У Харкові винесли ще один вирок у справі про колабораційну діяльність. До п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна засудили майстра Куп’янського лісового господарства Ігоря Савченка.
«Я нікого не вбив, нічого не вкрав. А те, що працював, — так, винуватий», — визнав під час судового розгляду засуджений. Після деокупації він отримав повідомлення про підозру й потрапив під варту.
У п’ятнадцятому епізоді подкасту «Особова справа» на Радіо «Накипіло» Тетяна Федоркова розповіла про вирок Червонозаводського райсуду Харкова майстрові лісу, який оголосили 12 червня 2024 року, про те, хто ще з лісгоспу перебуває під слідством і чи мали фігуранти змогу відмовитися від співпраці з окупантами.
Ігореві Савченку 57 років. Понад тридцять із них він працював майстром лісгоспу. Куп’янський лісгосп займає майже 40 тисяч гектарів. Половина з них небезпечна для відвідування, замінована або перебуває під обстрілами. Понад сім тисяч гектарів окуповано й досі.
За кілька місяців після окупації Куп’янська Ігор Савченко уклав із загарбниками трудовий договір. Так само зробила й частина його колег. Обвинувачений одружений і має повнолітню дитину. У суді пояснив, що й далі працював в окупації, щоби стежити за лісом і забезпечувати сім’ю.
Чоловік визнав, що працював на окупантів. І судді, і журналістам заявив, що росіян не підтримував, просто заробляв гроші.
Прокурор Денис Куцелепа звернув увагу, що Савченко тричі отримував заробітну плату в рублях.
«Це було підтверджено вилученою під час проведення обшуків на території Куп’янського лісового господарства документацією, зокрема трудовим договором, а також трьома відомостями на виплату заробітної плати, згідно з якими він отримував зарплатню від країни-агресорки в російських рублях у певних сумах», — зауважив прокурор.
Обвинувачений підтвердив, що тричі отримував зарплатню в рублях від касира лісгоспу.
З визнанням провини судовий розгляд тривав менш ніж годину. Викликати свідків не було потреби. Прокурор попросив для Савченка мінімального покарання за висунутим обвинуваченням.
«Показання обвинувачення є логічними, послідовними й повністю узгоджуються з іншими доказами сторони обвинувачення, отриманими під час досудового розслідування і дослідженими судом у процесі судового розгляду. Характеризуючи особу обвинуваченого, варто зазначити, що його вперше притягують до кримінальної відповідальності. Він має позитивну характеристику, не пробуває на обліку лікарів, як-от нарколога та психіатра. Пом’якшувальними обставинами вбачаю щире каяття обвинуваченого у скоєному злочині. Беручи до уваги наведене, уважаю, що виправлення обвинуваченого можливе тільки за умови ізоляції його від суспільства», — наголосила сторона обвинувачення.
Суддя Вікторія Барабанова (раніше вона була суддею Куп’янського суду) підтримала позицію прокурора.
«Визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, злочину, передбаченого частиною 5 статті 111 зі значком 1 Кримінального кодексу України, і призначити кару у вигляді позбавлення волі на строк п’ять років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційних розпоряджень та адміністративно-господарських функцій в органах державної влади, місцевого самоврядування та державних підприємствах, а також в органах, що надають публічні послуги, на строк 10 років і з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна», — прозвучало у вироку судді.
Ігор Савченко залишатиметься під вартою до набрання вироку законної сили. Прокурор Денис Куцелепа переконаний: обвинувачений добре розумів, що переходом на бік окупанта зраджує Україну. Проте адвокат Ігоря Савченка, Віктор Ткаченко, назвав позбавлення волі суворою карою для таких, як його підзахисний.
«Особи не знали, як правильно поводитися в умовах агресії: евакуюватися чи залишатися і співпрацювати на якихось інших посадах, можливо, щоб підтримати свою життєдіяльність. Я вважаю, що позбавлення волі — дуже сувора кара», — сказав захисник Савченка.
У роботі на державу-агресорку, крім Савченка, підозрюють колишнього головного інженера лісгоспу, який очолив підприємство під час окупації, і працівників нижчої ланки. Керівника, що очолював Куп’янське лісове господарство, у підпорядкуванні якого перебував обвинувачений, також затримано. Він перебуває під вартою.
Головний лісничий Куп’янського лісгоспу Олександр Рибка, який працює в цій галузі тринадцять років і застав окупацію, відмовився від співпраці з російською владою, намагався не потрапляти на очі окупантів і зрештою виїхав через росію та Європу в Україну. Пан Рибка впевнений, що його колега, Ігор Савченко, зробив усвідомлений вибір, і не розуміє колег, які пішли за агресором.
«Мені пропонували працювати. Вони не погрожували, це була тільки пропозиція. Якщо мав транспорт, вони заставляли повернути його, інакше погрожували, що буде погано, що скажуть окупантам, і тоді мені було б погано», — розповів він. Проте, на думку головного лісничого, люди мали змогу не займатися колабораціонізмом.
Адвокаційна директорка Центру прав людини «Зміна» Альона Луньова впевнена, що люди в окупації часто не усвідомлюють, чим обернеться будь-яка співпраця з окупантами. Фахівчиня наголосила на тому, що українське законодавство про колабораціонізм потребує вдосконалення.
«З одного боку, у війні так чи так завжди є люди, які готові добровільно допомагати захоплювати свою країну. Такі люди, наприклад, передають ворогові важливі дані, створюють і долучаються до системи окупаційних адміністрацій, розробляють і впроваджують ворожі освітні програми тощо. Такі люди повинні нести відповідальність за свої очевидні злочинні дії. Але водночас є люди, які з тих чи тих причин не змогли виїхати з окупації й були вимушені виживати під владою загарбників. Зазвичай ці люди не можуть просто звільнитися з роботи. Однак наявне українське законодавство, на жаль, часто не зважає на ці тонкощі. Правозахисники фіксують випадки непропорційних покарань навіть у тих справах, які мають однакову кваліфікацію», — розповіла про досвід розгляду таких справ у судах правозахисниця у відео на ютуб-каналі Центру прав людини «Зміна».
