Вони відшили понад 300 тисяч одиниць адаптивного одягу для поранених бійців. Вони шиють удома, в офісах, школах, лікарнях, швейних цехах та укриттях — усюди, де можуть. Вони — «Швейна рота».
Хоча за своєю нинішньою чисельністю цей волонтерський рух тепер швидше не рота, а батальйон чи навіть полк. Ініціатива об’єднує уже понад 800 волонтерок і волонтерів у різних містах та країнах — аж до Канади.
Вони шиють адаптивний одяг — те, чого потребують нині майже всі поранені. Футболки, штані, гуді, спіднє, шкарпетки, які вдягають не звичним способом, а через застібки по боках. Надсилають усе це безплатно. Замовити такий одяг можна одним клацанням на їхньому сайті.
А ще — розносять по палатах шпиталів, додаючи до одягу обійми та смаколики. Наш новий репортаж про харківський осередок «Швейної роти». Ми побуваємо вдома в однієї з кравчинь та у військовому шпиталі. Рушаймо.
«Швейну роту» заснували дві подруги: Марина Пальченко та Ксенія Самойлич. 28 лютого 2022 року вони принесли у звичайний офіс дніпровської ІТ-компанії власні швейні машинки й оверлоки: робили балаклави та термобілизну, яку роздавали тим, хто в перші дні став на захист країни. Рекорд, згадують засновниці, — це 498 балаклав за день.
А вже в травні 2022-го надійшов перший запит зі шпиталю на так званий кіберодяг — адаптивний одяг на липучках або кнопках, який не потребує від пораненого підіймати руку або ногу й не травмує.
Ми вдома в однієї з волонтерок харківського осередку «Швейної роти» Анни Вербицької. До вторгнення вона працювала в дитсадочку в центрі Харкова. Анна шиє адаптивні труси зі світлої тканини, на якій веселий мультовий принт.
«Липучки обов’язково обрізають по краях, щоб ці гострі кутики не пошкодили шкіри, щоб не виникло ніяких подразнень. Мені важливо передусім зробити це вкрай охайно та швидко. Бо запитів дуже багато й не завжди те, що ми шиємо в Харкові, залишається у місті. Буває так, що ми відшиваємо й відправляємо кудись в інші шпиталі, коли там є потреба. Це найменша подяка, яку я можу висловити своїми діями й підтримкою.
Я приєдналася до «Швейної роти» у 2022-му, щойно побачила її. Я почала писати їй в усі месенджери. У мене була власна історія з мамою. Вона травмувала ногу, і я розуміла, наскільки цінний такий одяг. Я чекала, поки Ксенія відповіла мені. І потім потроху стали приєднуватися дівчата. Ми познайомилися з координаторкою «Швейної роти» в Харкові Наталією Іванівною. Уже з нею я почала їздити в шпиталі. Вона дуже лайтова та обережна в цьому питанні, тому спочатку декілька разів запитувала мене, чи я готова, чи хочу, чи мені о’кей. А вже трошки згодом я наважилася і на шпиталь».
«Наважитися на шпиталь» і справді може не кожен і кожна. Бачити важкі поранення, не посоромитися постукати в палату й напроситися поговорити, запропонувати допомогу й одягти футболку або штани на липучках. Але цих панянок із синьо-жовтими сумками, що заповнюють собою коридори шпиталю, тут знає увесь персонал.
Говорить Владислав Голопич, старший ординатор травматологічного відділення клініки ушкоджень харківського військового шпиталю. Він розпаковує в’язку милиць, які принесли волонтерки. Усередині пакета — м’які іграшки.
«Адаптивний одяг і зовнішні опори — це дуже потрібні речі для умов нашого травматологічного відділення, для усієї клініки ушкоджень, оскільки з огляду на особливості зовнішньої фіксації звичайний цивільний одяг, який усі ми носимо, не підходить. Щоб робити перев’язки правильно, щоб нашим військовослужбовцям у таку зимну пору року було тепліше, без нього, на жаль, нікуди. Тому ми дуже вдячні всім за цю допомогу, за те, що люди організовуються і розуміють наші потреби. Іграшки — це взагалі найголовніше. Телефони, усякі ютуби й тиктоки — це дуже весело, але маленький пухнастий плюшевий друг теж не завадить ніколи».
На моє прохання розповісти про географію «Швейної роти» волонтерка й координаторка харківського осередку Наталія Бриксіна розкладає купу пакетів на лаві в коридорі шпиталю.
