Нещодавно британське агентство новин Reuters із посиланням на щонайменше чотирьох людей в оточенні путіна опублікувало новину, що російський президент хоче переговорів і готовий до них. путін же в час заяв про мирні переговори атакує мирних людей у Вовчанську й Харкові. Водночас роспропагандисти й далі засипають українців новими фейками, пропагандою та ІПсО, які проаналізували ведучі Марія Малєвська й Сашко Бринза в новому випуску програми Public Talk.
Докладніше — у записі свіжого випуску Public Talk на Радіо «Накипіло».
Вихідний день у Харкові. Раптом лунає вибух у будівельному супермаркеті, переповненому людьми. У місце скупчення прилітають дві російські керовані авіабомби. Десятки людей гинуть, іще більше зазнають тяжких поранень.
Що про це пишуть російські пабліки, z-військкори й анонімні телеграм-канали? До прикладу, російський пропагандист поздняков переконував своїх підписників, що в Харкові росіяни завдали потужного удару по складу боєприпасів української армії, замаскованому нібито під будівельний супермаркет. За його словами, частина охорони супермаркету складалася з бійців ГУР.
Нові фейки — елемент російської ІПсО
Співзасновник Харківського антикорупційного центру Євген Лісічкін підтвердив, що вбивства цивільних людей на Харківщині кремлівські пропагандисти виправдовують різноманітними фейками.
Зокрема, після удару двома «Іскандерами» по базі відпочинку «Берег», розташованій неподалік Харкова, де загинуло семеро людей, а ще 28 осіб дістали поранення, ворожа пропаганда заявила, що удар здійснили по офіцерах Збройних сил України, які нібито полюбляли відпочивати на цій базі.
А от найбільшу в країні типографію «Фактор-друк», унаслідок російської атаки якої загинуло семеро працівників друкарні, роспропагандисти назвали цехом зі збирання БпЛА. Чимало таких воєнних злочинів, унаслідок яких загинули цивільні, російська пропаганда виправдовує тим, що об’єкт цивільної інфраструктури нібито був цехом зі збору дронів або улюбленим місцем відпочинку офіцерів Збройних сил України.
Ці та інші відверті фейки російської пропаганди є частиною інформаційно-психологічної операції, мета якої — змусити українців перестати чинити опір окупантам і добровільно віддати ворогові те, що йому треба.
Наративи про переговори з’явилися ще 2022 року
Наративи про мирні переговори й те, що треба домовлятися, почали з’являтися майже відразу після початку повномасштабного наступу — навесні 2022 року.
Згадаймо, що за декілька днів після вторгнення так звані переговори відбулись у Білорусі. Відтоді росіяни весь цей час методично нагадують, що вони, мовляв, ніколи не відмовлялися сідати за стіл переговорів.
Однак очільник українського МЗС Дмитро Кулеба наголосив, що росія від початку агресії проти України у 2014 році постійно перешкоджає будь-яким мирним переговорам та ініціативам. А 15–16 червня 2024 року у Швейцарії відбудеться Саміт миру, на якому Україна вимагатиме відновлення своєї територіальної цілісності й повного виведення російських військ як умову миру. Участь росії у Глобальному саміті миру у Швейцарії не передбачено.
росіяни намагаються завадити проведенню Саміту миру
Напередодні цих подій рф вкотре намагається втрутитися. Зокрема, окупанти, розуміючи, що не можуть зірвати захід, докладають зусиль, щоб різними способами примусити ті чи ті країни відмовитися від участі в Саміті.
Активізація наступу на Вовчанськ і буквально закидування Харкова ракетами видаються зовсім не випадковими. За логікою окупантів, якщо українці будуть налякані й виснажені, вони швидше погодяться на невигідні для себе умови й геть програшні варіанти. Для досягнення цього російські пропагандисти й далі використовують фейки, пропаганду й ІПсО.
Як бачить російську ІПсО звичайний українець
Якщо ж поглянути на російські інформаційно-психологічні операції з погляду пересічного українця, який зранку їде на роботу, увечері повертається, а в підземці дорогою на роботу або з роботи щось читає в анонімних телеграм-пабліках, щось переглядає в будинкових чатах або листуваннях із друзями, то зрозуміло, що засилля коментарів із російськими наративами про потребу переговорів та інше чинить на людину вплив.
