Обстріли полів і складів, пожежі, ризик втрати врожаю та нестабільні ціни на зерно. Це реалії, з якими фермери Харківщини стикаються під час збору врожаю. Та, попри виклики, аграрії продовжують працювати.
Серед них — Андрій Воронкін. Він працює на землі понад 12 років. Його підприємство «Колос» обробляє 4 000 гектарів у Близнюківській громаді та надає роботу приблизно сотні людей. Фермер розповів, як вони нині убезпечують роботу в полі, збирають зерно та готуються до наступної посівної.
Агросфера в цифрах
Через російські удари понад 600 агропідприємств регіону зазнали руйнувань або припинили роботу, 40 із них — цьогоріч. Такі цифри наводять у Харківській ОВА.
Попри це, Харківщина залишається одним із найбільших аграрних регіонів України: майже 77% території області займають сільськогосподарські угіддя. Це приблизно 2,4 мільйона гектарів землі. Проте через російський напад аграрії не можуть обробляти до 30% цих угідь.
За підрахунками ХОВА, на початок березня в області виявили приблизно 46 тисяч гектарів сільськогосподарських земель, які потенційно забруднені вибуховими предметами. Гуманітарне розмінування потребує часу та ресурсів. Загалом у регіоні обстежили 14 тисяч гектарів угідь.
Шлях від прибирання залишків боєприпасів до повноцінного підприємства
Після звільнення Харківщини у 2022 році Андрій Воронкін став розміновувати поля й залучив своїх працівників. Фермер каже: на початку став у пригоді досвід сапера, який він здобув ще на строковій службі.
«Після деокупації було важко дивитися, що заміновані поля не обробляються, заросли двометровими бур’янами. Ми одними з перших кинулися їх розміновувати. Болить, коли земля простоює, не приносить краси, прибутку. У полях були скелети від “Градів”, “Ураганів”, “Смерчів”. Як почали їх витягувати — облетіли квадрокоптером землі, виявили міни. Запросили військових: вони показали (як деактивувати — ред.).
Коли ми зрозуміли, що мін дуже багато та що самі не впораємося, почали відправляти наших водіїв навчатися розмінуванню. А як ця тема стала непідйомною для п’яти людей, заснували підприємство. Зараз воно працює окремо, там уже понад 100 саперів. Нині там працює і мій молодший син», — розповів Андрій Воронкін.
Перед виїздом комбайна — перевірка поля
Розміноване поле ще не означає, що працювати на ньому безпечно. росіяни б’ють по полях дронами, атакують техніку і склади. Через війну Харківщина вже втратила 7,5% посівних площ на півночі регіону. Понад те, є загроза, що техніка підірветься на вибухових пристроях. Тому фермер адаптує роботу до нових умов. Зокрема, механізаторів додатково інструктують, як діяти, якщо вони помітили загрозу в полі.
«Від крайнього нашого поля на кордоні Донецької й Харківської областей ми постійно отримуємо прильоти якихось апаратів. Перед кожним збиранням я запускаю квадрокоптер. Зверху добре видно, де впало на поле. Якщо ми чогось не побачили, то механізатор щоденно отримує інструктаж: швидкість не більше трьох кілометрів на годину. На цій швидкості комбайнер зможе помітити, якщо щось прилетіло. Механізатор обкошує та обов’язково дзвонить мені. Зараз уже сам не лізу. У нас велика кількість знайомих військових. Беру з собою хлопців та їдемо», — пояснює Андрій Воронкін.
Найризикованіші місяці для аграріїв — липень і серпень. Сухе колосся вразливе до пожеж. Загроз додають ворожі снаряди й дрони. Так, лише за один тиждень у серпні на Харківщині зафіксували 134 пожежі в природних екосистемах. Вогонь знищив понад 105 гектарів сухої рослинності. Тому деякі господарства формують власні протипожежні групи, щоб у разі займання швидко локалізувати вогонь.
«У мене є бригади хлопців, які їздять і контролюють випадки пожежі. Біля кожного району ставимо бочку з водою й диски. Якщо десь сталася пожежа, мчимо туди: беремо спеціальну техніку, обдисковуємо* та гасимо водою. Я розумію, що ми можемо не встигнути, але максимально продумали так, аби могли контролювати наслідки прильотів. Також ми спілкуємося з місцевими. У кожному селі, де в нас є поля, маємо знайомих. Вони дзвонять і розповідають, наприклад: “У нас сьогодні приліт, ось туди полетіло”», — додає підприємець.
* Протипожежне обдискування — обробка землі трактором із дисковою бороною для створення захисної смуги з ґрунту.
Добрий урожай ще не гарантує прибутку
Через війну стало складніше продавати вирощену продукцію та планувати доходи, зауважує Андрій Воронкін. Тому підприємство намагається зменшувати витрати на виробництво, щоби після продажу залишалося більше прибутку.
«60% всіх вкладень в землю — це техніка. Вона працює на дизельному паливі. Коли значно збільшується ціна на дизельне паливо, росте й видаткова частина. Поля, які ми на сьогодні орендуємо, розташовані по всій Близнюківській громаді. Десь більший, десь менший шматок. Тому для логістики дуже проблематично гнати комбайни: між нашими крайніми полями з різних боків відстань до ста кілометрів. А ще подорожчали азотні добрива. Наприклад, у 2022–2023 роках ціна була 11–12 тисяч гривень за тонну, а зараз ціна доходить до 30 000 гривень за тонну», — описує проблеми Андрій Воронкін.
