Близько ста тварин харківського Фельдман Екопарку з понад п’яти тисяч загинули внаслідок повномасштабного російського вторгнення. Рятуючи звірів, загинули шестеро працівників та волонтерів. Двох з них окупанти розстріляли впритул. Про знищення одного з найпопулярніших місць харків’ян, евакуацію та надію на відновлення в етері «Радіо.Накипіло» поговорили журналісти Тетяна Федоркова та Володимир Носков, а також директор Екопарку.
Далі — текстова версія нового випуску подкасту «Герої Харкова».
Носков: Сьогодні будемо говорити про тварин. Це теж складна тема. Тварини харківського Екопарку, в якій пастці вони опинилися наприкінці лютого — на початку березня, квітня, і де, в яких країнах і містах нашої України вони зараз знаходяться вже як евакуйовані.
Федоркова: Так, справді, під час російських бомбардувань Харкова, під час артобстрілів Екопарк, розташований на околиці міста, зазнав значних руйнувань. За оцінками директора Віталія Ільченка, який покаже мені територію Екопарку, він знищений на 80%.
Ільченко: Беремо будь-який вольєр. Ось дивіться: розбито, пробито, зірвано. Ось кімната сміху була, тільки привезена з «Догори домом» оцим, тільки запустили. Ви бачите, що зараз від неї залишилося.
Федоркова: Як виглядає взагалі Екопарк? Це центральний, повністю розбитий центральний корпус, потрощені вольєри. Доріжки — єдина можливість пересуватися, ними вже пройшли люди і перевірили. Узбіччя й ліс — невідомо, що там може бути.
Ільченко: Те, що вона всіяна снарядами — 100%. Стосовно замінування не можемо достеменно говорити. Пару тижнів тому наші співробітники, розчищаючи доріжки, знайшли розтяжку. Ми повідомили військовим. Військові приїхали, розтяжку зняли. Ми не можемо сказати, замінована вся територія чи локально. Підсобні будівлі — ми не впевнені, що перевірені. Цю зоологічну частину в центрі вже перевірили з військовими, але ми дуже їх просили, аби почати якісь розчищувальні роботи, щоб були якісь проїзди. Бо немає ані мережі електропередач, все знешкоджено, порвано, побито.
Тільки що був обстріл Екопарку Фельдмана знову. Нові втрати. Шотландська корова вбита. Маленький віслючок: годину тому він бігав, їв сіно зі своїми друзями. Тепер так.
Носков: Снаряди летіли прямо над тваринами, і з перших хвилин тварини опинились у пастці, кожен із них переживав це по-своєму. І це страшно було, тому що відключилося світло та обігрів, і для них це був страшенний стрес. Навіть мавпи билися об клітки, розбивали лоба. Пам’ятаєш новини про втікачів Екопарку?
Федоркова: Так, пам’ятаю ці новини, таким чином врятувалися, наприклад, буйволи. Родина буйволів, яка втекла з території Екопарку, і мало того, що вижила, вона ще й дала потомство та повернулася в Екопарк.
Ільченко: Це насправді диво, що вони вижили і привели потомство, що їх не вбили, що потомство не з’їли дикі собаки. Їх було п’ятеро, дві загинуло, ми навіть не знаємо, де. А дві самиці, які у нас лишилися (у нас є тато і дві мами), привели двох дітей війни. Тобто ці телятка народилися під час війни і вижили в лісі, і як вони не підірвалися на мінах, на розтяжках, як не влучив у них снаряд — це диво, і диво біля нас.
Федоркова: Зараз їх годують, їм постачають воду. Ми бачили людей на території Екопарку, які допомагають.
Співробітник Екопарку: Честно, первую неделю, когда мы здесь начали работать, сильно было слышно, было громко и страшновато. А сейчас, последние две недели, слышно километрах в пяти, но уже как-то привыкли. Аккуратно ходим, внимательно смотрим по сторонам. Олени есть, шесть штук оленей видели, видели поросят маленьких в лесу, ближе к водоему. Люди поддерживают.
Співробітник Екопарку: Почему мы этим занимаемся? Потому что мы с детьми сюда приходили, и тут так все было прекрасно и чудесно, а теперь нужно восстанавливать. Дети хотят снова сюда вернуться, посмотреть: сколько тут животных, сколько тут всего интересного.
