Близько ста квадратних метрів на чотирьох дівчат і двох хлопців. Іще на двох співмешканців компанія очікує найближчим часом. Ні, це не молодіжний сквот або комуналка підвищеного комфорту. Це перший харківський колівінг — Molfar.Kha. У «сталінці» на вулиці Чернишевській відтепер поселилися громадські активісти та волонтери. Своїм прикладом вони намагаються започаткувати в місті корисний тренд: на доступне житло, креативний простір і місце розвитку одночасно.
Molfar.Kha народилася з ідеї волонтерок Валерії Мільченко та Софії Пилипенко. На школі менеджменту від проєкту «Будуємо Україну Разом» дівчата запропонували створити в місті колівінг, аналог львівського та київського «Вільного простору».
«Коли вигадували назву, основним критерієм було те, щоб у ній фігурував Харків. Вийшла така гра слів, — розказує Валерія. — До то ж, у давнину мольфари були непересічними особами. Не всі люди їх сприймали і розуміли. Мені здається, зараз активна молодь теж є ніби сучасними мольфарами, які весь час щось фанатично роблять, а інші — дивуються».
Організатори «БУРу» оцінили задум і надали команді безвідсоткову грошову позику — 40 тисяч гривень. Гроші частково пішли на оренду житла, частково — на його облаштування. Через рік потрібно повернути кошти. Дівчата ще розмірковують, як доцільніше монетизувати проєкт. У колівінгу вони планують запустити лекторій, можливо, окремі заходи будуть платними.
Термін coliving дослівно означає «спільне проживання». Історія цього явища бере початок із середини 2000-х, коли в США вирувала іпотечна криза, а ціни на нерухомість стрімко зросли. Навіть оренда житла багатьом була не по кишені.
Із подібною проблемою зіткнулася молода інженерка Джессі Кейт Шинглер. У 2006 році вона тільки-но закінчила навчання в університеті й разом із чотирма друзями переїхала до Каліфорнії працювати у дослідницькому центрі Еймса. Молодь швидко збагнула, що вигідніше жити разом, і винайняла двоповерховий маєток у місті Купертіно, неподалік від Сан-Франциско.
Пізніше молоді науковці вирішили проводити вдома хакатони й запрошували в гості однодумців — кращих програмістів Кремнієвої долини. За пляшкою пива інженери вигадували нові проєкти, об’єднувалися в кола за інтересами для подальшої співпраці, та й просто весело проводили час. На традиційні обіди до Джессі та її товаришів навідувались майбутні підприємці й фахівці Google, Apple, Tesla та інших корпорацій. Так ідея вільного простору для життя й навчання переросла в окрему спільноту — The Rainbow Mansion. Резидентам 23—35 років, вони обов’язково мають належати до ком’юніті стартаперів або творчих груп. Програмісти, дизайнери, музиканти, художники — на всіх розподіляється вартість житла та комунальних послуг, витрати на їжу для спільної вечері та засоби для прибирання. Через девять років на сонячному узбережжі Сан-Франциско з’явиться аналогічний проєкт українців — Coliving Club — який згодом перетвориться на соціальний бізнес.
Поліпшені «гуртожитки» розвиваються не лише у Штатах, але й в Австралії, Таїланді, країнах Західної Європи. У них є онлайн-спільнота — coliving.com. Сайт дозволяє швидко знаходити цікаві для роботи й проживання місця, а також знайомитись із потенційними співмешканцями.
Зараз молодь радше заощадить кошти на навчання за кордоном, подорожі або інші можливості саморозвитку, ніж витратить на власне житло. Валерія Мільченко погоджується: зручну ізольовану квартиру може дозволити собі не кожен український студент. А місцеві гуртожитки погано задовольняють базові побутові потреби.
Валерія переїхала до Харкова з Полтави минулої осені. Потрапивши до студентського гуртожитку, зрозуміла одразу: жити в таких умовах надовго не залишиться.
«У Харкові ми шукали квартиру, яка вже повністю укомплектована й готова прийняти людей. Цей варіант нам підходив найбільше, тут ми нічого не змінювали, — показує приміщення Валерія. — Докупили банальні побутові речі: чайник, посуд, із найдорожчого — придбали двоярусні ліжка. У майбутньому хочемо купити письмові столи».