Після початку повномасштабної війни український зерновий експорт пережив різке подорожчання логістики, хоча згодом частина витрат знизилася. Тому ціна зерна для фермера та ціна, за якою українське зерно продається на зовнішньому ринку, — різна. За даними KSE Institute, загальні непрямі фінансові втрати для українських аграріїв через війну оцінюються у $81,9 мільярда недоотриманої виручки та $33,5 мільярда втраченої доданої вартості.
Цьогорічний урожай на підприємстві називають одним із найкращих за останні роки. Але він не гарантує хороший заробіток. Витрати на виробництво зросли, а ціна на пшеницю впала: зокрема через обстріли портів.
«Увечері лягаємо спати й думаємо: прилетить «Шахед» на поле чи не прилетить, загориться пшениця чи не загориться. Рано вранці о четвертій проснувся — і дивлюся зведення по своїх хлопцях. У мене є чергові, які їздять і обдивляються поля. Дивлюся зведення: усе кругом ціле? Пшениця, жито, ніде нічого не впало, не загорілося? Ні. Слава Богу. Перше питання вирішене. Куди сьогодні продаємо? Починаємо набирати елеватори, трейдерів.
Першу партію продали. А на сьогодні маємо ще одну проблему. Ми виростили хороший урожай у цьому році. Як для Близнюківщини — таких врожаїв тут, мабуть, не було. Але ціна зараз упала. Такої ціни не було за період війни з 2022 року: 6 500 гривень за пшеницю (станом на кінець липня — ред.). Ніхто її не бере, нікому не потрібно, тому що порти побиті, всі експортери стали, трейдери також. Отримаємо ми прибуток чи ні — знак питання зараз», — пояснює підприємець.
За обсягами зерна цьогорічні показники близькі до минулорічних, розповів «Суспільному Харків» заступник начальника Харківської ОВА Євген Іванов. Станом на серпень аграрії області зібрали 1,242 мільйона тонн пшениці із середньою врожайністю майже 47 центнерів на гектар. Також намолотили 174 тисячі тонн ячменю, 44 тисячі — гороху, 37 тисяч — озимого ріпаку, 13 тисяч — інших культур.
Найбільший урожай зібрали на півдні області: у Лозівському та Берестинському районах. Але ці цифри не остаточні: вони не включають незібрану частину врожаю в Богодухівській, Вовчанській, Золочівській і Старосалтівській громадах.
Водночас ціна майже вдвічі нижча за очікування фермерів. За словами Євгена Іванова, для рентабельності пшениця мала б коштувати 9–10 тисяч гривень за тонну, а станом на 25 серпня її продають за 4,5–5 тисяч гривень. Через це фермери змушені зберігати зерно на елеваторах і чекати кращої ціни.
«Можливості вивезти нормально немає, бо у нас понад 90% зерна йде на порти та в інші країни. Ця історія — такий собі ціновий колапс, у тому числі і логістичний», — пояснював посадовець.
«Тебе б’ють, а ти знову будуєш склади»
Фермер шукає способи зберегти врожай до моменту, коли ціна й логістика стануть вигіднішими. Для цього підприємство будує власні склади.
«Після того, як у 2025 і 2026 році розбомбили наші склади, ми побудували ще три зерносховища з нуля: відкриті паркінги, щоби можна було зерно висипати на бетон, новий очисний комплекс, роздягальні для працівників. Усі мені кажуть: “До ліні фронту 50–60 кілометрів, тебе б’ють, а ти знову будуєш”. Так, ми будуємо, щоби зберегти зерно та отримати час, коли вирішиться питання з логістикою», — пояснює Андрій Воронкін.
«Сподіваємося на Збройні сили і плануємо, де будемо сіяти наступного року»
Паралельно зі жнивами підприємство вже готується до нової посівної.
«Неможна зупинити процес збирання врожаю: зерно просто може висипатися. Сподіваємося на Бога, Збройні сили України, що сюди не пустять окупанта, і що ми продовжимо робити на своїй землі: збирати, сіяти. Ми не знаємо, якою буде зима, але вже зараз плануємо, де будемо сіяти пшеницю», — підкреслює аграрій.
Досвід фермера показує: частину ризиків справді можна зменшити. Попереднє обстеження земель і розмінування відкривають доступ до полів. Додаткові інструктажі допомагають людям працювати в умовах підвищеної небезпеки. Техніка і протипожежні групи дозволяють швидше реагувати на пожежі, а власне зерносховище дає можливість притримати врожай для вигіднішого продажу. Пільгове кредитування зменшує витрати.
Але кожне з цих рішень має ціну. Розмінування потребує часу і ресурсів. Власна техніка коштує дорого, а її експлуатація залежить від ціни пального. Зберігання на сторонньому елеваторі також коштує грошей. Будівництво зерносховища потребує значних інвестицій. Зрештою, навіть добре організоване господарство не здатне гарантувати безпеку під час обстрілів, відновити зруйновані експортні маршрути чи вплинути на світову ціну зерна.
