Дорога з Харкова до Вовчанська нині триває приблизно п’ять годин. До відкритої війни домчати шляхом можна було й за півтори години: відстань між містами 80 кілометрів. Нині дороги та мости розбиті, тож доводиться добиратися об’їзними шляхами з ямами, від яких мандрівка машиною нагадує американські гірки у старій маршрутці з поламаними амортизаторами.
Вовчанськ перебував під російською окупацією вісім місяців. Його захопили окупанти в перший день війни. 11 вересня ЗСУ відбили місто.
Центральні вулиці в обідню годину виглядають пустельно: за пару годин бродіння містом ми натрапили лише на кількох перехожих. До війни у Вовчанську мешкало приблизно 17 тисяч жителів.
«Залишилося мало людей, максимум, мабуть, 25%. Люди здебільшого ще не повертаються, бо немає опалення, газу. Ситуація в місті лишається напруженою у зв’язку з тим, що за чотири кілометри знаходиться лінія розмежування з державою-окупантом. Важка гуманітарна ситуація через складну дорогу: щоби дістатися на територію району, самі бачили, треба проїхати кілометрів 150–160 не найкращим маршрутом», — пояснює Олексій Харківський, керівник сектору реагування патрульної поліції.
Статурного поліцейського ми зустріли в центрі. Він знайомить нас із місцевими чотирилапими друзями, Сєрьогою та Іваном (отакі імена у собак — а чому б і ні?). Олексій охоче розповідає, як звільняли Вовчанськ, показує відео, як місцеві разом із захисниками співали гімн.
«11 вересня ми зайшли в місто з метою забезпечення правопорядку. Мешканці були раді, зустрічали нас із прапорами. Вони (окупанти — ред.) покинули місто без бою, тікали 10-го числа. Техніки (ворожої — ред.) тут мало. Її багато було в Чкаловському — на тому напрямку, ми заходили через ті села. Отам багато залишилося», — каже Олексій Харківський.
Деокупація відбувалася в декілька етапів, розповідає «Док», командир військової частини, яка звільняла місто.
«Ми стояли в Харкові, на тій стороні Сіверського Донця. Поступово два мої взводи звільнили село Миколаївка, потім Сосновий Бор, Семенівку. Отак зачистками, зачистками ми дійшли до Вовчанська і тут закріпилися. На Миколаївці вони ще впиралися, а тут вже швиденько тікали», — пригадує військовий.
Окупанти продовжують гатити по місту, але відновити наступ на Вовчанськ не намагаються.
«Зараз ситуація з обстрілами не критична, але вони відбуваються майже щодня. Є часткові руйнування цивільних об’єктів, багато будинків пошкоджено, перебитий газ, система водопостачання. Обстріли по місту хаотичні: відстань між прильотами є навіть 500 метрів. Тобто вони не ціляться в якийсь один об’єкт», — пояснює Олексій Харківський.
За словами «Дока», місто обороняють міцно.
«Їм тут робити нема чого, ми у себе вдома. Минулий тиждень був спекотний. Але ми спільно з бригадою нанесли їм певне вогневе враження, і вони стали себе поводити скромненько. Вони люблять ляща, а ми їм даємо», — посміхається військовий.
Журналістка: «Тобто те, що зараз бухає, — це ми?».
«Док»: «Це ми їм так не даємо розгортатися».
З-поміж вцілілих багатоквартирних будинків помічаємо понівечений. Замість балкону на другому поверсі зяє діра від нещодавнього прильоту. Цей будинок двічі обстрілювали, каже місцевий мешканець Володимир Бондаренко. Разом із жінкою він приїхав перевірити квартиру на прохання друзів.
«Мої сусіди виїхали в Київ, у них тут убило зятя. Це сталося місяць тому, він тільки приїхав додому. Ударило в землю, а уламок потрапив у вікно, і його вбило. Одного з усього будинку. Ну що, поховали. А цей чоловік, що цікаво, сам руський, колишній офіцер на пенсії. Другий приліт стався днів шість тому», — зауважує Володимир.
Катівня на заводі та життя в окупації
Вовчанський агрегатний завод, розташований майже у центрі міста, загарбники перетворили на катівню. За словами місцевих, там тримали проукраїнськи налаштованих людей та учасників АТО.
«Тут в основному проводили слідчі дії, а потім вивозили людей у бік Куп’янська», — зазначає «Док».
Вовчанця Володимира Бондаренка окупанти теж затримували. Чоловік припускає, хтось доповів окупантам, що він брав участь в АТО.
«Приїхали додому обшукувати. Забрали нову форму. Поношену, вже попрану, не брали. Посидів з ранку до вечора в них у камері. Брехати не буду, страшно: очі зав’язують, і що станеться в наступний момент — не знаєш: хто перед тобою, куди ведуть. Побалакали. Документи та телефон віддали, відпустили», — описує допити чоловік.
Пригадуючи дні під окупацією, Володимир кривить обличчя.
«Постійно знаходишся під гнітом. На базар підеш — їх валом, з автоматами, скуповують щось коштовне, п’яні ходять. Проїхати треба через пости — теж зайвого нічого не скажи. Ну як тут себе почуватимеш. За розмовами місцевих, хто спілкувався з окупантами, тут були “днрівці” та “лнрівці”», — розповідає місцевий мешканець.
Зграя котів їсть корм, який привезла наша знімальна група. Голодні тварини сиділи біля під‘їзду пошкодженого будинку, світлини якого ви бачили вище..
«Тут люди різні, але гарні»
Володимир Бондаренко мешкає на околиці міста у приватному будинку. Каже: картопля є, город саджали, тож «не помруть з голоду». Опалювати дім сподіваються дровами. Виїжджати з міста подружжя не збирається.
«Щоби працювали магазини в місті, не бачив. На ринок заїжджав, там було лише 30 людей. А жінка їздить ночувати до доньки, там із трьох магазинчиків один працює», — додає Володимир.
Наразі до міста возять гуманітарні вантажі з Харкова.
«Ми зв’язуємося з різними фондами, які готові нам допомагати. У мене багато друзів-волонтерів. Сюди гуманітарку почали завозити з перших днів деокупації. Наприклад, Олександр Чаплинський завозив КамАЗами допомогу від ООН. Крім того, багато фондів перевозять маленькими партіями по 3–5 тонн. Наразі вже більш централізовано. У місті є влада, призначений новий керівник військової адміністрації, який цим займається. Зараз централізовано все», — каже Олексій Харківський.
Питаємо у військових, чи багато в місті залишилося проросійськи налаштованих людей.
«Зрозумійте, тут люди різні, але в цілому дуже гарні. Сюди треба більше українського. Наприклад, якщо взяти звичайну антенну, то ви зловите лише кацапське. Навіть коли ми запускаємо Т-2, у діапазон частот потрапляють тільки російські канали. Вони так це підлаштовують», — відповідає командир бригади «Док».
Ворожа техніка, яку, за словами місцевих, люди вночі закидали запальничками
