Спецпризначенці, розвідники, диверсанти, християни. Добровольчий батальйон «Братство» Головного управління розвідки Міноборони нищить нині окупантів на Куп’янському напрямку.
Бійці беруть полонених один за одним, улаштовують засідки й диверсії на загарбаній ворогом території, мінують бліндажі, регулярно роблять вилазки в тил росіян. Вони не вірять у смерть, натомість вірять у праведний гнів на полі бою. Вони не зважають на мінометні обстріли, коли всі разом моляться.
Цей репортаж — із нульових позицій між Куп’янськом і Боровою.
Шлях до позицій у нас буде довгий. Боєць на псевдо «Чорний» зустрічає нас у Боровій. У спорожнілому населеному пункті, де оголошено евакуацію і постійно чутно гупання. Спочатку ми якийсь час будемо їхати розбитими дорогами. Чорний, намагаючись утримати кермо, коли позашляховик на ковзанці починає водити, розповідає про становище на цій ділянці фронту.
«Ті, кого ми брали в полон, — це переважно бойовики, які місяць тому підписали контракт. Тиждень підготовки — і далі вони їдуть сюди. Приблизно тиждень пересуваються пішки через посадки, і значна частина з них просто гине. Ті, що доходять, вони деморалізовані. Але їх багато. На якомусь етапі, якщо їх назбирується багато, вони якось просуваються. Час від часу, у середньому приблизно раз на два тижні, ворог намагається штурмувати бронетехнікою. Щодня вони втрачають приблизно 60 осіб. Це тільки загиблими», — розповідає «Чорий».
На питання, завдяки чому окупантам удалося перейти річку та двічі зайти до Куп’янська, військовий відповідає:
«Бракує сил із нашого боку, на жаль. Тобто бракує людей на позиціях. Через те, що бракує людей, вони шукають і знаходять якісь ділянки, де найслабше, і там намагаються просуватись».
У густому лісі ми виходимо з автівки — далі треба буде йти пішки. Падає перший відчутний сніг, і боєць на псевдо «Бравий», який вийшов нас зустріти, каже бути акуратними: росіяни з дронів розкидають міни.
«Щойно туман або сніжна погода, або йде дощ, то ворог намагається одразу просовуватись. Вони брудні, без речей, без нічого, але намагаються пролазити вперед, щоб займати ближчі позиції. На цій ділянці ми взяли вже, напевно, шістьох полонених, якщо не більше. Що голодніший і брудніший ворог, то він зліший, то більша в нього мотивація рухатися уперед. У них мотивація як у злого ворога — зайти поближче до тепла, розмародерити, подіставати все найцінніше», — пояснює він.
Напередодні нашого приїзду бійцям «Братства» вдалося узяти в полон росіянина — жителя москви й батька п’ятьох дітей.
«Прийшли та дали йому відразу триденний сухпайок. Він усе з’їв за раз. Напоїли його. Він просто був дуже голодним», — додає військовий.
Ми заходимо в невеличкий бліндаж «Бравого». Тут розвішано гірлянду, поблискує новорічний дощик і коптять кілька окопних свічок. Воїни зустрічали Різдво у спогадах про свою «Брянську четвірку» — побратимів, перших українських диверсантів, які загинули на території росії 25 грудня 2022 року.
«Ми починали шлях разом із ними. “Святоша”, “Непийпиво”, “Аполлон”, “Тарасій”. Двадцять п’ятого грудня, на Різдво, — річниця загибелі наших диверсантів, які першими почали влаштовувати “бавовну” на території ворога», — додає боєць.
На столі у «Бравого» — стос російських рублів. Трофей від учорашнього полоненого. Каже, майже всі росіяни тут, на фронті, мають із собою готівку.
«Ясно, що заробітна платня усім надходить на картку, але преміальні нам доводиться здобувати самостійно. Залежно від успішної вилазки всі “сувеніри” — хлопцям. Цього разу 30 тисяч рублів», — підраховує «Бравий».
Він веде нас далі — на глибші позиції: до групи, яка напередодні влаштувала вилазку й узяла полоненого. Дорогою ми бачимо повалені височезні дерева. Видно, що свіжі, іще навіть снігом не встигло присипати. Це від обстрілів.
Так само — нога в ногу, перебіжками — рухаємося далі за «Бравим». Чутно два гучних розриви. Добігши до укриття, питаємо в бійця на псевдо «Утюг», що то було.
«Найімовірніше, прильоти артилерії, тому що вони тут постійно працюють. Міномет 120 калібру, танк і скиди також є. Сьогодні вночі і міномет працював, і з танка декілька разів були приходи. Іноді працює “Град”», — пояснює він.
