Херсонщина, за прогнозами, прийме рекордну кількість туристів цього літа. Однак поки що туристичний сезон починається мляво, готелі та пансіонати стоять напівпорожні. Люди хочуть відпочити, але прагнуть зробити це максимально бюджетно. Тим більше, деякі туристичні бази вже почали “накручувати” ціни. Єдиний вихід — шукати альтернативу відомим курортам.
Окрім добре відомих рекреацій Чорноморського узбережжя, таких як Залізний Порт, Лазурне та Скадовськ є місце, де поки що немає пансіонатів та хостелів. Це острів Джарилгач, найбільший безлюдний острів України. Журналісти «Вгору» дослідили його і пропонують це зробити вам.
Журналісти «Вгору» довго шукали, хто б міг найкраще розповісти про цю туристичну принаду. Попри те, що острів знаходиться у Херсонській області, серед місцевих жителів щось цікаве про нього знають не так уже й багато. І ось чому – до Джарилгача швидко не дістатися, сам острів – безлюдний, та й інфраструктури там немає. Людей же, навпаки, часто приваблюють саме комфорт, налагоджений сервіс, розваги та доступність.
Старший науковий співробітник Херсонського обласного краєзнавчого музею Михайло Підгайний, на відміну від інших, обожнює відпочинок «дикуном» і об’їздив усі безлюдні та мальовничі місця Херсонщини й Криму. Особливо Михайлу подобається бувати на Джарилгачі, за своє життя він відпочивав там безліч разів. Мандрівник зізнається, що перебування на острові радше нагадує виживання, ніж відпочинок, але саме екстрим – це те, чого так часто не вистачає містянину:
— Ви тільки вдумайтеся, який туристичний потенціал має Херсонщина — у нас є два величезних безлюдних острови: Джарилгач у Чорному морі й Бирючий — в Азовському! В Європі такого вже не зустрінеш — там навіть маленькі острови давно заселені. На кожному є маленьке село. Ну, можливо, є якісь безлюдні за Полярним Колом, але таких великих незаселених точно немає. Я пригадую, як ми там уперше відпочивали — я був з дружиною та одинадцятимісячної дочкою, ми там зупинилися на 2 тижні. Бувало, прокидаємося, відкриваємо намет, а там олень уже біля нас ходить, — захоплено пригадує чоловік, — Дістатися до острова можна двома шляхами — від села Лазурне Кінбурнською Косою та більш традиційно – зі Скадовська. У Скадовську є автостоянка, відпочивальники приїжджають на власних авто та вантажать на баркас свої намети та їжу, і їх переправляють на острів, дорога триває десь годину, — пояснює Михайло Підгайний.
На думку музейника та мандрівника, Херсонщина повинна всіляко популяризувати Джарилгач як рекреаційну зону. Це передусім потрібно зробити заради збереження природної екосистеми самого острова. Головна проблема, яка переслідує цю місцевість роками – це сміття. Пластикові пляшки, одноразовий посуд, поліетиленові пакети – ось що залишають по собі туристи.
«Після 2014 року, я маю на увазі, після анексії Криму, усе дуже змінилося. Люди, котрі їздили в Крим і смітили там, тепер їдуть до Джарилгача і смітять у нас», — нарікає Михайло Підгайний.
Також через те, що острів має видовжену форму, до нього прибиває сміття з вод Чорного моря. Тут немає інфраструктури, прибирати сміття нікому, воно так і залишається на березі острова, туристи назад його не вивозять. Можливо, якщо Джарилгач увійде до туристичних маршрутів Херсонщини, влада виділить кошти на прибирання та регулярний вивіз сміття з острова. Очищення цієї місцевості, у свою чергу, може привабити той сегмент туристів, які надають перевагу більш комфортному відпочинку.
Одночасно на Джарилгачі можуть перебувати кількадесят відпочивальників, але острів великий, тому вірогідність наштовхнутися на іншу компанію мала. Окрім можливості втекти від цивілізації, Джарилгач цікавий своєю бурхливою історією та природою. А також острів уже встиг обрости міфами та фейками.
Джарилгач сягає 42 км у довжину. З одного боку острова чисте море, з іншого – затока. Ця місцевість вабить своїм природним різноманіттям як туристів, так і вчених. Тут зустрічаються зайці, лисиці, дикі кабани, олені, муфлони, сайгаки, кулани, вужі, степові гадюки. Це ідеальне місце для людей, які займаються бьордвотчінгом. Тут проживає 248 видів птахів, 47 з яких — червонокнижні.