Співробітник Екопарку: Ущерба очень много. Вы видите: просто нет ничего.
Співробітник Екопарку: Видите, я стою, взрослый мужчина и плачу, потому что, конечно, обидно, что так все происходит.
Носков: Тобто, Таню, ти це все розказуєш, а я, знаєш, про що подумав? Згадую, як ми приїжджали на вихідних, і завжди було шумно: гамір, сміх людей. Навіть некомфортно було від шуму, а зараз там повна тиша і, можна сказати, трохи не безлюдний острів.
Федоркова: Це не той Екопарк, який ми звикли бачити: Бал хризантем, випуск кажанів щорічно. Ми їздили, знімали про те, як їх лікують.
Носков: Суботні івенти всякі, так.
Співробітник Екопарку: Постоянным посетителям Фельдман Экопарка известны акции по выпуску птиц, в первую очередь, мелких воробьиных птиц. Эти акции очень популярны. Пожалуй, самой значимой является акция по выпуску в дикую природу рукокрылых.
Співробітник Екопарку: В прошлом году обращались местные жители по поводу бобра, который зашел в населенный пункт. Наши сотрудники его отлавливали и выпускали у нас на территории.
Носков: І бачиш, як розповідає директор, що до 2014 року чи не основними клієнтами були якраз жителі росії: з бєлгорода, курська, з інших міст. Вони добре знали, що там знаходиться, що є Екопарк. І тому те, що почало відбуватись 24 лютого буквально з перших годин, — це абсолютно навмисний акт злочину проти тварин і людей.
Хотілося б окремо сказати про людей, бо туди могли дістатися під час активної фази повномасштабної війни не всі співробітники, далеко не всі. І були дні, коли забороняли заходити на ту територію, і люди, які жили неподалік від цього Екопарку, на свій страх і ризик ходили, годували тварин. Ну і, зрештою, хлопчик 15-річний загинув.
Федоркова: Відомо, що шестеро людей загинули внаслідок обстрілів. Це і працівники Екопарку, і волонтери, і ті, хто просто намагався якось допомогти тваринам, адже там залишалася їх велика кількість, і їх не вивезли. І упродовж кількох місяців або тижнів, коли всі чекали, чи завершаться ці обстріли…
Носков: До початку квітня намагались, так. А сама евакуація тривала до травня, глобальна масштабна евакуація, коли домовилися щодо вивезення хижаків, левів. Це були складні перемовини. Згадай допис засновника Екопарку Олександра Фельдмана, який у відчаї писав: якщо не вдасться вивезти левів, доведеться присипляти.
Фельдман: Сегодня могу сказать харьковчанам, что Экопарка больше нет. Разрушены вольеры, вся инфраструктура. То есть сегодня принимается решение либо всех умертвить, усыпить, либо принять какой-то момент их перевоза. Никаких шансов, никаких идей и никакого места их перенаправить нет.
Носков: І тут виникнув скандал, сказали: «Ви що, в жодному разі!». Лише спільними зусиллями кількох голів міст вдалося вивезти зрештою всіх хижаків.
Ільченко: Евакуація була закінчена, тобто всі тварини були вивезені: від маленької морської свинки, закінчуючи верблюдами. Ми всіх евакуювали, всіх вивезли.
Федоркова: Якийсь момент був — звернення пана Фельдмана, засновника Екопарку, який говорив, що «все, ми закінчуємо, вимушені….». Такий момент був переломний. Можете згадати? І чому далі евакуацію відновили?
Ільченко: Емоційний стан власника, Олександра Борисовича, коли він втрачав щодня частину парку, тварин, — це біль, розпач. Це рідко, коли ми не попадали під обстріл. Практично щоразу втрати тварин, втрати техніки… Але коли були втрати людей, коли на наших руках помирали люди, самі собі говорили: «Ми більше не поїдемо». Приїжджали додому, заспокоїлися. Але наші тут брати менші — треба їхати. Їдем далі.
Співробітник Екопарку: Сегодня мы с таким вот дружком выбираемся с обстрелянного экопарка. Обстреляли очень сильно, много животных лежит. Просто нереально.
Ільченко: Це тяжко було, бо ми привозили наших колег, які померли. Двох співробітників було взято в полон, їх застрелили на території парку орки ці. Коли буде відновлення парку, ці люди повинні бути увіковічені на його території, бо вони дійсно герої, і вони віддали своє життя, щоб спасти тварин.