Розпитуємо в «Утюга», який вигляд зазвичай мають їхні вилазки в тил противника. Просто зараз, каже, кілька його побратимів лишаються у засідці неподалік місця, де напередодні взяли полоненого, у надії, що в той окоп прийдуть іще росіяни.
«Ми виходимо маленькими групами в ліс. Уже за 150 метрів від нас дислокується ворог. В окупантів там багато бліндажів і місць, де вони ховаються, а пересуваються маленькими групами. Ми заходимо до них у ліс і займаємося диверсійною роботою: підриваємо бліндажі й намагаємося захопити ворога в полон. Якщо ми бачимося з ними, починається вогневий контакт. Вони починають по нас працювати. У них там стоять позиції. Вони починають працювати з кулеметів та автоматів. Кожен вихід — це контакт (з окупантами — ред.)», — розповідає «Утюг».
Наступний бліндаж, до якого ми швиденько переміщуємося, іще менший і тісніший. Усі бійці — кремезні й статні. Усі — у балаклавах. Спецпризначенцям не можна показувати облич. Перший представляється «Зорге». Він розповідає, як їм удалося без єдиного пострілу взяти в полон москвича.
«Ми назвалися представниками ворожого особового складу, представниками російської федерації. “Виходь, хлопцям потрібна допомога. Це свої. Швидше! Це невиконання наказу. Виходь швидше!”. Ми говорили російською. Він виходить, а ми говоримо: “Ну що? Це ми так швидко виходимо звідси?”. Ми взяли його під руки й сказали: “Потрібно відступати до наших нових позицій”. Узяли його з особистими речами й документами. Забрали трофейні зразки зброї, тобто його зброю, яка стояла на бліндажі. Це був кулемет. Забрали також інші важливі речі для розвідки, тобто документи та інше», — розповідає «Зорге».
Запитуємо, якої миті той здогадався, що були не свої.
«Найімовірніше, коли я вже привів його до командира, а той сказав: «Слава Ісусу Христу, брате, як твої справи тут?». Цієї миті, коли він почув українську мову, то зрозумів, що, можливо, щось не так. Але було вже пізно. Він просто глибоким поглядом подивився на мене. Я сказав: “Так, це так”. Ми зв’язали його стяжками й напоїли чаєм, дали йому можливість відігрітися. А потім приїхала група, щоб забрати його», — додає військовий.
Поки ми йдемо подивитися на ще один новий бліндаж, який бійці батальйону «Братство» щойно вирили, починає щільно розриватися десь ліворуч. «Осип» — такий позивний у бійця — подає мені руку.
«Це спуск у бліндаж, який планується. Ми копали його під мене, тобто для людини двометрового зросту. У нас були випадки, коли людина цілий день копала, потім пішла в розвідку, узяла полоненого й продовжила чергування уночі. Попри це ніхто не жалівся і не нарікав на складну роботу».
Ми перепитуємо, летить це по нас чи це таки виходи. Боєць на псевдо «Конде» каже, що сам спочатку не дуже відрізняв, бо позиції тут так складно розташовано.
«Тут виходить ніби зціплені зуби. Трохи вони висунуті вперед, трохи ми висунуті вперед. Але із часом розумієш, де й від чого треба ховатися, а під чим можна просто йти, як у лісі по гриби»,— пояснює він.
Наш провідник «Бравий» каже, що то лягають набої «Градів»:
«Зазвичай по цій ділянці працюють “Гради” по квадратах. Вони випускають удень по одному пакету. Міномети працюють постійно, тобто весь день. Танк працює по п’ять-вісім пострілів. Якщо вісім пострілів відстріляв, то є перерва».
Чутно вибух. Схоже на «Гради».
«Так, це “Гради”. Але не в наш бік. Тому що на третій постріл тут уже були б вибухи. Скажу вам, що за весь цей час це справді найцікавіша робота у світі. Тому що це таке різноманіття! Ми стільки побачили за цей час, що можна знімати голлівудські фільми, і вони не здаватимуться вигадкою», — каже боєць.
Спостерігаємо, що воїни геть не реагують на «Гради».
— Наш підрозділ намагається демонстративно не реагувати на будь-які вибухи, навіть якщо вони відбуваються поруч.
— А так можна?
— За вимогами техніки безпеки — ні, але ж ми християни.
Ми збираємося повертатись, але наш провідник «Бравий» просить почекати кілька хвилин: він має іти зараз на загальну молитву.
Це мало сюрреалістичний вигляд: до десятка кремезних легенів — у бронежилетах, шоломах і зі зброєю — стоять у колі та промовляють свою молитву. Чутно, як не перестають гахкати міномети й уклинюється стрілкотня. У найближчих населених пунктах тривають стрілецькі бої: Сили оборони вибивають росіян із сіл.
