Бути підприємцем у Харкові — це складно, весело та не для всіх. Такі життєствердні думки підприємців, бізнесу яких росія заподіяла шкоду, ми почули під час інтерв'ю. В нашому фокусі — кав'ярні, які давно перестали бути закладами, де люди просто купують напої. Навколо них зазвичай утворюється ком'юніті, тут відбуваються зустрічі, заходи, кінопокази, а нині — і поготів. Відкрита війна переміксувала в Харкові найрізноманітніші «бульбашки» задля взаємопідтримки та спільної Перемоги.
У новинах читачі могли бачити, що ворожими ударами були пошкоджені «Централь», Pakufuda та Makers. А що далі? Все просто, це ж харків'яни: заклади працюють і чекають на гостей. Makers відновили роботу наступного ж дня, хоча й повиносило всі шибки. Pakufuda знадобилося 10 днів. Поціновувачі кав'ярні «Централь» чекали півтора року, адже заклад біля обладміністрації був сильно уражений на початку вторгнення.
Знайомтеся: Антон Шигимага, Ольга Шевченко та Дмитро Кабанець. Усі вони — власники кав'ярень у Харкові. І всі вони наразі знають, якою є вартість відновлення закладу після прильоту та скільки сюрпризів чекає на цьому складному шляху.
Pakufuda
Світлий і просторий двоярусний заклад. Магічні полички з величезною кількістю настільних ігор, ніби у бібліотеці Хогвартсу, одразу привертають увагу. Розлогі вікна вздовж усієї стіни та двері — зовсім нові. Співвласник закладу Антон Шигимага каже, ще й вкриті бронеплівкою, така данина часу. Жартує, що дуже не хочеться перевіряти ефективність, та в разі чого плівка має збирати осколки, аби вони не розліталися.
У січні 2020 року в Харкові відкрилася кав'ярня-клуб настільних ігор Pakufuda. А через кілька місяців у закладі запрацювала невеличка пекарня. Своїх відвідувачів Антон любовно називає «креативні українці», бо за кавою та смаколиками сюди приходять найрізноманітніші люди: від айтівців, чиї комп'ютери вже є невід'ємною частиною інтер'єру, до малечі з бабусями й дідусями.
«Мені здається, спочатку до нас ходили переважно наші друзі. Потім на інтер'єр почали приходити інші: тут полички з іграми, можна полазити драбиною, все дуже прикольне. А далі почався ковід, і тоді ми відчули, що випічка користується попитом. Ігри теж брали в оренду», — каже Антон.
Тут періодично відбуваються різноманітні заходи, та насамперед — можна пограти в настолки. Ще, приміром, в Pakufuda харків'яни змогли на великому екрані подивитися фільм «ЄвроДонбас», який харківські кінотеатри чомусь відмовилися брати в прокат.
Утім, нині подій тут поменшало, адже з початку великої війни команда співзасновників активно волонтерить. Певний час і сам заклад перекваліфікувався на укриття. Пекарня розташована в цокольному приміщенні, до серпня 2022 року там ховалися налякані люди. Антон пригадує: заклад відновив роботу, але там продовжували жити містяни.
«Попит ще не вийшов на довоєнні рівні, та порівняно з тим, що було на початку, значно бадьоріше все», — ділиться Антон.
Уранці 2 січня 2024 року росіяни вкотре завдали по Україні масовані ракетні удари. У Харкові зафіксували прильоти по житловій інфраструктурі. У Задержпром'ї влучили в газогін, він вибухнув. На той момент у закладі було порожньо — вихідний. Вилетіли всі вікна, крім одного. Двері вцілили, та наразі їх замінили.
10 днів заклад був на простої. Але думок, щоби не перевідкриватися — не було. Дістали власні заощадження, відвідувачі кав'ярні задонатили 200 тисяч гривень, і власники приміщення допомогли. А майстри зробили все краще, ніж було. Нині тут працює ще й великий магазин настільних ігор, Pakufuda Store.
«Люди, які до нас приходять — нереально надихають. Кажуть, дуже раді, що ми працюємо, а вони можуть приїхати з Португалії, Німеччини — і зайти за улюбленими булочками. Це надихає та надає сили працювати далі. Людям треба кава, булочки та настілки. Най буде», — каже Антон.
