«Там пекло»: як поліціянти вивозять людей із Вовчанська

Фото: Віктор Пічугін. Евакуація з Вовчанську

Волонтерів більше не пускають до Вовчанська евакуйовувати людей, бо стало надто небезпечно. Поліція — єдина, хто сьогодні може вивозити місцевих, які ще залишилися в місті. У середу, 22 травня, ворожий FPV-дрон улучив в автівку екіпажу: 41-річний майор поліції Андрій Ладика загинув, його колега старший лейтенант Дмитро Можаровський дістав тяжкі поранення.

За день до цього ми спостерігали, як правоохоронці евакуйовували жителів Вовчанська, переважно людей похилого віку. Двом із них удалося вирватися з полону, після того як росіяни вбили їхніх родичів.

Цей випуск «Станції “Держпром”» про тих, хто вивозить людей із пекла. Ми побуваємо на евакуації разом із поліціянтами. Рушаймо.

Гупання важкого озброєння стає чутно ще кілометрів за десять до Вовчанська. Що ближче ми, то швидше їдемо, адже дороги прострілюють, а в небі кружляють безпілотники.

Процесом евакуації керує Олексій Харківський. Ми познайомилися з Олексієм іще 2022 року, після деокупації Вовчанська. Він — місцевий. За ці дні, відколи росіяни знову пішли наступом на його рідне місто, Олексій помітно втомився. Щодня зранку до вечора вони з колегами вивозять людей.

За весь цей час вивезли близько півтори тисячі. Серед них — багато людей з інвалідністю, є навіть діти. Дуже важко вивозити цивільних із Вовчанська під постійними обстрілами та кружлянням FPV-дронів. Евакуаційні конвої стають цілями. Волонтерів ми не пускаємо, тому що багато хто з них уже потрапив під обстріли. Переважно стріляє артилерія, по місту гатять танки й міномети. За добу по Вовчанську прилітає понад 20 КАБів.

Першою ходкою Олексій із колегами забирають Раїсу та її сусіда Віктора з вівчаркою. Багіра страшенно скавулить, коли господар сідає в поліційну автівку, бо, певно, думає, що її кинуть. І Раїса, і Віктор вирвалися з полону.

— Ой молодець! Багіро, поруч!

— Скільки кілометрів ви пройшли?

— Та близько п’яти-шести.

— Через річку перепливали чи як? 

— Ні, там місток, кладка ще лежить. 

— Біля вас уже росіяни? Я так розумію, на вашому боці? 

— Так.

— До вас заходили? 

— Ми бачили їх. 

По обличчю Віктора видно, що йому важко говорити. Він просить Раїсу продовжити.

Намагалися виїжджати із чоловіком і лежачою хрещеною, якій 83 роки. Чоловік загинув. Хрещена була ще жива. Її крісло колісне стояло нагорі. Коли ми зайшли в будинок, то опинилися в полоні. 

Мій чоловік залишився з нею на вулиці Металіста у Вовчанську. Я вже п’ятий день не можу його поховати. Господи, допоможи! 

Пані Раїса просить телефон, щоб подзвонити синові й сказати йому, що вона вціліла, вирвалася з полону і їде до Харкова.

Альо, синочку, я жива! Мене визволила поліція. Люблю, цілую. У Харкові передзвоню. До зв’язку, котику!  

Вівчарка Багіра весь час обнюхує купу торб, які стоять у поліційній автівці, і метушиться. Майор Андрій Ладика однією рукою чухає Багіру за вухом і хвалить хазяїна за те, що не кинув тварину.

Через два дні 41-річний Андрій загине під час чергової евакуації. росіяни скинуть FPV-дрон на їхній поліційний «дастер». 

Поряд із нами стоїть Валентина. Вона тримає на руках кота з маленькими вухами. Кіт сидить у поліетиленовому пакеті. Його звати Том.

— Коли обстріл, то він тікає, біжить у хату. 

— Розкажіть, як вибиралися і чому тільки тепер.

— Там залишилася мама, а через маму — я. До мами не могла дійти й через маму сиділа.