Пошук житла зайняв кілька місяців. Власники квартир і ріелтори з пересторогою ставилися до пропозиції орендувати місце під колівінг. Якщо у Львові та Києві подібні проєкти вже працюють, і активістам легше відкривати нові простори, то для Харкова це — дивина.
«Коли ми тут шукали квартиру, нас питали, чи це масажний салон, чи публічний будинок, а ми пояснювали, що це новий тип житла, — пригадує Валерія Мільченко. — Мало хто вірив, що тут будуть збиратися студенти, які не вживають алкоголю, бігають ранками на стадіоні й поглинуті громадською діяльністю».
Тетяна покинула навчання на факультеті Міжнародних відносин у Києві та вступила до харківської Української академії лідерства. Місто вразило її активними громадянами та розвинутою інфраструктурою. Дівчина впевнена: Харкову не вистачало такого простору як колівінг.
«Коли я потрапила до Харкова, він мене дуже здивував. Особливо тим, що тут багато громадських організацій. Мені сподобалось, що є ГО, які працюють за напрямом соціальної роботи, тоді як у Києві це більше молодіжна політика. Саме в Харкові я вперше зіткнулася з такою структурою як Молодіжна Рада», — ділиться враженнями випускниця харківського осередку Української академії лідерства Тетяна Грицак.
Мешканців ініціаторки проекту обирали через онлайн-заявку. Дехто хотів заїхати парами, але коли дізнавались про окремі кімнати для хлопців і дівчат, бажання відпадало.
«Те, що відрізняє колівінг від комуналки й гуртожитку — спільна кімната для нетворкінгу. Якщо захотів спати, пішов до себе в кімнату, а інші залишились у вітальні. Взагалі Molfar.Kha — це не просто про житло. Це передусім про те, що тут є молодь, яка змінює життя навколо себе, активно займається громадською діяльністю. Днями ми подумали, що було б круто проводити у нас івенти декілька разів на місяць. Наприклад, вже домовляємося з одним лектором, який розказав би про інклюзію», — продовжує Валерія.
Колівінг має статут, у якому прописані правила проживання. Із 23:00 до 07:00 треба поводити себе тихо.
У Марії невеликий досвід волонтерства, але шалене бажання вчитися новому. За два місяці проживання у колівінгу дівчина вже знає, де шукати круті можливості для навчання й роботи.
«Дівчата прокидаються вранці в універ, а інколи — бігати перед першою парою, а я прокидаюсь пізніше. Але з цим немає жодних проблем. Кожен від початку поважає особистий простір один одного, — додає Марія Герман. — Те ж саме стосується чужого одягу, їжі. Я жила в гуртожитку, і там усім було все одно: що ти хочеш раніше лягти спати, що світло в кімнаті заважає, що ти намагаєшся щось вивчити… У колівінгу ми одразу обговорили всі нюанси, щоб не сперечатися».
За версією Bloomberg, у 2018 році колівінги увійшли у топ-8 сучасних трендів, які визначають стан американської економіки. Понад те, світові дослідження доводять: бум на новий формат нерухомості є наслідком розвитку глобальної економіки «спільного споживання» (sharing economy).
Ще в XVIII столітті французький філософ і соціолог Шарль Фур’є вважав, що суспільство майбутнього повинно будуватися на принципах «розумного» споживання, тобто людям варто максимально ділиться одне з одним доступними ресурсами. На думку філософа, найкращий спосіб для цього — об’єднатися в комуни, де поважається приватний простір, але кожен учасник із повною віддачею займається улюбленою справою заради спільного блага.
Із тверджень Фур’є виросло сучасне поняття шерінг-економіки. Суть у тому, що людина свідомо відмовляється від приватної власності на користь колективної. Причому це пов’язано передусім не з нестачею грошей, а з бажанням розширити власні можливості та сприйняття світу.
Класична шерінг-економіка передбачає обмін речами між людьми. Однак бізнес швидко зорієнтувався й почав створювати майданчики для спільного користування товарами й послугами на вигідних умовах. Компанії Uber, BlaBlaCar, Nextbike, Airbnb, Netflix — успішні приклади нової економіки. Сюди ж відносяться коворкінги та краудфандинг.
Дослідники консалтингової агенції PwC прогнозують, що до 2025 року світовий об’єм прибутку цього сектору економіки досягне 355 мільярдів доларів. Головні рушії індустрії — медіасервіси, транспорт і нерухомість.
