Героєм нового випуску «Харківських історій» став відомий український гуморист й автор усмішок (нового жанру гумористичної літератури) Остап Вишня, справжнє ім’я якого — Павло Михайлович Губенко. Частину свого життя він, як і багато українських письменників, прожив у Харкові. Це був період 1920-х років, коли місто було столицею. Про Остапа Вишню і його харківський період життя розповіла наукова працівниця Харківського літературного музею і дослідниця епохи Розстріляного відродження Марина Куценко.
Остапа Вишню, найвідомішого гумориста 1920-х — початку 1930-х років, як і більшість його колег, репресували, але після відбуття покарання у десять років він дістав змогу писати знову.
Дослідники творчості Остапа Вишні переконують, що після повернення письменника із заслання його літературний стиль змінився. Проте це допомогло йому не лишитися у забутті, як більшості репресованих, про нього заговорили знову навіть до офіційної реабілітації.
«Я не натрапляла на спогади із критикою Остапа Вишні. Здебільшого я читала дуже теплі відгуки про письменника як про людину веселу, товариську та чуйну. Можливо, ця риса й відіграла роль у ставленні до нього. Йосип Гірняк у своїх спогадах із заслання писав, що Остап Вишня як у Харкові вмів усе для всіх дістати, так і на Соловках. Він не був егоїстом», — зазначила Марина Куценко.
Харківський період
До Харкова Остап Вишня приїхав 1921 року. Він почав працювати в центральній газеті «Вісті ВУЦВК», яку редагував Василь Еллан-Блакитний, а за декілька місяців — у «Селянській правді», що її редагував Сергій Пилипенко.
«Думаю, що основною причиною, що саме тут з’явився Остап Вишня, стало те, що в редакції був Василь Еллан-Блакитний. Адже під час війни Остап Вишня перебував у лавах УНР, він працював лікарем, а потім його заарештували. Він не був із більшовиками. А Василь Еллан-Блакитний урятував багатьох майбутніх відомих письменників», — пригадала дослідниця.
Саме на харківський період випав розквіт творчої діяльності Остапа Вишні. Зокрема, народження псевдоніма Остап Вишня відбулося у Харкові. Доти письменник використовував інші псевдоніми, наприклад Павло Грунський.
«У цей період, коли він міг писати від душі, а не від страху, коли ще не було всіх тих жахливих подій. Звісно, цей період, мабуть, найбільш яскравий і в його творчості, і в його житті», — розповіла Марина Куценко.
Як Остап Вишня став королем тиражів
З-під пера Остапа Вишні в харківський період вийшло чимало творів. Спочатку, коли він почав працювати в газеті, писав злободенні фейлетони, ілюстрації до яких робив майбутній легендарний кінорежисер Олександр Довженко, що тоді підписував свою газетну творчість «Сашко Довженко».
З фейлетоніста Павла Губенка почав викарбовуватися письменник Остап Вишня. Уже в першій половині 1920-х стали виходити книжки усмішок. Це були невеликі брошури з декількома творами.
«Видавництво “плужан” видало чимало таких книжок. Спілка селянських письменників видавала щось маленьке, що людині буде легко прочитати й дешево купити. В Остапа Вишні був простий, легкий стиль письма. Він намагався говорити від імені простого, не дуже освіченого сільського хлопця чи дядька. Тож його книжки були популярними», — розповіла дослідниця.
За тих часів Остапа Вишню називали королем тиражів, а його збірки з усмішками дуже швидко розкуповували.
Арешт у 1933 році й десятирічне заслання
1933 року Остапа Вишню заарештували. У квартиру під номером 22 у будинку «Слово», де мешкав письменник, прийшли наприкінці грудня 1933 року. Остап Вишня опинився у в’язниці, а навесні 1934 року — у таборі. Це була його друга зустріч із харківськими підвалами каральних органів.
23 лютого 1934 року судова трійка призначила йому покарання — розстріл. Але 3 березня 1934 року вирок замінили десятирічним ув’язненням.
«У спогадах багато хто зазначив, що навіть у таборі він намагався якось не втрачати силу духу й почуття гумору. Іще до арешту він допомагав родинам тих письменників, яких раніше арештовували. І в таборі намагався якось гідно поводитися», — згадала Марина Куценко.
Остап Вишня товаришував з усіма
За спогадами сучасників, Остап Вишня був дуже товариським. Він легко знаходив спільну мову як із членами Спілки селянських письменників «Плуг», так і з членами Спілки пролетарських письменників «Гарт», яку очолював Василь Еллан-Блакитний.
Хоча Остап Вишня формально був «плужанином», однак полювати він ходив із «ваплітянами», а друкував свої твори в різних виданнях, незалежно від того, до якої організації вони належали.
У своїх мемуарах актор і режисер Йосип Гірняк, який разом із Остапом Вишнею перебував у засланні, писав про письменника так:
«Особиста привабливість та популярність Остапа Вишні приєднували йому прихильників і серед таборового населення. Лагерні старожили, які раніше не стрічали народнього гумориста, тепер запопадливо старались чим тільки могли на кожному кроці облегшити його буття у незвичній обстановці Українців, як і скрізь по дорозі, тут була домінуюча кількість. Кухарі, маґазинери, діловоди, канцеляристи, санітари, лікарі, геологи, інженери, прораби, ба навіть внутрішні охоронці-вартові, — були численно представлені громадянами квітучої України. У них ім’я Остап Вишня викликало усмішку і прихильність».
Микола Куліш у своєму листі до Івана Дніпровського писав, що Остап Вишня українізує Одещину. Мовляв, ті, хто зневажливо ставився до української літератури, і то вже запитують, де можна придбати збірки письменника.
