Протягом усієї історії України росія та російське суспільство системно створювали неправдиві наративи практично про всі сфери українського життя – від історії й мови до безпеки та державних інституцій. І, на жаль, у 2026 році ані інструменти, ані логіка цієї пропаганди принципово не змінилися: змінюються лише теми й технології, якими вона користується. Саме тому навіть зараз ми змушені детально вивчати фейки й маніпуляції як частину цілеспрямованої інформаційної війни, а не як поодинокі інформаційні збої. Фейки росіян завжди спрямовані на деморалізацію, підрив довіри до держави й виправдання агресії через постійне спотворення реальності.
Вся неправда про ТЦК
У Харкові та області російська пропаганда системно спотворювала образ ТЦК як “карального органу”. Через анонімні телеграм-канали та локальні пабліки поширювалися історії про нібито “викрадення людей на вулицях”, “побиття цивільних працівниками ТЦК”, “масову мобілізацію без підстав” та навіть вимагання співробітниками ТЦК грошей у Анджеліни Джолі. Типовою ознакою фейків про ТЦК завжди була відсутність конкретики: мутні відео без вказання локації, часто не вказані людей на відео, відсутність офіційних заяв після або навіть цілі історії від нібито полоненх військових Збройних сил України.
Окремий напрямок брехні стосується дискредитації українських військових. У Харківські поширювали наративи про «пияцтво», «мародерство», «хаотичну мобілізацію» та нібито байдужість командування до життя бійців. Російські джерела намагалися зіграти на втомі від війни й постійному стресі, підміняючи реальні проблеми вигаданими «скандалами».
Починаючи з жовтня і по кінець грудня було зафіксовано більше 30 фейків, що стосувались ТЦК і майже десяток маніпуляцій. Головна мета фейків про ТЦК і українських військових – не просто збрехати, а керувати емоціями. Пропаганда цілеспрямовано працювала зі страхом, злістю й відчуттям несправедливості, які у прифронтовому місті загострені щоденними обстрілами та втомою від війни. Друга стратегічна ціль – розірвати зв’язок між цивільними і військовими. Через дискредитацію ЗСУ російські наративи намагалися знецінити жертви військових, представити їх як “проблему”, а не захист. Пропаганда прагнула, щоб люди сприймали військових не як тих, хто стримує ворога, а як джерело загрози для власного життя і свободи. У довшій перспективі це працює на зрив мобілізації, деморалізацію тилу та створення внутрішнього конфлікту, коли суспільство починає сваритися саме з собою – без прямої участі росії, але цілком у її інтересах.
Вся неправда про обстріли
Харків уже кілька років живе під постійними обстрілами, місто стало мішенню не лише для російських ракет і дронів, а й для системної пропаганди. Паралельно з ударами по житлових кварталах, лікарнях і критичній інфраструктурі російська пропаганда намагалася перекрутити саму реальність війни – зняти з себе відповідальність за руйнування та нав’язати харків’янам відчуття плутанини й сумніву. Через фейки та маніпуляції обстріли подавали як “випадкові”, “виправдані” або навіть такі, за які нібито відповідальна сама Україна. Ця тактика спрямована не лише на виправдання насильства, а й на підрив здатності міста чітко усвідомлювати, хто є агресором і чому Харків продовжує залишатися ціллю війни.
Ці фейки можна розділити на декілька категорій:
Фейкові «версії» про самозаподіяння шкоди – у пропагандистських меседжах деякі пабліки намагалися поширювати тезу, що нібито українські сили самі обстрілюють місто або мирні об’єкти. Така тактика відволікає увагу від реальних обстрілів і намагається поставити під сумнів достовірність повідомлень про удари по житлових кварталах чи цивільних об’єктах
Заперечення відповідальності за влучання по цивільним – поширювали історії, які нібито мають “обґрунтовувати”, що удар БпЛА чи ракети був спрямований не по мирних, а по “бойових позиціях”, хоча такі твердження рідко супроводжуються доказами чи підтвердженнями. Цей наратив спрямований на зниження співчуття до жертв і деморалізацію суспільства.
Так росіяни заперечували обстріл дитячого садочка в Харкові, розповідаючи, що це насправді адвокатська контора або заявили, що обстріляли готель із військовими, а насправді це школа. Така ж сама історія стосується публікації про ВСУ в гуртожитку, коли ж насправді там жили внутрішньо переміщені особи.
Мета таких фейків проста, але багаторівнева. По-перше, це зняття провини й легітимізація насильства. Коли обстріли подаються як “оборонні”, “удари по військових цілях” або взагалі як “самообстріли”, росія намагається уникнути чіткого визначення себе як агресора. По-друге, перекладання відповідальності на Україну і розкол суспільства. Такі наративи нав’язують думку, що загроза походить не ззовні, а зсередини. Це працює на внутрішній конфлікт, зменшує готовність до опору й допомоги армії та дозволяє росії вести війну не лише ракетами, а й сумнівами у тому, що правда і справедливість на нашій стороні.
Вся неправда з штучним інтелектом
Штучний інтелект став ще одним інструментом російської інформаційної війни проти України. Його використовують для створення фейкових відео, зображень і аудіо, які імітують реальні події, голоси військових або «очевидців». Такі матеріали виглядають переконливіше за традиційні вкиди й швидше поширюються в соцмережах та телеграм-каналах, ускладнюючи перевірку інформації та посилюючи емоційний тиск на суспільство – зокрема й у харківському інфопросторі.
Так російські телеграм-канали поширювали відео про дітей, яких саджають на коліна, щоби віддати шану полеглим воїнам. Або наклали фейкову промову на слова Зеленського і так само зі Стефанчуком. Або ШІ про парту “позору” для дітей в школі. Або ШІ про гру в ТЦК і Lego з автобусом ТЦК. Прикладів маса і, вже можна казати точно, буде ще більше.
Використання штучного інтелекту долає одразу декілька перепон на шляху до повної домінації фейків у медійному просторі. Він дозволяє продукувати фейки швидко, масштабувати їх використання, змінюючи назву міста або імена людей. Також він розмиває реальність дуже швидко і з кожним днем стає все складніше відрізняти правду від брехні. Також матеріали з ШІ часто спрямовані не проти ворога, а всередину – проти військових, волонтерів, ТЦК, місцевої влади. Мета – посварити й розхитати зсередини. ШІ – ідеальний інструмент не для того, аби когось переконати, а в тому, щоби поламати довіру і розмити саме поняття правди.
Висновки
Фейки, зафіксовані в харківському інфопросторі, – це не випадкові вкиди й не хаотичний інформаційний шум. Це системна й довготривала кампанія, яка супроводжує реальні обстріли та насильство. Росія одночасно б’є по місту ракетами й по суспільству – страхом, недовірою та сумнівом. Через дискредитацію ТЦК і військових, перекручування реальності обстрілів та активне використання штучного інтелекту пропаганда намагається досягти головного – зруйнувати внутрішню єдність. Зробити так, щоб люди перестали розуміти, де правда, а де брехня, і врешті почали сумніватися у всьому. Для прифронтового Харкова це особливо небезпечно. У місті інформаційна атака працює на фоні постійної загрози життю, втрати близьких і хронічного стресу. Саме тому боротьба з фейками – це не про спростування окремих постів у телеграмі, а про здатність триматися разом, бачити реального ворога й не дозволяти йому воювати з нами нашими ж руками.
Юлія Напольська, представниця Інституту масової інформації у Харківській області
