40-й окремий стрілецький батальйон «Кодак» півтора року обороняв Харківщину. Від контрнаступу восени 2022-го до оборони Куп’янщини у 2024 році. Підполковник Олександр Сушко командує батальйоном від його заснування. Він родом із Харківщині, а військовій справі присвятив десятки років.
«Накипіло» поговорило з комбатом про штурми росіян, оборону, особливості РЕБів, особовий склад, потреби батальйону, про відсутність відпустки — і трошки про особисте. Ми записали це інтерв’ю в прифронтовій громаді у травні. Тоді батальйон ще обороняв Куп’янщину, а нині виконує бойові завдання на Бахмутському напрямку.
У чому полягає ваша робота як комбата? Спрощено, це менеджер?
Так. Я закінчив інститут в Одесі за спеціальністю «менеджер управління навчальними закладами». Я вас запитаю: директор школи — ким він має бути? Від учителя стати директором, знати предмет — або він просто управляючий. Його задача як менеджера, як у мене як командира батальйона: насамперед — аби виконали бойові завдання, які поставили. Друге — щоби солдат був нагодований, одягнений і йому було чим воювати. Тобто я передусім менеджер.
І зберегти життя людей.
Це в першу чергу: зберегти життя.
Скільки ви вже на війні?
Якщо на повномасштабній, то з першого її дня, а так — від липня 2014 року.
Як ви потрапили в армію, що вас мотивувало?
Поступив до Харківського танкового інституту (на той момент він ще називався ХГВВТКУ, Харківське гвардійське вище танкове командне ордена червоної зірки училище імені верховної ради української рср). У родині не було військових. Мій вибір батьки не розуміли. Хотілося стати військовим — і став. І так все життя. У наступному році буде 30 років, як я на військовій службі.
Звідки ви родом?
Я з Харківської області, Нова Водолага. Це тут недалеко. У дитинстві я грав у футбол за своє смт (селище міського типу — ред.). Коли грав на область, ми приїжджали і в Куп’янськ, і у Дворічну. Так що я тут поруч був.
Як ви стали комбатом?
Коли почалася війна, я проходив службу в 17-й танковій бригаді, у механізованому батальйоні. Під час повномасштабної війни мій батальйон займав оборону в Новотошківському. Це був 29-й блокпост, напрямок траси, яка йшла з Луганська на Лисичанськ. Ми тримали цю вузлову розв’язку дороги.
19 лютого мене повинна була міняти 92-га бригада, але почалася повномасштабна війна. Зрозуміло, нікуди не поміняли. Перші дні була плутанина. За перші два місяці батальйон зазнав великих втрат. Він був із контрактників, тобто це свідомі люди, професіонали. Мало того, що противника багато, він ще був і технічно оснащений краще. Тоді було ухвалено рішення вивести батальон.
Згодом мене призначили на окремий батальйон, який створювався в Дніпропетровській області. Це був 2022 рік. Коли я прийшов, батальйон уже почав формуватися, два місяці йому було.
Хто воює в батальйоні?
Батальйон, так би мовити, різношерстий. Професії всі є. Дніпро — велике промислове місто, і комплектування батальйону було переважно з Дніпра й області. Багато робітників: слюсарі, будівельники. Якусь частку становлять поліцейські, пожежники. Дуже багато юристів, адвокатів у батальйоні. Усі є.
На війні різні навички потрібні, не лише пов’язані з військовою справою. Як у вашому батальйоні: чи є люди фахові, прям там, де треба?
Коли я служив у 17-й бригаді, я вважав, що в мене зв’язківці від Бога, краще нічого не можна придумати. А коли почав служити в 40-му батальйоні — я вам скажу, таких зв’язківців треба пошукати. У мій вузол зв’язку прийшли: один будівельник, інший працював із комп’ютерами, айтівець, ще один відеоспостереженням займався. Звів їх докупи, показав, які задачі потрібно виконати. Мені дуже сподобалося, що солдати самі зорганізувалися, і над ними не було старшого офіцера.
Вони мене влаштовують на всі 100%, за два роки війни ніколи не було проблем зі зв’язком, із відеоспостереженням. Зв’язківці молодці. І, найголовніше, безстрашні. Якщо дехто, буває, відмовляється йти на певну позицію, ці спокійно роблять, що потрібно. Подобається, що кожен собі визначає завдання і кожен за щось відповідає.
Ми опанували нову спеціальність. Ще в АТО були квадрокоптери, але дуже мало. Ми починали використовувати квадрокоптери для спостереження, згодом потроху гранати кидали, а зараз активно використовуємо FPV-дрони. Навчили 17 людей, які можуть спокійно літати, хоча в мене за штатом їх немає. Я вважаю, це хороше досягнення.
