Наша нова історія з Харкова буде про людину неймовірної сили, яка після загибелі дружини й важких поранень знайшла сенс життя у реабілітації бійців.
Наш герой — харків’янин Юрій Дорошенко. До 23 січня цього року він разом із дружиною Тетяною мешкав у тому самому будинку на Академіка Проскури, у тому самому під’їзді, куди влучила російська ракета.
Тоді загинуло одинадцятеро мешканців під’їзду, зокрема восьмирічна дитина. І волонтерка Тетяна Дорошенко. Її чоловіка Юрія рятувальникам удалося дістати з-під завалів.
Потрапивши до лікарні, він, багаторазовий чемпіон зі стрільби з лука, став займатися з пораненими бійцями, які лікувалися разом із ним у закладі. Як стрільба з лука стала ефективною методикою реабілітації воїнів? Чому це працює і що про це думають медики? Про це у свіжому випуску програми «Станція “Держпром”».
Про Юрія Дорошенка ми почули в харківському шпиталі від хірургів і реабілітологів. Двічі на тиждень пацієнтів — тих, що вже почуваються краще й самотужки ходять, — возять до Юрія на заняття. Відбуваються вони на природі — там, де є місце поставити цілі та відійти на потрібну відстань.
— Маємо відчувати натягнення тут, у трапеції, затримуємо на п’ять секунд. Не поспішайте, хлопці!
Це так починається заняття: приїхало дві групи бійців із двох різних медзакладів Харкова. Разом із ними штатні реабілітологи. Вони проводять спочатку розминку, пояснюють техніку безпеки, а Юрій Дорошенко показує, як розтягнути м’язи за допомогою гумок, як правильно стати й куди повернутися.
— Ось ваша стійка, це стійка перед пострілом. Потім легкий рух: ви ковзаєте пальцем, і стріла полетіла — усе.
Розповідає Максим Парамонов, асистент фізтерапевта відділення реабілітації обласного кардіологічного центру (це так тепер називається Чорнобильська лікарня).
— На жаль, Юрій з’явився у нас у ролі пацієнта. Спочатку він запровадив це (реабілітацію. — Ред.) у відділенні, але там ми були трохи обмежені в місці, адже наш зал площею тільки п’ять метрів.
Передусім це емоційна розрядка, це зміна оточення, це цікаво, це згуртовує їх, та й нас разом із ними теж. І ще це хороший приклад реабілітації не тільки в залі, але й на вулиці. Тому що це координація, це плечовий пояс, це нижня кінцівка на утримання стійки на позицію, тому що все одно велике навантаження випадає на нижні кінцівки, верхні та плечовий пояс… Є змагальний ефект, здорова конкуренція, особливо ми іноді влаштовуємо змагання між нашими бійцями із Чорнобильскої та шпиталем. Потім рахуємо за балами. І переможець виграє шоколадку.
Пацієнтом цієї лікарні Юрій Дорошенко став у січні — після масованої ракетної атаки. Тоді російська ракета знищила цілий під’їзд у селищі Жуковського. Під’їзд, у якому мешкав Юрій із дружиною Тетяною. Іще до цього обстрілу Юрій уже займався на полігоні з пораненими бійцями. У лікарні, щойно став на ноги, теж почав реабілітацію.
— Є такий вислів «мужик без іграшки як ліжко без подушки». Я ось свою іграшку для себе знайшов. Мені багато хто казав, що стрільба з лука як наркотик: ти починаєш, а потім уже не можеш зупинитися. Так воно і є. Нині я навіть не розумію, як житиму без стрільби з лука. Іще перебуваючи в лікарні, почав працювати з хлопцями в плані їхньої реабілітації, одночасно займався своєю.
Тепер, дивлячись на Юрія, і не скажеш, що ще пів року тому він мав численні та складні травми.
— Контузія, перфорація барабанної перетинки, струс, мабуть, п’ять переломів тазу.
Увагу Юрія відвертає один із бійців у синій панамі: його звати Віктор, він нацгвардієць із бригади «Спартан». До харківського шпиталю Віктор потрапив після інсульту, який стався у нього після важкого бойового виходу.
— Атеротромботичний ішемічний інсульт. Мене вже прооперували й витягли тромб розміром чотири сантиметри. У мене взагалі відмовили ліва нога й ліва рука. Скоро повертатимуся далі виконувати свої обов’язки військовослужбовця і захищати країну. Після важких бойових дій, після поранень це дуже для нас важливо: коли ми звідти повертаємося, то бачимо, що є кого захищати, а не тільки гинути за землю; тут є люди, які заслуговують, щоб ми захищали їх.
Аліна Яковська, завідувачка реабілітаційного відділення та лікарка обласного кардіологічного центру, очолила напрям реабілітації у колишній Чорнобильській лікарні, прийшовши з приватної харківської клініки. На її переконання, саме такі заняття — зі стрільби з лука — дають неабиякий ефект.
— Це і фізична реабілітація, і психологічна, і соціальна також. Якщо ми будемо говорити про фізіологічну компоненту, то ми можемо покращувати функцію верхніх кінцівок через реакцію опору нижніх кінцівок, ми можемо поліпшувати осьове навантаження на нижні кінцівки завдяки роботі м’язів плечового пояса, а також одразу працюємо з м’язами кора, які поєднують обидва пояси. Тому для нас це надважливо: ми можемо через сильні сторони працювати з тими слабкими сторонами, які має наш пацієнт.
Були такі випадки, що буквально на другому занятті стрільбою після першого в наших пацієнтів дуже круто поліпшувалася функція в плечовому суглобі, до того ж приблизно на 30–40 градусів одразу на відведення і згинання — це те, із чим ми можемо досить довго працювати, якщо працюватимемо тільки в залі. А завдяки тому, що ми об’єднуємо відразу декілька рівнів нашого тіла й залучаємо м’язи кора, ми отримуємо дуже круті результати.
Тут, на цих заняттях, поціляючи з лука в портрет путіна, поранені бійці забувають, що чогось не можуть. Медики вже розповідають безліч дивовижних історій. Стріляють навіть ветерани з ампутаціями.
Помічаємо досить вправного стрільця — візуально ніяких поранень. Молодий хлопець представляється Олексієм. Виявляється, має скалки в легенях, через що досі має проблеми з диханням.
— Ну він (уламок. — Ред.) зайшов мені чітко під пахву й застряг біля хребта. Один дістали, а ще один залишився у легені теж біля спини. Мали стримувати російських окупантів, і всього дві години пробули, як нам прилетіли дві міни 80-х. Із семи людей троє стали трьохсотими, один загинув на місці, довелося евакуйовуватись.
Це було пів року тому під Авдіївкою. Ось уже пів року Олексій лікується та проходить реабілітацію. Зокрема — за допомогою стрільби з лука.
— Це теж досить добре заспокоює.
Стріляє.
— Та вивільняє голову від поганих думок.
— А за військовим фахом ви хто?
— Я звичайний стрілець — помічник гранатометника.
Для Юрія Дорошенка ці заняття з бійцями — новий сенс життя.
— Іще коли лежав у «Чорнобильці» я мав такий випадок: у реабілітаційному центрі: до мене прийшов хлопець, який не міг підняти руку вище. Я почав його поправляти, тягнути лікоть. А він каже: «У мене там іще шість осколків у лопатці». Я такий: «Добре, роби як можеш, тільки роби». Це, мабуть, нині і є сенс, заради якого я живу. Поки що іншого нема.
