Харків, неділя, центр. Навпроти понівеченої будівлі ОДА, що два роки тому зазнала ударів ворожими крилатими ракетами, сьогодні — мітинг. Близько сотні людей тут, аби нагадати про військовополонених, які мужньо боронили Маріупольський гарнізон упродовж довгих 86 днів і вийшли в почесний полон за наказом головнокомандування 16-20 травня 2022 року.
Це було поневолення задля збереження життів, утім уже декілька років наші захисники й захисниці переживають страшні тортури, катування та умови, дуже далекі від тих, що прописані Женевською конвенцією.
Бійців бригади «Азов» ворог особливо не бажає повертати, у списках обміняних украй рідко знайдуться їхні прізвища. Про це не за чутками знає Ірина. Вона чекає на свого племінника Олега. Він азовець. Разом із братом Сергієм боронив Маріуполь. Сергій загинув, Олег — у полоні. Під час теракту в Оленівці був у тому самому «Бараку-200». З російських так званих медіа родина дізналася, що Олег поранений, але живий. Родина вірить, що їхній захисник витримає всі тортури й обов'язково повернеться додому живим. Кажуть, він має легку вдачу і завжди всіх заряджає позитивом попри все.
«Влада відмовляє нам у запровадженні Дня пам'яті загиблих у Оленівці. Не хочуть цим обтяжувати календар, — це дослівно. Якийсь треш. Так не повинно бути. Я йшла сьогодні на акцію і подумала: якщо мене спитають, як ми живемо — знаєте, це — як лезом по живому тілі. І так дуже-дуже повільно. Не знаю, як нам вистачає сили, але ми дуже віримо, що вони повернуться до нас живими», — каже Ірина.
Анастасія — дружина воїна Третьої штурмової бригади. Єлизавета — дружина полеглого захисника. Жінки переконані: розголос сьогодні вкрай важливий.
«Нам раніше казали, що потрібно мовчати. Мовляв, щоб не нашкодити. І ми мовчали. Тепер усе. Якщо ми закриємо рти — хлопців ми не дочекаємось», — наголошують жінки.
Учасники планують щотижня виходити на акції та закликають усіх небайдужих долучатися. Боротися за них так, як вони боролися за нас.
«Серед моїх знайомих, на щастя, немає тих, хто зараз у полоні. Проте я вважаю необхідним бути тут. Тому що військові віддали і продовжують віддавати життя, аби я міг робити вибір: приходити сюди чи ні», — каже учасник акції Ілля.
«Варто пам'ятати про захисників Маріуполя. Нагадувати в інформпросторі постійно. Приходити на акції, підтримувати організації, що створені сім'ями захисників «Азовсталі», азовців. Підтримувати організації по типу AZOV ONE, робити репости зборів, акцій. Зараз трошки вщухло це в соцмережах, так не має бути», — вважає мітингувальник Денис.
Пані Оксана чекає на 23-річного сина Даніїла, він морпіх. Долучився до війська незадовго до великої війни. Все, що про нього наразі відомо — він під Смоленськом.
«Все, що ми можемо почути бодай трохи про своїх рідних - від тих, кого звільнили з полону. Я говорила з цими хлопцями телефоном. Вони у змореному, пригніченому стані, згадують про пережите мало. Мовляв, руки-ноги цілі, все добре», — ділиться пані Оксана.
Мітингувальники пройшли від ОДА до Майдану Конституції, вигукували те, що наболіло. Просять повернути рідних. Біля проїжджої частини стоїть жінка з плакатом «Підтримай сигналом». Клаксони не замовкають ані на хвилину. Харків чекає на своїх героїв вдома.
