоді в громадській діяльності та в новому бізнесі на Полтавщині. Підприємиці не втрачають можливостей повчитися новому: долучаються до тренінгів, освітніх програм, подекуди самі консультують підприємців-початківців. Продовжують шукати варіанти фінансування для своїх ініціатив, бо мати план «‎Б» — уже не просто основа кризис-менеджменту, а життєва необхідність.

Як каже Валентина Денисенко, одна з важливих навичок, які вона отримала за останні роки — знаходити вихід із будь-якої ситуації: «‎Що би не трапилося, не опускати руки, вставати й рухатись далі. Зараз дуже важливо бути креативним. Попри те, що не знаєш, що буде завтра, треба планувати і на рік, і на п’ять років, яким буде твоє підприємство, яким ти бачиш свій бізнес, громадську діяльність. Звучить неймовірно, але нам треба адаптуватися та шукати можливості там, де ми є. Як було раніше, вже не буде ніколи».

«‎Не бійтеся сміливих рішень, — додає Тетяна Чернікова. — В екстремальних ситуаціях потрібно діяти оперативно. Немає часу зважувати, вагатися, думати: впораюся чи ні. Треба просто діяти, бажано передбачити всі негативні сценарії і бути готовим швидко приймати рішення. Ще важливо мати фінансову подушку безпеки. Не скажу, що вона в нас була у 2014 році, але з досвідом розумію, що хоча б десяту частину з кожного прибутку краще відкладати на непередбачувані ситуації».

Власним прикладом жінки показують, як стати лідерками в обраній сфері, незважаючи на війну, бюрократичні перешкоди та особисті труднощі. Сьогодні на жінок покладається значне навантаження в роботі та побуті. Тож відчувати себе спроможною, мотивованою, мати наснагу зростати особистісно й професійно, на думку підприємиць, вкрай важливо. Зрештою, це повертає жагу до життя. І для кожної жінки тісні взаємини з рідними залишаються незмінною опорою, яка роками мотивує і в роботі, і в житті.

«‎Зараз важкий час, і витрачати сили на сварки чи з’ясовувати непорозуміння немає сенсу. Краще знаходити спільні можливості, разом втілювати проєкти і підтримувати одне одного. Крім спілкування з рідними, сили й натхнення дає мені велике бажання Перемоги.

Я завжди кажу: ми працюємо тут, у Харкові та Полтаві, аби людям хотілося і було куди повертатися. Це я кажу і воїнам, які зараз захищають нашу країну, і тим, хто поїхав за кордон чи в інші регіони України. Я хочу, аби вони знали: тут їх чекають. І ми робимо все можливе, щоби вони повернулися додому», — переконана Валентина.