Стабпункт. Вовчанський напрямок. Тут щодня допомагають постраждалим воїнам медики двох бригад. Зокрема, лікарі й медсестри Медичної роти 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Ми провели з командою стабілізаційного пункту пів доби, чатували під операційною з важкопораненим і сподівалися, що медикам вдасться врятувати його життя, бачили понівечені тіла, спілкувалися з воїнами, спали три години (а медики — ще менше) і ласували смачнючим борщем від місцевого кухаря.
— Чи є тут місце вірі загалом?
— Звісно. Ми дуже часто чуємо від хлопців, що кожен із них вірить. Так само в медиків. У кожного є своя віра, але віра повинна бути.
Цей діалог із лікарями на ранок після важкої ночі закарбувався в моїй пам‘яті. А ще те — як злагоджено працює команда і розуміє одне одного з півслова.
Ми готуємо великий матеріал з поїздки, а поки — ділимося з вами світлинами зі стабпункту.
Медики заносять в операційну військового, якому понівечило ногу.
Водночас на сусідньому операційному столі команда намагається реанімувати важкопораненого воїна.
Увесь час медики підхоплюють роботу один одного, міняючись місцями.
На жаль, вони не завжди виграють боротьбу за життя воїна.
Чергування команди триває, і в стабпункт привезли ще пацієнтів. Одному з них уламок поцілив у руку. Ще одному — пройшов крізь ногу.
Після операцій воїнів одягають. Потім швидка відвозить поранених туди, де вони лікуватимуться надалі.
А лікарі й медсестри в стабпункті продовжують рятувати життя.