Федоркова: Щодо міст, куди евакуювали тварин. Із харківського Екопарку за час війни вивозили тварин до Дніпра, до Одеси, частину тварин прийняв Харківський зоопарк. А ми ж знаємо, які відносини між Екопарком і зоопарком.
Носков: До війни вони точно були не найкращими, так.
Федоркова: Завжди існувала конкуренція між Екопарком і зоопарком. І коли був живий Геннадій Кернес, одна з цілей, яку він озвучував, — зробити Харківський зоопарк. Там була доля конкуренції, заздрощів, бо дійсно Екопарк — популярне місце у харків’ян.
Носков: Він і замислив безбар’єрний зоопарк, доступний для відвідувачів, саме щоби перевершити Екопарк. Тут є, безперечно, політична складова, і вибори, і конкуренція з Олександром Фельдманом. Згадую протистояння їхнє некрасиве, коли накал настільки дійшов, що хотіли знести ринок «Барабашово», прокласти дорогу крізь нього.
Федоркова: Я тобі скажу: зараз знову ці розмови почалися, і міський голова Ігор Терехов знову заговорив про «Барабашово». Вже якісь нові проєкти публікуються архітектурні, як буде виглядати «Барабашово» після реконструкції: великі торговельні центри, цілі вулиці торговельні там. Тобто знову починається це, і пішли жарти, що Харків відроджується, бо почалися чвари між посадовцями і бізнесом.
Носков: Це неприємно, що ми наступаємо на ті самі граблі. Хотілося, щоби того більше не було, і замість з’ясовувати між собою стосунки, ми б займалися відновленням міста, залученням інвестицій, реформами, аніж оцими «мєждусобойчиками».
Федоркова: Так, є бажання відновлення, воно висловлено публічно. Проте масштаби знищення Екопарку такі, що піде не один рік, аби відновити як до повномасштабного вторгнення. Ну і колектив Екопарку — багато людей роз’їхалися. І загалом, через фінансові проблеми весь колектив утримувати далі, як раніше, не буде можливості. Все це трималося на грошах Фельдмана. Зараз ми знаємо, що відбувається на «Барабашово», — великі пошкодження внаслідок обстрілів, кілька разів горів ринок.
Забула сказать, що велику частину тварин перевезли на Полтавщину. Саме там часто перебуває Віталій Ільченко, директор Екопарку. Кожна тварина мала пережити стрес, адаптуватися на новому місці, звикнути до нових людей, нових годувальників, кіперів.
Ільченко: От, наприклад, у мене мініпоні в Полтаві, і приїхала дівчинка, яка з ними працювала. І вона позвала те поні — поні бозна звідкіля прибігла до неї! Коли бачиш такі моменти, мурашки йдуть, знаєте. Не так це просто, працювати з ними. Це особистості, свій характер. Дівчинка розуміла їхні повадки: хто що хоче, хто хоче їсти, хто не хоче. Поміняти водія на якомусь маршруті — легко, а змінити кіпера, який працює з тваринами, та ще з тваринами високоінтелектуальними — це нелегко.
Носков: Я коли спілкувався з директором Екопарку паном Віталієм, він мені таку штуку цікаву сказав, що, мабуть, ще жоден зоопарк не опинявся саме на лінії фронту. Від першого дня повномасштабної російсько-української війни Екопарк опинився на лінії фронту. У п’ятистах метрах стояли позиції росіян.
Ільченко: Це все, що на території парку лишилася, десята частина від того, що було. Деякі труби хлопці позабирали, волонтери, сказали: паркан собі зробимо. Мені лишилося 180 труб. Таких багато було, взагалі це тяжкі снаряди. Є алюмінієві легенькі, а є тяжкі: маленький уламочок, а вага сильна. З маркуванням, не відкрутишся.
Носков: Я думаю, такої евакуації тварин теж ніхто не проводив. Згадай Київський зоопарк, Харківський та навіть той же легендарний Варшавський зоопарк, про який є відомий фільм: вони ж залишалися на окупованій території під час Другої світової війни німцями. Їх не вивозили. І пам’ятаєш, оці фото з мавпами, які лазять по Держпрому.