Як наслідок, ці люди намагаються переконувати інших, апелюючи до того, що більшість хоче переговорів. Насправді ж ця більшість — просто умовне коло осіб або ж навіть російські боти в соціальних мережах.
Активний вплив на таких людей мають блогери, які раптом із невідомих «експертів» перетворюються на фахівців із дипломатії чи військової справи. Вони транслюють у маси путінський наратив про «воювати до останнього українця». А далі цю ворожу ІПсО передають уже одне одному самі українці.
Коли щодня це все ще й підкріплюють обстрілами, коли людина бачить ракетні удари, масові загибелі, коли це все відбувається в неї за вікном, а потім вона читає у телефоні коментарі про можливість переговорів, то під впливом емоцій вірить, що це допоможе зупинити війну. А це і є метою нашого ворога, який прагне, щоб самі українці погодилися віддати йому те, що йому потрібно.
Що ж дасть росії згода України на переговори
Згода України на переговори допоможе росії краще підготуватися до нового наступу, адже в умовах миру, про який заявляють із російського боку, не йдеться про відновлення позицій станом на 24 лютого 2022 року. Окупанти хочуть отримати всю територію України, яку вони захопили відтоді. Ба більше, у конституцію росії повністю внесено Запорізьку, Херсонську, Донецьку й Луганську області, а також Автономну Республіку Крим.
Із 2014 року росія порушувала чимало мирних домовленостей. Тому росії потрібні переговори тільки для того, щоб накопичити ракети, боєприпаси й керовані авіабомби, а також щоб потягнути час для ще кращої мілітаризації.
Новина Reuters має вплинути на західних політиків
Нещодавно британське агентство новин Reuters із посиланням на щонайменше чотирьох людей в оточенні путіна опублікувало новину, що російський президент хоче переговорів і готовий до них. (До речі, Reuters — це авторитетна міжнародна інформагенція, яка працює в окупованому Маріуполі.) росіяни поширюють такі заяви, щоб чинити вплив на Заході, щоб якісь окремі політики мали змогу обґрунтувати своє небажання надавати Україні допомогу, мовляв, можна просто сісти за стіл переговорів. путін же в час заяв про мирні переговори атакує мирних людей у Вовчанську й Харкові. Висновків робити не потрібно…
Що думають про можливість переговорів бійці з фронту
Олексій, артилерист 80 окремої десантно-штурмової бригади:
«Я не вірю жодному слову путіна. Тому що, зважаючи на історію, супротивник нині каже про мир, а потім робить своє. На мою думку, мине декілька років, ворог наростить потужності в особовому складі, виготовить достатню кількість ракет, снарядів і танків, а тоді знову почне наступ. Тоді нам знову доведеться брати зброю до рук і йти воювати. Нашим європейським партнерам і союзникам варто більше давати техніки та зброї, щоб ми мали змогу відсунути ворога подалі. Вони прекрасно розуміють, що наступними будуть вони. І це факт. Я не вірю жодному слову росіян».
Денис, піхотинець 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр»:
«Я з ними категорично не згоден, тому що ми вже якось заморозили цей конфлікт. Я з Луганської області, тож знаю, як це відбувалося, що там було й що відбувається тут. Це не варіант. Ми у 2014-му домовилися в Мінську. Що маємо тепер? Вони подивилися, зібралися і розгорнули повномасштабну агресію. Наступного разу ще шматок заберуть і справді дійдуть до Львова. У них усе виробництво працює на військові потреби. Я не згоден просто так віддавати свою країну. За що я маю віддавати свій будинок?»
Олександр, військовослужбовець 36 окремого стрілецького батальйону «Степові вовки» 61 окремої механізованої бригади:
«Скажіть, а як мені дивитися в очі родинам побратимів, які загинули? Про що ми можемо домовлятися? Про що ми можемо домовлятися з нелюдами, які знищили стількох наших дітей, батьків, дружин, сестер і братів? Про що ми можемо з ними домовлятися? Диванні експерти можуть говорити багато чого. Хто дасть гарантії, що через п’ять років росіяни не нападуть знову? Це не проблема в одному їхньому президентові, це проблема в нації. Коли їм ставлять наказ і вони штурмують наші позиції — це одне, адже це війна. Але коли літаки штурмують дитячі садочки й житлові будинки — це інше. Той, хто це робить, міг би випустити ракету просто в поле. Але він б’є, він знає, куди б’є. То про що ми можемо з ними домовлятися? Нам немає про що з ними говорити».
