Команда «Вільного радіо» з Донеччини запустила проєкт «Листи до Бахмута» на День міста, 14 вересня. Це збір спогадів про місто-фенікс на Сході. Крім того, написання листа — одна з терапевтичних практик, яку радять психологи, щоб пережити найскладніші моменти в житті.
Команда «Вільного радіо» пропонує бахмутянам і людям, у яких хтось із рідних загинув за Бахмут, написати листа місту й поділитися своїми думками чи спогадами. Медійники ставлять за мету зібрати історію міста, що складатиметься з історій різних людей.
Організатори проєкту планують зібрати понад 100 тисяч листів і 453 тисячі гривень, які перерахують на банку фонду «Повернись живим» для потреб Збройних сил України.
Чому саме таку суму? Усе просто: із дня заснування Бахмута виповнилося 453 роки, це число множать на 100 тисяч листів, от і виходить 453 тисячі гривень.
Про проєкт «Листи до Бахмута» у програмі «Накипіло ввечері» розповіла шеф-редакторка «Вільного радіо» Анна Сердюк.
«“Листи до Бахмута” — це наш формат збереження історії. На жаль, нині в нашому місті тільки росіяни, у Бахмуті вцілів 1 % будівель. Багато людей виїхало. Ми вирішили через листи зберегти втрачений шматок історії. Адже люди часто виїздили без своїх фотоархівів і записів. Тому виникла ідея цифрового архіву, звернення до міста, можливості написати листа своєму місту й згадати якісь важливі моменти, пов’язані з Бахмутом, об’єднавшись у цих спогадах», — розповіла Анна Сердюк.
Головна ідея проєкту — об’єднання численних спогадів в історію Бахмута ХХ і ХХІ століть.
«Замість попелу ми побачимо місто, яке жило, мало свій вид квітів, свої навчальні заклади, готувало медиків і поетів, там жили літератори, творчі люди й бізнесмени. Ці всі люди нині роз’їхалися країною і розвивають інші регіони, але вони формувалися у Бахмуті», — додала авторка проєкту.
Писати листи можна як в електронному, так і в паперовому вигляді.
На сайті «Вільного радіо» для приймання листів указано колишню адресу радіо в Бахмуті: вулиця Горбатого, 69. Раніше в цьому приміщенні розташовувалася пошта.
Збирати паперові листи будуть усі осередки для бахмутян, які функціонують у різних містах України. Наприклад, у Харкові діє осередок для бахмутян на вулиці Майка Йогансена, 8, який працює у будні з 9:00 до 17:00.
Через певний час усі листи передадуть «Вільному радіо» для опрацювання та оцифровування. Згодом їх додадуть до спогадів на сайті.
«В осередки приходять переселенці, щоб поспілкуватися зі своїми. Там працюють люди з Бахмутської громади, теж переселенці; це такий маленький Бахмут у кожному місті, де є цей осередок», — сказала Анна Сердюк.
На сайті «Вільного радіо» опубліковано повний перелік адрес, де прийматимуть паперові листи. Загалом це 15 осередків по Україні.
Лист 30-річної бахмутянки Вікторії, яка нині із сином живе в Київській області:
«Я читаю вірші Жадана, серце стискається, особливо щемко на словах:
“Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому”.
Воно є в наших снах, на фото і в спогадах. Спогадів багато, але коли говориш про Бахмут, у горлі відчуваєш неприємний клубок. Повітря бракує продовжувати. Я ходила в храм через Верхній парк. Любила ту дорогу, особливо рано-вранці, коли в неділю місто спало. У храмі було тепло, пахло ладаном і свічками.
Інколи, коли я стою у храмі в Києві й чую голос або спів, що нагадує дім, клубок у горлі стає нестерпно болючим. Чому проходить час, а легше все не стає?
Я розповідаю друзям про Артемівський хлібокомбінат, про еклери, які можна було їсти десятками, про сирний торт із курагою. Я купила його собі сама, коли народила сина. Їла ложкою і раділа своєму щастю. Мама осудливо дивилася і казала, що в дитини буде діатез через це. Як може бути діатез через найсмачніший торт у світі? Чи спробую я хоч щось схоже на це колись?
Коли люди дізнаються, що я з Бахмута, мене часто питають, чи лишилося там щось.
— Нічого.
— Зовсім нічого?
— Нічого.
І наче їм цієї відповіді замало. Хочеться точно впевнитися, що хоч щось там має бути. Ну хоч стіни, хоч під’їзд.
— Нічого. Але ми цілі. Це вже щось.
Над моїм столом висить мапа Бахмута, а в паспорті — прописка рідного дому, на місці якого тепер нічого. Я, якщо чесно, не знаю, як із цим жити вже третій рік. Волонтерю здаю кров, виховую сина й намагаюся глибоко дихати, коли клубок у горлі стає особливо нестерпним. Ніколи не думала, що я така сентиментальна. Ніколи не думала, що “нічого” буде так тригерити».
Організатори звертаються не тільки до бахмутян: вони чекають листи не тільки від тих, хто колись був у Бахмуті, але й від тих, хто міг ніколи не бути в місті, але втратив там найдорожче.
«Це рідні тих, хто загинув за Бахмут. Рідні, які, можливо, не мали змоги поховати своїх близьких, що залишилися у Бахмуті вимушено, і тепер це їхнє останнє пристанище. Ми хотіли б, щоб ці листи могли бути також зверненням до людей, які могли б знати про людину, яку втратили в боях за місто, які могли б ушанувати її пам’ять у такий спосіб. Тож сподіваюся, що рідні також долучаться, і ми зможемо мати більше таких історій. Це дуже важлива сторінка історії нашого міста», — сказала шеф-редакторка «Вільного радіо».
Проєкт «Листи до Бахмута» не обмежується написанням листів. За словами Анни Сердюк, щоб підживити спогади тих, хто виїхав, і дати змогу доторкнутися до Бахмута тим, хто там ніколи не бував, але з певних причин йому теж болить це місто, організатори проєкту об’єдналися з українським кухарем та ресторатором Євгеном Клопотенком і створили унікальний рецепт про Бахмут — це десерт із трояндовим варенням і сіллю.
Сіль і троянди дуже символічні в цьому десерті, адже сіль викликає асоціації із Соледаром, містом, розташованим поряд із Бахмутом; а троянди — це спогади про Бахмут.
«Ми вже опублікували цей рецепт. Можливо, цим десертом ми будемо надихати й говорити про Бахмут», — додала авторка проєкту.