Федоркова: Екопарк увійшов в історію цією евакуацією. Про мавп ти згадав. І Віталій Ільченко розповідає про мавп, як перші дні війни переживали. Він пам’ятає цей стрес, не було зрозуміло, чи дозволять забрати, адже постійно летіли снаряди. Чи взагалі хтось наважиться туди піти, забрати тварин? Як їх звідти витягувати?
Ільченко: Переживали: не дай Боже, вийдуть хижаки та підуть на людей.
Федоркова: І це реально могло статися?
Ільченко: Звісно. Дивіться, можу показать руйнацію вольєра тигрів. Після того, як ми їх вивезли, згорів дім їхній, дерев’яний. Тобто якби він згорів раніше, два тигри вийшли б на волю. Це просто диво, що вольєри не були розрушені, коли ще там були тварини.
Ми проходимо повз будинок людиноподібних мавп. Ми приїхали, є хвилини часу, холодно, наркоз не діє, і ми з співробітницею, завідуючою сектором рептилій, завідуючою віварієм, заходимо в вольєр. Вона перша пішла, я потім сказав, що догану за це запишу. Заходить у вольєр до орангутангів, взагалі з якими не працювала. Орангутан за секунду її вбити міг, за секунду. Цей великий самець чекав, спостерігав, а ми взяли самицю з малюком (вони зараз у Харкові в зоопарку, Поночка з Мессі, народився у нас орангутангчик), взяли за руки їх, і почали виводити без наркозу, і посадили в машину кунг. Оце був такий момент, страшний.
Федоркова: Тобто ви її за ручку вивели?
Ільченко: Ну, за ручку. Вона могла нас розірвати, такий був страшний момент, який страх ми перебороли. Посадили її в кунг, а вона вибігає. Якийсь снаряд лежить, і вона хватає той снаряд. Ми їй: «Поночка, відпусти!». Вона той снаряд кинула, і на дерево. Ми її в кунг, думаємо, щас мить — і вона розіб’є стекло. Летимо. Нас зупиняють на контрольно-пропускному пункті. Кажуть: «Куди?». «Ми цей, хлопці, летим, бо везем обєзьяну». Вони: «Серйозно?». Ми дзвонимо в Харківський зоопарк, вони вже чекають. Ми прилетіли в зоопарк, перегрузили. Це був такий адреналін…
Федоркова: Це не та сама мавпочка, яка вийшла і гуляла Харковом?
Ільченко: Ні.
Федоркова: Це ваша?
Ільченко: Це наша Чічі, а ми перевозили Поночку, орангутанга. А вийшла шимпанзе.
Федоркова: А Чічі? Розкажіть, що з нею, вона така соціалізована: пішла гулять.
Ільченко: Соціалізована! Вони всі розумні. Я вам скажу, мавпи таке витворяли! За час роботи директором я такого набачився… У них є свої плани втечі: вони підточують замочок, переточують системи завісів, аби вийти. Їм неодноразово вдавалося. Так само і в Харківському зоопарку, хоча там нові вольєри, система безпеки інша.
Федоркова: Якби росіяни до мавп зайшли, вони б їх обхитрили. Так?
Ільченко: 100%!
Носков: Взагалі Екопарк замислювався як реабілітаційний центр для тварин і людей. Там багато діє соціальних програм для дітей із психологічними порушеннями, для ветеранів АТО та ООС, і там багато лікували тварин. Вони постійно наголошували, що «ми не є традиційним зоопарком, який звикли сприймати», — територія, ґрати, клітки.
Вочевидь, у тому форматі Екопарк уже не буде працювати. Мені здається, що війна повинна підштовхнути, мотивувати керівництво думати про його нову концепцію і нове навантаження: яку мету тепер хоче досягти заклад. Залишиться багато поранених тварин і психічно травмованих, і людям треба буде надавати допомогу.
Щодо тварин. Думаю, що, більш молодших будуть перевозити, а старших, можливо, варто залишити, аби не завдати серйозного болю. Тварини дуже відчувають небезпеку, а тут таке відбувалося — як повертатися на це місце, де їм завдано стільки стресу і фізичного болю. Я думаю, багато хто може на тонкому рівні це не сприйняти.
Слухати подкаст «Герої Харкова» можна на сайті MediaPort, на саунд-платформах GooglПодкасти, AppleПодкасти та на радіо «Накипіло».
Матеріал створено за підтримки проєкту Supporting Journalism Industries, який реалізує громадська організація «Львівський медіафорум» за підтримки National Endowment for Democracy
