«Високоточність» російських ударів і «криворукое ПВО»
Харків — прифронтове місто, тож потерпає від постійних обстрілів російських військ. Останні обстрілів цивільних об'єктів не визнають: ні найвище командування рф, ні «прості люди». В усіх руйнуваннях вони звинувачують роботу української протиповітряної оборони.
Хоча росіяни й запевняють себе і весь світ, що наносять високоточні удари лише по військових об'єктах, українці розуміють: спускатися в укриття — проста дія, яка може врятувати життя. Утім, через особливі умови в Харкові, жителям і жителькам міста не завжди це вдається.
«У харків'ян є десь 4–6 хвилин — залежно від того, де було здійснено запуск, куди планує вдарити бомба», — зауважив речник Харківської обласної прокуратури Дмитро Чубенко в ефірі телеканала FREEДОМ.
Якщо росіяни запускають балістичні ракети С-300 та «Іскандер-М» із Бєлгородської області, час до прильоту — 1 хвилина. При запуску безпілотників Shahed часу трохи більше: від 10 до 20 хвилин підльоту до Харкова з момента їхньої ідентифікації на кордоні.
Вирішальними факторами, аби не спускатися в укриття, для містян є відстань до нього, неналежний стан приміщення, довга тривалість повітряних тривог (інколи понад добу) та висока швидкість підльоту ракет.
«Хтось нехтує повітряними тривогами, але у травні лунала тривога понад 20 діб. Люди не можуть перебувати там [весь час]. Тому сьогодні наше основне завдання — диференціювати повітряні тривоги таким чином, аби люди розуміли, коли йдуть ракети саме на Харків», — розповідав міський голова Ігор Терехов в етері на День Конституції.
Він зазначив, що у місті є понад 3 000 найпростіших укриттів, 14 безпечних зупинок, а також метрополітен як бомбосховище.
Про укриття
Стратегій поведінки під час обстрілу може бути декілька, залежно від того, де ви опинилися: на вулиці, вдома чи, наприклад, у громадському транспорті. Якщо ви перебуваєте у приміщенні, основним є правило «двох стін». Від небезпеки (і відкритого простору) вас мають відділяти дві стіни — якщо одна зруйнується від удару, то друга захистить від уламків. Бажано, щоб одна з цих стін була опорною фасадною.
Та коли обстріл застає на вулиці, єдиний варіант — шукати укриття неподалік. Якщо ви часто користуєтеся кількома маршрутами, дізнайтеся, куди можна сховатися при обстрілі. Подивитися укриття в Харкові можна на Геопорталі міста або ж у «Дії» в розділі «Мапа укриттів».
Журналістка медіагрупи «Накипіло» Анна М'ясникова потрапила під ракетний обстріл 23 січня 2024 року. Тоді росіяни застосували ЗРК С-300 і поранили вісім людей.
«Це був вечір, майже десята. Я поверталася додому, коли почула дуже гучний вибух. Він стався метрах у 10–20 від мене. Мене оглушило: все було ніби в уповільненій зйомці. Я бачу, точніше, навіть чую, як падає скло, і в якийсь момент відчуваю, як мені щось вдарило в ногу нижче гомілки. Стало боляче. Я побачила краплі крові.
Я зрозуміла, що треба тікати, бо в Харкові й цього дня, і раніше були дабл-тапи, тобто може бути другий удар. Мені пощастило, що я гарно знала цей район, і знала, куди бігти. Коли я шкутильгала до укриття, стався другий приліт», — згадує Анна.
Журналістка сховалася в укритті найпростішого типу — підвалі житлового будинку.
Які бувають укриття, перелічено в Кодексі цивільного захисту України (глава 7, ст. 32):
- сховище;
- протирадіаційне укриття;
- споруди подвійного призначення;
- найпростіше укриття.
Нас цікавить останнє. Найпростіше укриття — цокольне чи підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій створені умови для тимчасового перебування людей (не менше 48 годин) у разі виникнення небезпеки їхньому життю та здоров'ю з метою зменшення непрямої дії звичайних засобів ураження під час воєнних (бойових) дій та/або терористичних актів.
Щоби людина могла перебувати в укритті від 48 годин і більше, в ньому мають бути каналізація, опалення, водо- та електропостачання. А у випадку прямого влучання ракети чи бомби — два виходи, аби люди змогли вибратися з-під завалів.
У підвалі, де під час обстрілу сховалась Анна, належних умов не було. Та й дістатися цього укриття для журналістки стало везінням: якби вона не знала, куди йти, чи обходила будинок з іншого боку — ситуація з пораненням могла бути іншою.
Спустившись до підвалу, Анна надала собі першу домедичну допомогу — перев'язала ногу з некритичною кровотечею бинтом:
«Тоді я з собою носила частину аптечки. У мене був турнікет, а замість бандажа, на жаль, виявився гемостатичний бинт. Тому важливо перевіряти, що ти маєш з собою, виходячи з дому.
Взагалі я людина нервова, тож намагаюся заздалегідь підготуватися до стресових ситуацій. Бо маю страх, що я можу впасти в ступор. Як підготуватися? Пройти курси домедичної допомоги, і не один раз. На них є стрес-тести, тренування. Ти можеш хоч трохи зрозуміти, як діятимеш у стресових умовах».