Повітряна тривога у Вовчанській громаді триває від неділі 12 травня, адже обстріли тут не вщухають: росіяни намагаються прорвати оборону. Скільки людей іще лишається в самому Вовчанську, поліціянти не знають.

Сьогодні маємо 12 заявок на евакуацію, поїдемо забирати. Скільки лишається — невідомо. Щодня ми думаємо, що майже нікого не залишилося, але все одно знаходяться люди, які переходять із північних околиць. Вони якось прориваються, і ми забираємо їх.

Урешті ввечері того дня поліція відзвітує: за день вивезли 25 людей. Окрім самого Вовчанська, додаються ще й сусідні села. З одного з таких надійшли дві заявки.

На паркані першого будинку крейдою написано: «Ждемо волонтерів». Тут живуть Раїса й Петро. Вона їде, а він залишається, бо не може кинути кіз.

— П’ять кіз і семеро козенят. Як прилаштую кудись або вивеземо, тоді, може, виїду. 

— А людей у селі багато лишилося? 

— Окрім мене, іще одна сім’я. 

У будинку навпроти поліціянтів зустрічає чоловік із голим торсом і в бандані. Їхати він відмовляється, бо все, що хоче вивезти, просто нема куди помістити.

Кілька хвилин чоловіка вмовляють, потім поліціянти йдуть вантажити речі пані Раїси. Інспекторка сектору реагування патрульної поліції Юлія Келеберда каже, що відмови — типова ситуація.

Чоловік говорить із кимось телефоном, торгується, щоб узяти додаткові речі, урешті-решт зважується і йде відпустити з ланцюга пса: той лишається в селі.

Кози, що вибігають до паркану з написом «Ждемо волонтерів», і пес, який сильно гавкає та ще, певно, не здогадується, що відпустили його не просто так, разом проводжають поліційний автомобіль.

Під’їхавши на точку перевантаження, помічаємо ще двох літніх жінок, Наталію та Ольгу: їх вивіз інший екіпаж. Одна з них — на ходунках.

— Я з Вовчанська.  

— У вас росіян іще нема? 

— росіян? По-моєму, є — бомблять же. Ми не бачили їх, але бомблять уже давно.

— Ви до останнього сиділи? 

— Я оце сьогодні третій день виїжджаю. Учора пішли й повернулися назад: прямо поруч вибухнув дрон. Ми перелякалися й повернулися додому. Удень я не знайшла дороги. 

— Скільки ви йшли пішки? 

— А бог його знає. Години дві, напевно.

— Як ви подолали таку відстань? Це ваші ходунки чи вам дали? 

— Мої. Діти купили. Я без них нікуди. Донька просила виїжджати, а ми сиділи й думали, що це все — дрібниці, розумієте?

— Ви в окупації перший раз були чи виїжджали? 

— Були перший раз. Там пекло, там не можна залишатися! 

Увесь час гупає. Чутно артилерійські дуелі. По самому Вовчанську весь час летять керовані авіабомби. З одного з будинків після влучання валить чорний дим. Аж тут із-за рогу з’являється літня жінка в гумових капцях із тачкою та невеличким псом.

68-річна пані Тетяна, щоб евакуюватися, подолала пішки сім кілометрів. Поліціянти допомагають їй і вантажать речі в бусик. Говоримо з головним патрульним Вовчанська Олексієм Харківським.

Люди, які відмовляються від евакуації, а наступного дня просять вивезти їх, турбують нас найбільше. Дзвонять їхні родичі. Бувають такі випадки, що родичі постійно телефонують, тож ми приїжджаємо, витрачаємо свої сили, час і пальне, ризикуємо, під’їжджаємо, а люди кажуть: «Ми не хочемо». Після такого опускаються руки робити бодай щось, а настрій падає, бо, можливо, у цей час ми могли б евакуювати тих, хто справді хоче. 

За словами Олексія, від 10 травня ворог розбив Вовчанськ на 80 %. Близько сотні місцевих жителів перебувають у полоні росіян.

Читайте також

Total
0
Share