Мakers
Власник мережі кав'ярень Мakers Дмитро Кабанець розповідає, що завжди мріяв об'єднувати креативних людей, які провадять зміни, мейкерів. Цей шлях він торує успішно: колосальна підтримка, яку співробітники кав'ярні відчули після прильоту 23 січня 2024 року, перевищила всі сподівання.
Дмитро пригадує вечір, коли ворожі війська вгатили по вулиці Сковороди. Це була ніч, яка змотивувала мера Ігоря Терехова змінити назву «Пушкінська» на дійсну. Заклад був зачинено, але будинок, в якому живе Дмитро з дружиною й маленькою дитиною, поруч. Тож вибухи вони чули дуже добре. Як тільки все вщухло, чоловік прийшов на роботу та побачив, що велетенські вікна закладу не витримали. Дмитро ухвалив просте рішення: варити каву і пригощати всіх, хто цієї ночі ліквідовував наслідки ворожого удару.
«У той вечір зібралося, мені здається, більше людей, ніж було на відкритті. Просто вночі поприїжджали. Гамлет телефонує, питає: “Тобі потрібна допомога?”. Я дивлюся на кількість людей, розумію, що допомога не потрібна, але кажу: “Якщо хочеш покурити всередині — можеш приходити, бо вікон немає”. Тоді всі палили всередині та жартували, що пожежні датчики не спрацюють», — пригадує Дмитро.
А ще він згадує величезну кількість слів підтримки, що огорнула теплом співробітників. Каже, спершу ніяково було читати про себе стільки хорошого, але це подарувало усвідомлення, що серед проблем підприємець не залишиться сам.
«Ти розумієш, що у складні часи можеш просто крикнути, і тобі допоможуть. Єдине, що треба, — робити чесно та з душею», — ділиться Дмитро.
Всю ніч після прильоту тут варили каву, прибирали та затуляли вікна OSB-плитами. Наступного ранку кілька годин працювали навинос, згодом стали до роботи у звичному режимі. Завдяки мейкерам плити тут перетворилися на арт: Гамлет в оригінальний спосіб позначив адресу закладу. На наших очах мисткиня Діна Чмуж разом із музикантом, військовим Євгеном Володченком пишуть вірш Максима Кривцова на псевдо «Далі». Макс, поет і доброволець, загинув цією зимою на Донеччині.
«Цей вірш “Я поверну собі своє життя, обіцяю” починається про кафе. Нібито розмова графіті-підписів на кафе, і довкола розвертається вірш. Мені здалося це доречним. Тут буває багато людей, місце приваблює увагу, тож буде читомим», — вважає Діна.
Незабаром тут мають з'явитися нові вікна, тож яка доля спіткає цей OSB-арт, поки невідомо: можливо, розіграють за донат, а може й виставку організують.
Загалом, каже Дмитро, від початку до архітектури поставилися дбайливо, адже будівля 1908 року. Підприємець мріяв відкрити тут заклад ще з часів студентства, але тоді тут було щось на зразок «рюмочної». Коли вдалося орендувати заклад, підняли архіви та намагалися повернути закладу максимально первинний вигляд.
«Ми хотіли зробити все швидко й недорого. Та побачили під товстим шаром фарби і шпаклівки цеглу — і вирішили, що маємо відновити. Це історична цегла. Не скажу, що повністю відтворили архітектуру, бо деякі документи не знайшли. Додалися сучасні речі типу металопластикових вікон. Коли ми відкрилися, частину замінили, інші залишилися з радянських часів. Наразі все треба міняти, бо їх немає», — визнає Дмитро.
Улітку закладу виповниться рік. Дмитро має надію, що власних зусиль, підкріплених допомогою від мейкерів і власників приміщення, вистачить, аби новий рік відвідувачі зустрічали у наповненому сонячним промінням приміщенні.
«Централь»
Ідучи вулицею Свободи, миттєво згадуєш, якщо раптом мав необережність забути, що росія — держава-терорист. Ця і перпендикулярна їй Мироносицька у самому серці Харкова отримали величезні шрами війни у вигляді вивернутих, понівечених будівель. Але й тут, ніби зелена травинка крізь бетон, пробивається і перемагає життя.