Анна почала викликати швидку, і виявилося, що в підвалі немає нормального зв'язку, швидка її просто не чула. Журналістці вдалося зателефонувати колезі, той прибіг до неї, допоміг зорієнтуватися: адже самостійно зробити це з переламом ноги складно.
У цій історії Анні сприяли декілька факторів, один із них — розуміння, де знаходиться найближче укриття.
Від 30 секунд до трьох хвилин на збереження життя
Ярослав, волонтер медичної евакуації та засновник громадської організації AID 46, розповідає, що викладати курси вони з командою почали ще до активних виїздів на влучання по місту:
«Причина банальна: хочеться, щоби всі мали навички надання домедичної допомоги й були навчені рятувати своє життя та життя людей поблизу в критичній ситуації. У кожного інструктора є нотка здорового егоїзму. Якщо зі мною щось трапиться, я хочу, аби навколо були свідомі відповідальні люди з усім необхідним для надання допомоги».
Інструктори AID 46 викладають низку курсів для цивільних, зокрема Stop the Bleed — міжнародний курс по зупинці масованих кровотеч від Американської колегії хірургів.
Цей курс став популярним у США після трагічних подій, зокрема масової стрілянини 2012 року в початковій школі району Сенді-Хук міста Ньютаун, штат Коннектикут. Тоді жертвами стали 20 дітей і вісім дорослих. Відтоді протоколи постійно поліпшуються, а курс викладається і в мирних країнах: адже спричинити масивну кровотечу можуть і побутові травми. На війні, звісно, вірогідність поранень висока, і сподіватися на наявність поруч медиків там не доводиться.
«Масивна кровотеча — це непередбачувана ситуація. І навіть у звичайному житті, без умов війни, без влучань немає гарантії, що медична допомога доїде швидко. Завжди є супутні фактори: погодні умови, аварії, затори на дорогах. В умовах війни додається щільність обстрілів, загроза повторних пусків, руйнування будівель, неможливість проходу. Будь-що може впливати на доїзд швидкої.
При масивній кровотечі людина може стекти від 30 секунд до трьох хвилин, статистично це найшвидший час. Якщо вона затискатиме поранення, ще щось — то призупинить, уповільнить кровотечу, але це все одно буде до п'яти хвилин максимум. Ходіть на курси, носіть аптечку, не ігноруйте повітряну тривогу», — наголошує Ярослав.
Про фото, відео та підступність росіян
Ви почули вибух, на офіційних ресурсах міської влади також написали про приліт. А надалі немає інформації: годину, дві. Чому так і що від нас приховують?
Під один із таких дабл-тапів потрапила і я. Це сталося 31 травня, як парамедикиня я приїхала надавати допомогу після влучання на вулиці Любові Малої. Тоді загинуло п'ятеро людей.
Міністерство оборони України наполегливо закликає громадян самостійно, до офіційних повідомлень, не публікувати інформацію про влучання російських ракет. Адже ворог може скористатися інформацією з відкритих джерел, аби скоригувати повторний удар і завдати більших жертв і руйнувань.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про державну таємницю», заборонено знімати та публікувати:
- точні адреси та координати місць бойових дій;
- інформацію про підготовку та проведення військових операцій;
- дані про дії та переміщення українських військ, а також основні військові об'єкти чи об'єкти критичної інфраструктури;
- особовий склад Сил спеціальних операцій Збройних сил України, а також осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі із Силами спеціальних операцій ЗСУ тощо.
Крім того, категорично забороняється стрімити у прямому ефірі ракетні обстріли чи роботу української ППО. За порушення цих правил може загрожувати кримінальна відповідальність.
«На початку широкомасштабного вторгнення для журналістів був укладений порядок дій, якого вони мають дотримуватись. Це стосувалося публікації прильотів, наприклад, по цивільних і військових об'єктах. Для цивільних об'єктів час публікації матеріалів після обстрілів був три години, для військових — 12 годин.
На превеликий жаль, у телеграм-каналів немає жодних стандартів. У Харкові є кілька телеграм-каналів, які співпрацюють із журналістами й дотримуються правил публікації прильотів. Але всі інші — ні, бо в гонитві за лайками, реакціями, підписниками публікують усе. Пожежу не встигли затушити, а вона вже опублікована з усіх ракурсів.
Я розумію, що болем від смертей, з яким стикаються українці, хочеться поділитися. Та публікувати фото “якнайшвидше” — погана ідея», — упевнена Юлія Напольська, регіональна представниця Інституту масової інформації в Харківській області.
Інший аспект, про який хочеться згадати в контексті фото з місць влучань — світлини поранених і загиблих людей та етична складова публікацій.
Ми щодня бачимо звірства країни-агресора й не потребуємо додаткових підтверджень. Особливий біль викликають незаблюрені фото й відео вбитих людей, зокрема маленьких дітей. Ці фото можуть ретравмувати батьків, родичів, близьких загиблих. А згодом вони потрапляють до росіян, які використовують знімки своїх же злочинів у інформаційно-психологічних операціях проти України.
Кожне місце влучання — це чиясь трагедія. Пам'ятаймо про це.