За словами Михайла Підгайного, все ж таки на острові проживає одна людина — православний монах Марк. Місцевий дивак, який мріяв побудувати на острові величезний храм, але встиг закласти лише фундамент. У 2013 будівництво заборонили рішенням Скадовської районної прокуратури. Проживає монах біля Кінбурнської коси зі східного боку. Там у нього, окрім фундаменту церкви, є маленька хатинка і кілька сарайчиків. Там, де він оселився, є помпа з прісною водою. Відпочивальники з ним легко знаходять спільну мову і за банку тушенки або щось інше безкоштовно набирають воду. Втім, туристи до нього серйозно не ставляться – для них монах-відлюдник радше дивак або місцева знаменитість.
«Цей монах навіть хотів перейменувати Джарилгач на честь святої Марії», – пригадує Михайло Підгайний.
Михайло Підгайний розповідає, що островом завідує Національний природний парк Джарилгацький, площею 10 000 га. Його засновано 2009 року. На східному боці острова є артезіанське джерело, саме туди привозять відпочивальників. Там курортна зона, є сезонне кафе та кілька бунгало та альтанок.
У національному парку завжди є зони відпочинку. Нацпарк, на відміну від біосферного заповідника, передбачає розвиток туризму, і в ньому є зонування. Тобто там є заповідні куточки, куди нікого не можна пускати, а є й рекреаційні та господарчі зони. Михайло Підгайний додає:
— Взагалі рекреаційні зони в національних парках бувають двох типів: стаціонарні, такі, де можна готель побудувати та зони нестаціонарної рекреації, коли є тільки якісь бунгало, якісь сезонні навіси від сонця та кемпінгові ділянки. Зони стаціонарної рекреації не можуть бути дуже великі — усього лише 2-3 готелі не більше, як на три поверхи. Але у випадку з Джарилгацьким нацпарком це навряд чи можливо. На острові немає очисних споруд – будувати їх ніхто не буде, адже це дуже дорого.
Окрім здичавілого монаха острів відомий ще й своїми маяками. Їх там одразу два. Побудувати перший вирішили ще у 1899 році. Візерунковий металевий каркас маяка та його необхідне оснащення були вироблені в Парижі на кошти Скадовського (засновника чорноморського флоту Скадовська). Будівництво почалося в 1900 році, а встановили маяк вже через два роки. Його висота становить майже 25 метрів.
У різних джерелах часто зустрічається інформація, нібито сам Ейфель сконструював цей маяк або був автором його проєктy. Ці дані сильно перебільшені. Краєзнавці й досі проводять дослідження на цю тему. Маяк працював 80 років, зараз його вже вивели з експлуатації, але він має статус пам’ятника культури. У 1997 біля старого маяка, трохи далі від моря, було споруджено новий.
Херсонські митці намагаються вдихнути друге життя в острів як туристичний магніт. Так, 2016 року засновниця мистецького фестивалю Terra Futura Олена Афанасьєва разом із херсонськими молодими художниками влаштувала тут пленер. Але ця акція була не тільки бажанням малювати на лоні природи, а ще й мала на меті захистити старий маяк від знесення та “популяризувати” його. Олена пригадує:
«До нас дійшла інформація зі спілки охорони пам’ятників, що до них зверталися якісь скадовські бізнесмени та просили підписати дозвіл на демонтаж старого маяка (через те, що він аварійний). Тоді дозвіл їм ніхто не дав. Я вирішила привернути увагу до цього випадку і до самого маяка взагалі, адже він є чи не єдиною атракцією Джарилгача та “героєм” повісті Давида Бурлюка», — розповідає громадська діячка.
Виявляється, у 1919 році “батько російського футуризму” Давид Бурлюк написав свою “Морську повість” саме про Джарилгацький маяк, про першого доглядача маяка і його доньку Зіну. Олена Афанасьєва додає:
«Про те, що Бурлюк був на Джарилгацькому маяку, ми дізналися від одного японця, Акіри Судзукі. Акіра у себе на батьківщині перекладав літературні твори Бурлюка, які той лишив у Японії (письменник та митець жив там кілька років). Японський перекладач знайшов і “Морську повість”. Ми вирішили її видати, оскільки раніше вона була надрукована тільки у 1920 у газеті “Дальневосточное обозрение” та окремим виданням у Нью-Йорку в 1927. У наші часи її видавали тільки японською. Права на видання належать його онуці, яка живе в Нью-Йорку, вона дала дозвіл на публікацію повісті, але саме у друкованому варіанті, без права опублікувати в інтернеті. І от я зібрала художників, і ми приїхали великою компанією з наметами на острів — читати “Морську повість” та малювати. Кожен митець отримав свій фрагмент і створив ілюстрацію до нього. Після цього ми, як і планували, видали цей твір у вигляді артбука з чудовими ілюстраціями, де кожна – як окремий витвір мистецтва. Таким чином убили двох зайців: і маяк популяризували, і саму повість. Якщо не “возитися” з цими об’єктами то їх демонтують, знесуть, розпиляють і нічого не залишиться» — пояснює кураторка.
