22–23 червня від обстрілів Харкова загинуло четверо людей, понад пів сотні дістали поранень. Одного з ударів 22 червня росіяни завдали по Основ’янському району. Бомба вдарила в дорогу, вибуховою хвилею знесло два поверхи п’ятиповерхівки на проспекті Гагаріна. Одними з перших на допомогу вирушили патрульні поліціянти, які працювали поруч із місцем обстрілу. Інспектор взводу управління патрульної поліції Харківщини Руслан Багмут разом із напарником надавав пораненим першу допомогу. Як це було — Руслан розповів Радіо «Накипіло». Про це — у подкасті «Герої Харкова» з Тетяною Федорковою і Володимиром Носковим.
Розкажіть про події 22 червня. Як усе відбувалося: вибух і порятунок людей?
Того дня під час патрулювання ми побачили, як водій порушував правила дорожнього руху. Поїхали за ним і зупинили. Почали розглядати справу. Розглянули справу, водій отримав копію постанови. І тоді-таки почули, що щось летить. За декілька секунд стався вибух. Повсюди летіло скло. В автівці водія, якому ми виносили постанову, вилетіли всі вікна. Від вибуху хвилею пошкодило також наш службовий автомобіль: відірвало передній і задній бампери, пом’яло дах. Оговтавшись, ми перевірили, чи з кожним із нас усе добре: нікого не поранило. Ми з напарником Валерієм побігли туди, де стався вибух. Інший напарник Влад узяв аптечку й також приєднався.
А на якій відстані від епіцентру вибуху ви перебували? Скільки приблизно це метрів?
Приблизно сто метрів. Потім ми почали надавати першу домедичну допомогу. Через декілька хвилин уже приїхали інші екіпажі та швидка. Хтось відводив людей до швидкої, хтось надавав першу медичну допомогу іншим учасникам події. Потім ми побігли в будинок, почали виводити людей із будівлі. Опісля, коли вже вивели всіх людей, ми з моїми напарниками поїхали перекривати дорогу, щоб люди не їхали в епіцентр події на випадок повторних вибухів.
Пане Руслане, правильно я розумію, що ви не прогнозували такого розвитку подій, тож були біля машини без броників, коли це все сталося?
Ми постійно в бронежилетах. Від початку зміни ми надіваємо їх, а в кінці зміни кожен знімає бронежилет. Усю зміну, щонайменше 12 годин, ми в бронежилетах.
Бронежилет тепер уже частина вашої роботи?
Так.
Коли розгорталися ці події, як ви зорієнтувалися, чи ховатися, адже могли бути повторні удари, чи надавати допомогу, бо людей уже поранило? Як ви діяли?
Ми спочатку подивилися, чи всі цілі, і побігли туди. Також паралельно дивилися, чи повторно не летить. Кожному, звісно, було страшно, тому що дуже часто повторно прилітає, уже були схожі випадки, та й не раз. Але це не заважало нам надавати першу домедичну допомогу й виводити людей. Героїзму немає, кожен виконує свою роботу попри події, що відбуваються. Кожен, коли йшов на службу в поліцію, знав про ризики, тому це робота, яку потрібно виконувати. Я із 2019 року в патрульній поліції.
За два роки вам доводилося часто працювати на місцях ударів. Можливо, ви поділитеся своїми спостереженнями, як у цих випадках діють люди, чи взагалі вони вміють надавати першу допомогу?
Кожна ситуація унікальна. Кожна людина реагує на такі випадки по-різному. Складно сказати. Більшість людей уже навчилася надавати домедичну допомогу. Перед початком війни мало хто міг це робити. А із часом більшість навчилася. Бувають, звісно, випадки, коли люди губляться і не можуть нічого зробити, але нині більшість уже підготовлена.
Ви можете пригадати людей, яким ви допомагали 22 червня? Це були поранені від уламків, скла?