Одним із таких безапеляційних доказів є перевідкриття кав'ярні «Централь» навпроти ОДА. Цей заклад з'явився тут ще у 2016 році. Його власниця Ольга Шевченко мала досвід навчання та роботи за кордоном. Там зацікавилася культурою кав'ярень «третьої хвилі»: це коли між домом і роботою з'являється третє місце, де можна зустрітися з друзями, обмінюватися ідеями та й просто проводити дозвілля. Таких закладів у місті було обмаль, Ольга пішла на ризик.
«Коли відкривала заклад, мала кілька ідей. Перша — надати робочі місця найбільш вразливим людям. У 2014 році почалася війна, до Харкова переїхало багато людей із Донбасу. Також я працювала з молоддю з інтернатів і бачила, що їм важко влаштуватися, потрібна підтримка колективу, особливо якщо це перше місце роботи. Так зі мною зібралася команда небайдужих людей», — пригадує Ольга.
Заклад полюбився містянам, адже вулиця цікава: тут і чиновники у піджаках з обладміністрації, митці та мисткині з «ЄрміловЦентру», а ще й заклопотані студенти Каразінського. Люди — різні, та ком'юніті постійних відвідувачів все ж утворилося. Саме вони змотивували Ольгу заново відкрили заклад після того, як його уразило російським ударом 1 березня 2022 року.
Від початку вторгнення вона і кілька колег залишилися та відразу долучилися до волонтерства. Напередодні ввечері ходили в обладміністрацію, де розвертався великий волонтерський хаб. Вранці планували приїхати, варити каву та пригощати волонтерів. Коли прокинулися і прочитали новини, зрозуміли: їхати немає куди.
«У нас винесло всю вхідну групу разом із рамою. Вона вилетіла через дві зали. Всі вікна, батареї, труби потрощилися. Залило все водою, в залі стіна стояла поперек. Приїхали, забили вікна, дороге обладнання повиносили. Це була ціла пригода, бо тоді ще літаки літали. Прильоти — ми кавову машину кидали на землю, бігли в метро, потім поверталися за нею. Наші рослинки мерзли, ми їх повивозили», — розповідає Ольга.
Вікна зашили на необмежений термін. Півтора роки про перевідкриття не йшлося. Навіть шукали інше приміщення, та все ж зрозуміли: важливо залишитися тут.
«У мене не було рішучості відновлюватися. Це більше через людей, друзів. Я завжди казала й казатиму, що “Централь” — це місце друзів. Усі почали писати: “Куди скинути гроші на відбудову?”. І тоді стало ясно, що має бути відбудова. На тому трималася моя менталка цілий рік», — ділиться Ольга.
Відбудова обійшлася дорожче, ніж рахувала власниця. Допомогли люди, які чекали на відкриття. Попри періодичні зникнення світла, двері кав'ярні відкриті для відвідувачів.
«Завжди, коли тривога, я пишу в чат: “Закривайте ролети!”. У січні постійно прилітало по центру, сто метрів у кожен бік. Я дивилася на ці місця, думала: це ніби якийсь морський бій, де ти слухаєш, чи тебе поранило, чи вже вбило. Але поки залишаємося тут. Для мене це знакове місце, мені важливо бути тут», — визнає Ольга.
Ми запитали наших героїв: що для них сьогодні означає бути підприємцями в Харкові?
Антон Шигимага, співзасновник кав'ярні Pakufuda: «Бути підприємцем у Харкові весело. Якщо відкинути, що все відбувається серед війни, гинуть люди, це прикольно, незвично. Всі думають, що ми трішки “тойво”, а ми справді трішки “тойво”, як і всі харків'яни».
Ольга Шевченко, засновниця кав'ярні «Централь»: «Кожен день я прокидаюсь, і в робочому чаті повідомлення: щось пішло не так, як планували. Але це якесь чудо, що ми працюємо, я щодня цим надихаюся. Декілька місяців тому ми вийшли в нуль. Тепер у нас немає світла, електрики. Поки що ми тримаємось, і це диво, що вже три місяці мені є чим платити податки та зарплату. Це те, що надихає мене найбільше».
Дмитро Кабанець, власник мережі кав'ярень Мakers: «Це складно, цікаво, це — не для всіх».
Ми створили цей матеріал як учасник об'єднання «Вікно Відновлення». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