Люди, які прийшли в батальйон, добровольці чи мобілізовані?
Добровольців є 10–15%, інші мобілізовані.
40-й ОСБ — один з учасників контрнаступу на Харківщині. Розкажіть, як це відбувалося.
У деокупації Харківської області мій батальйон брав активну участь. Ми дійшли до Куп’янська і Дворічної, там закріпилися й продовжили нести службу. Я не буду всі населені пункти називати, просто скажу, що почали з населеного пункта Чепіль — це за 150 кілометрів від Куп’янська.
Ви вже півтора року на Харківському напрямку. Яка нині ситуація, чи бачите кардинальні зміни, наприклад, порівняно з пів року тому?
Ситуація докорінно не змінилася. У перший рік і ми, і противник проводили інженерне обладнання своїх позицій. Останні пів року, як тільки зайшли у Дворічну, ви ж бачили: селище все розбите.
Коли ми зайшли, будинки не були ушкоджені, лише в центрі кілька споруд. А зараз селище все знищене. Пів року вони артилерією, касетними боєприпасами просто стирали цю Дворічну. Там ходити небезпечно: не те, що вони стріляли, коли побачили військового, а просто квадратами. Є квадрат якийсь — накрили, потім наступний.
Там арта менше стала працювати, в основному FPV-дрони. Це найбільша загроза. Коли йдеш або на машині їдеш, вітер тощо — і ти його не чуєш, не бачиш, а воно підлітає нишком. Я би сказав, що за останні пів року технічно оснащеною стала війна: більше застосовується інновацій; боєприпаси перероблені.
Я нещодавно дивилася інтерв’ю одного снайпера. Він зазначив, що складність із засобами РЕБ полягає в тому, що ворог підлаштовується з частотами. Через це доводиться закуповувати все нові РЕБи.
Є визначені частоти, на яких літають ті ж самі FPV-дрони. Якщо ми беремо РЕБ, аби він глушив частоту, на якій літають їхні дрони, то противник за деякий час змінює частоти. Тобто наш РЕБ дрон уже не бере. І таке дуже часто вони використовують.
Це, знаєте, ніби гонка. Є снаряд — є захист, є куля — є бронежилет. Придумали бронежилет — куля його не пробиває. Придумали щось інше, що бронежилет пробиває, — тоді виробники бронежилета роблять додатковий захист. Так само зараз: є FPV-дрон — є РЕБ. Противника неможна недооцінювати, він постійно щось змінює, щось новітнє з’являється.
У суспільному просторі є думка, начебто Україна воює зі «чмобіками», що російські військові непрофесійні. Як ви прокоментуєте таке сприйняття ворога?
На початку я бачив, як заходили руські солдати, на якій техніці, з яким спорядженням. Я би не сказав, що це чмобіки були. Після Нового року в Синьківці ми взяли полонених. Форма у них була MultiCam, тобто нормально одягнені були. Один із них був майор юстиції з пітера, другий теж із пітера, ще два — у районі пітера десь служили. Освічені.
Чмобіки, не вміють воювати, іржаві автомати». Може, хтось із такими на якихось напрямках і воює, десь їх знаходять. Можливо, на початку війни такі були. Або це пропаганда, аби ми вважали, що не з противником воюємо, а з якимось чмом. Нам такі не попадалися.
Судячи з того, як вони злагоджено проводили штурми на початку повномасштабної війни, тоді дійсно професіонали увійшли.
Про Куп’янський напрямок і штурми росіян. Із вашого досвіду: чи змінилася останнім часом ситуація або росіяни так само поводяться?
Вони штурми проводять регулярно. Я звернув увагу, як втрачаються позиції: вони не наступають масштабно, а штурмують конкретну місцевість, беруть дві-три позиції. Якась дала слабину, вони її прорвали й туди роблять весь упор. Я це відстежував у 2022 році на Луганщині, і зараз, коли батальйон виконував завдання у Синьківці.
У мене була одна позиція, на яку в день по 12, по 20 штурмів було. Три дні вони наступали. Потім зрозуміли, що там не пройти, — і все, припинили й на сусідню пішли.
Скільки окупантів зазвичай беруть участь у штурмі?
Штурми по-різному проходять. У Синьківці від п’яти до десяти чоловік проводять штурм, намагаються зайти. Не вийшло — відійшли. Через деякий час попрацювала артилерія по тій позиції, потім прилетіли «мавіки», покидали гранати. Після того знову починається штурм. І так три-чотири штурми, а буває — до десяти проводять за день.