Ми допомагали тим, хто перебував на перехресті, на світлофорі. Це водії автівок. Там був автобус і приблизно чотири легкових автомобілі. Насамперед ми виводили їхніх пасажирів і водіїв, передавали їх медикам, які приїхали за декілька хвилин після вибуху. Мої колеги допомагали жінці, що була в магазині, у неї стався відкритий перелом. Після того як ми переконалися, що на перехресті вже нікого немає, ми всі побігли в будинок виводити людей, які перебували всередині. Водночас уже приїхали інші екіпажі, що допомагали нам, прибули швидкі. І ми вже всі разом виводили людей із будинку, оточили територію по периметру, щоб інші громадяни не потрапили на місце удару й у разі чого не дістали поранень від уламків.
На вашу думку, у Харкові кожному варто відвідати курси, щоб навчитися оперативно надавати допомогу?
Це нині конче потрібно, але бувають випадки, що, навіть маючи навички, людина може розгубитися і не надати собі допомогу. Різні випадки були. Це залежить від людини.
Тоді поруч волонтери якраз проводили тренінг із тактичної медицини. В інстаграмі є відео, у якому вони показали, як вибігли з того місця, де проводили тренінг, і побігли на місце удару, щоб надавати першу допомогу.
Вони вибігли за декілька хвилин після вибуху й питали, кому потрібно допомагати.
Ми разом контактували, паралельно вони також допомагали нам.
Пане Руслане, ви сказали дещо важливе: що можна мати знання, але не змогти вчасно їх застосувати через емоції та стрес. Я розумію, що у вас те саме, напевно, колись було до повномасштабного вторгнення. Вам давали теоретичну базу, а це все довелося вже на практиці застосовувати, коли почалася повномасштабна війна. Мені цікаво, коли ви подолали для себе бар’єр, що почали робити це все на автоматі, не піддаючись емоціям?
Це все приходить із практикою. З початком широкомасштабної війни дедалі частіше й частіше потрібно надавати якусь допомогу, і ти вже потім на автоматі вибудовуєш собі стратегію, як потрібно діяти, що треба робити. І вже автоматично все виконуєш.
Як для вас почалося повномасштабне вторгнення? Ви були на чергуванні того дня?
Нас зібрали напередодні приблизно об одинадцятій годині. Усіх озброїли, тож усі були напоготові. І близько четвертої години ранку вже почалися вибухи, летіли ракети. Потім командири — кожен у своєму підрозділі — давали окремі завдання, як діяти. Кожен виконував своє завдання.
Які були перші завдання? Адже людей охопила паніка: хто до банкомату, хто по продукти побіг, хто на вокзал.
Ми патрулювали на районі, скеровували людей, які виїжджали з міста.
А це правда, що в перші дні війни й тижні злочинність, можна сказати, зникла? Порушень стало в рази менше?
У перші дні більшість людей виїхала. Коли адаптувалися, стали частіше порушувати правила дорожнього руху.
До речі, хотіла про це запитати. Ви нині відчуваєте, що люди із часом трохи розслабилися? І побільшало порушень на дорогах, побутових конфліктів? Тобто що війна опинилася вже трошки на другому плані?
Так, більшість уже не реагує на вибухи. Люди спокійно ходять, навіть у день подій 22 червня. Більшість людей просто з дітьми йде в центр події. Їм кричать, що йдіть подалі, обходьте, бо може бути повторна атака, а люди не реагують. Ідуть поблизу, усім цікаво.
Ваше завдання — обмежити людей, навіть коли вони неадекватно поводяться?
Так, ми забороняємо йти на місце удару, бо може бути повторний вибух і можуть постраждати невинні люди.
Пане Руслане, як діяти в такій ситуації, коли стався вибух, а люди вже настільки призвичаїлися, що мало хто звертає на це увагу?
Думаю, напевно, поки людина не опиниться у такій події, то не зрозуміє, наскільки це все серйозно.
Ви прийшли до патрульної поліції ще до повномасштабного вторгнення. А як ви тоді сформулювали мотивацію для себе?
Допомагати людям. Моя робота принесе користь і, можливо, комусь урятує життя. Я знав, куди йду і що може статися зі мною.
Нині змінилася мотивація?
Нічого не змінилося. Багато поліціянтів сьогодні виконує бойові завдання на фронті. Коли говорять, що поліція не бере участі у воєнних діях, це все неправда. Згадаймо хоча б ті самі бойові бригади «Лють» і «Хижак».