Ми попросили людей, які відпочивали на острові, поділитися враженнями та досвідом — відгуки різняться. Херсонець Олександр двічі бував на острові, спочатку з друзями, потім з дружиною. Чоловік дуже любить дику природу, спартанські умови відпочинку, тому на Джарилгачі йому було затишно та комфортно:
«Це шалено красиве місце! Як там кажуть: «Українські Мальдіви»? Це — правда, краєвиди неймовірні. Чисте море, чисте повітря! Кінбурнська коса також досить мальовнича локація. Вона не суцільна, а пролягає ніби «пунктиром», утворюючи так звані «пташині острови», на косі гніздяться птахи. Всередині острова є невеликі болотця, там такі кусючі мухи й комарі, туди краще не заходити. З дерев там ростуть невеликі “маслинки”. От десь під однією такою “маслинкою” і можна поставити намет. Оскільки острів протяжний, уздовж нього можна кілька днів подорожувати, а впоперек пройти можна й за пів дня. Також тут чимало диких тварин, але вони вже звикли до присутності людей — тварин легко фотографувати та годувати з руки. Там навіть є олень- альбінос! Дуже важливо, що там є свердловина і тече прісна вода. Тому брати з собою потрібно тільки їжу», — пригадує Олександр.
Деяким відпочивальникам, навпаки, у першу чергу запам’яталися сліди людського перебування. Микола багато подорожував країнами Європи та Сходу. Чоловік також декілька разів бував і на Джарилгачі, розповідає таке:
«Узбережжя Чорного моря дуже активно опановується туристами. Зараз Джарилгач несе на собі величезне антропогенне навантаження — там дуже багато сміття. Щороку туди їде сила-силенна відпочивальників з наметами, залишаючи по собі купи відходів. Інфраструктури там немає, є якесь сезонне кафе, але це дрібниці. Відходи так і залишаються на острові. Природа там, звісно, гарна, але там дуже спекотно і легко обгоріти, сховатися від сонця там ніде. Це не всім підходить. Я там відпочиваю раз на рік, зазвичай приїжджаю у травні, коли немає людей», — зауважив вибагливий мандрівник.
На думку Михайла Підгайного, Джарилгач потрібно позиціювати як мекку кемпінгового туризму. Але ввести санкції за засмічення острова недобросовісними туристами. Можливо, потрібно пускати туди відпочивальників тільки за гроші, тоді люди почнуть ставитися до свого перебування на острові більш відповідально. Також потрібно встановити контейнери для сміття та почати його звідти вивозити хоча б раз на місяць у літній період. На східній частині острова можна облаштувати сортувальну станцію — у Херсонській області є активісти, які можуть організувати роздільний збір сміття (наприклад, проєкт ZeroWasteSchool або ГО Let’s do it, Ukraine).
Цей туристичний сезон стане “тестом” на екосвідомість для наших громадян і покаже, в якому напрямку діяти.
Острів можна вдало використовувати як літню арт-резиденцію для художників, студентів, громадських активістів. Власне, як це і відбувається на острові Бирючий, куди щоліта запрошують митців створювати нові шедеври подалі від міської метушні. А от місцевій владі (Скадовській районній раді) та жителям Скадовська та навколишніх селищ, на думку Олени Афанасьєвої, слід дуже дбайливо ставитися до всього, що знаходиться на острові. І перш ніж щось там будувати або змінювати, добряче спланувати це разом із фахівцями. Для прикладу Олена пригадує випадок ,як кілька років тому заступник мера Скадовська заповзявся відремонтувати чашу навколо джерела з водою. Навколо джерела лишилася старовинна кам’яна кладка. Замість того, аби відреставрувати сторічну чашу, наймані працівники повністю її знищили. Натомість зробили бетонну конструкцію та побілили її вапном. Через невігластво добра справа обернулася лихом. Такий підхід характерний для наших громадян.
Джарилгач заслуговує на увагу нових гостей, але задля їх комфорту не слід позбавляти острів автентики.
Проєкт «Donbas Media Forum та міжрегіональне співробітництво для виробництва якісного контенту для Сходу України» впроваджується за підтримки Медійної програми в Україні, яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