Із досвіду вашого батальйону: що потрібно, аби повторити успіх контрнаступу восени 2022 року на Харківщині?
Треба вмотивовані люди, добровольці. Ви бачили, які черги у військкомат стояли на початку повномасштабної війни. Тобто, найперше — вмотивовані люди. Таких мало залишилося. Спочатку гинуть кращі. Так вийшло від початку війни до сьогоднішнього дня: спершу загинули добровольці, вмотивовані. Потім — ті, що не повтікали, із військкоматів приходили. А зараз ми так воюємо: кого спіймали, того і привели.
Як ви мотивуєте бійців?
Перша мотивація — швидша Перемога. Кажу: «Нам далі нема куди. Якщо ви бажаєте, щоб ваші діти жили за кордоном або по ваших домівках летіли снаряди, руйнували, що ви роками накопичували. Ви будували своє сімейне щастя, і хочете все віддати якомусь загарбнику?». Іншої мотивації не придумаєш, як звільнення рідної землі. Грошима їх не мотивуєш однозначно, якісь блага не можемо обіцяти. Це війна.
Які потреби зараз у батальйону та як ви залучаєте допомогу?
Найбільша потреба — у FPV-дронах і засобах РЕБ. Майном держава забезпечує. Я вам так скажу: якщо на своєму місці зампотил, і командир хоча б трішки тримає це в руках, то солдат буде нормально одягнений і нагодований.
У мене є знайомі, от наприклад, родич, який служить, дзвонить і просить: «Вийшли мені якусь форму, бронежилет». Я кажу: «А вам що, не видають?» — «Та ні». Є й такі підрозділи. Але в нас із майном, із харчуванням проблем немає.
Я навіть іноді, коли волонтери приїжджають і привозять тушонку, ще щось поїсти, кажу, що краще най людям розвезуть. Солдата годують нормально, і він отримує гроші, тож може собі купити ту зубну пасту, щітку або пачку цигарок. А є дідусі, бабусі, які залишилися, не виїхали з селищ, — краще роздати їм цю допомогу.
Що найскладніше для вас на військовій посаді?
Звісно, другий рік не бачити сім’ю: дитина за кордоном, дружина далеко. Оце складно, що не бачиш рідних.
Як часто спілкуєтеся з рідними?
Відеозв’язок, як і всі інші. Намагаюся дзвонити зранку і ввечері, коли вкладаюся відпочивати або є вільний час. Залежить від того, яке виконуєш завдання. На початку війни, коли був на Луганщині, я спав по дві-три години на день. Таке навіжене все було, що від столу з радіо не можна відійти більше, ніж на дві-три години. Постійна різка зміна обстановки відбувалася. Іноді й не дзвоню, бо часу немає.
Як ви ставитеся до закону про мобілізацію?
Я не можу його поміняти, навіть якби хотів щось змінити. Потрібно дивитися, скільки людей надходитиме після посилення мобілізації. Прибрали демобілізацію, але я вважаю, варто було залишити її для 5–10%. Принаймні для тих, хто прослужив два роки на передку. Грубо кажучи: якщо солдати навіть просто сидять в окопах чи бліндажах два роки, вилазять усі болячки, бо сирість тощо.
Їдеш, наприклад, у Дніпро, Київ — багато людей гуляють. У голові не вкладається. Ось тут війна, таке твориться: загиблі, поранені, розбиті хати, місцеві жителі, які ледь виживають. А приїжджаєш у велике місто — кафе забиті, усі відпочивають, музика.
Що для вас Перемога?
Коли відновиться Україна повністю: міста, школи. Тоді вважатиму, що досягли повної Перемоги. І не просто відновлення, а саме за рахунок кацапів будуть відновлювати нашу рідну Україну. От тоді буде Перемога.
А що зробите першим після завершення бойових дій поразкою росії?
Хотів би із близькими зустрітися. Зібрати свій колектив управління з сім’ями, познайомитися ближче, десь виїхати та посидіти, відпочити, згадати загиблих товаришів. Це, певно, перше, що зроблю після закінчення війни. Я поки за це не думаю. Поки йде війна, нам треба вигнати кацапа з України, а далі вже видно буде.
Аби краще бачити ворога в небі, бійцям 40-го ОСБ «Кодак» потрібні «пташки». А саме — DJI Mavic 3 та FPV-дрони HUNTER D1.
Реквізити збору:
Посилання на Монобанку: https://send.monobank.ua/jar/3XuoG8DJ1t
Номер картки банки: 5375 4112 1185 6872
Посилання на конверт у «ПриватБанку»: https://www.privat24.ua/send/cb7xk
Номер картки конверта: 5168 7521 0109 6959