«Це іграшки, які ми робимо зі шкарпеток. Шкарпетки перетворюються на іграшки. Ці іграшки Тетяна із Сахновщини зв’язала й поклала до трусиків хлопцям. Це зі Швейцарії. Ірина передала милиці. Там відшивають шорти або труси з тканини, яку знаходять. Це в нас Канада допомагає. У них теплі речі: гуді й штани, а ще вони передають такі теплі рукавиці. Ці м’ячики робить біля Трипільської ГЕС Людмила. Вона робить їх для хлопців, у яких ушкоджено руки, щоб вони розробляли їх. М’ячики наповнено чи то ґудзиками, чи то просом, чи то ще чимось таким. Це з Польщі надіслали. Це поробка, яку за нашим майстеркласом зробили в Польщі. Усі щось кладуть або обереги якісь. Самі чай п’ють, коли шиють, і зрозуміло, що хлопцям треба теж підкладати якісь смаколики, щоб їм було дуже приємно. Це в нас кібершорти з Ізраїлю приїхали зі смаколиками й такими чудовими принтами. Це в нас Кривий Ріг. Це нам надіслали з Бобринця. Це в нас із Жешува, Польща. Це в нас Южне Одеської області. Це теж Бобринець. Це Дніпро. Це Оксана з Миргорода в’язала. Це Любов із Харкова. Це Оксана з Харкова шила. Це прапор від Ольги Липак. Кібершорти від Руслани з Луцька. Це Тетяна — теж харківська майстриня. А це Німеччина…»
Анна Вербицька, удома в якої ми були й спостерігали за пошиттям спіднього, теж розкладає свої вироби й демонструє уже готові труси, які зараз понесе в палати.
«Тепер ми можемо побачити, який вигляд має готовий виріб. Резиночка, яку ми вшивали, завʼязочки, що фіксуються на талії, і липучки з обох боків, які дають змогу ось так легко знімати одяг або робити перевʼязку. Можна їх розстібнути повністю. Навіть якщо пацієнт абсолютно лежачий, можна робити перевʼязку, не заважаючи й не перевертаючи, або навпаки треба обробити якісь окремі ділянки ушкодження, поранення чи шви».
Першою до крайньої палати в травматології стукає Наталія Бриксіна. У палаті бачимо двох поранених. Волонтерки оточують Олександра, ліжко якого ближче до дверей.
±А для гоління щось потрібно? У вас розмір 50–52? Я дам вам труси адаптивні на липучках і штани, щоб вам було що вдягати. На якій ділянці ноги у вас поранення? На нижній? Ну тоді, Юлю, давайте ще пару адаптивних шкарпеток≠.
Олександрові волонтерки підкладають спеціальну подушку під поранену ногу. Цієї миті в палату завозять третього бійця, Андрія, у якого ушкоджено обидві ноги. Вони в апаратах зовнішньої фіксації (АЗФ).
Це така купа залізяччя навколо кінцівки. Саме для таких ніг волонтерки шиють і в’яжуть адаптивні шкарпетки — ноги мерзнуть, а звичайні шкарпетки на них не натягнеш. Отримує шкарпетки й Олександр. А ще — торбинку для речей, адаптивні штани й засоби гігієни.
Уламкове поранення. Розбило всі кості. Довго не вивозили.
Скільки ви чекали на евакуацію?
Так вийшло, що мене трьома машинами вивозили. Першу розбили, друга сіла на пузо — її теж розбили, лише третьою машиною удалося на третю добу вивезти…
Тобто під час першої спроби евакуації у вас знову влучило?
Так, прилетів FPV.
Скільки загалом ви від поранення чекали до еваку?
До еваку — три доби. Довго був бандаж, я сам опустив турнікет і затампонував.
Їхньому третьому сусідові по палаті, Тарасові, волонтерки відразу ж одягають адаптивну футболку й бандаж, який триматиме поранену руку, а ще лишають гуді — теж адаптивне.
«Гуді, розмір елька, пошито в Баришівці. Воно тепле та двобічне. Якщо вам холодно, можу й зараз одягнути. Повністю можна розстібнути й одягнути ушкоджену руку. І тут теж. І правий, і лівий бік. Бувають хлопці, у яких два боки ушкоджено. Обидві руки зламано й АЗФ, тому таке гуді можна вдягнути будь-якому пораненому».
Тарас сидить на ліжку в мастерці, накинутій на плечі, на голе тіло. Бо вдягти щось із рукавом на його поранену руку неможливо.
Поки пані Наталія одягає Тарасові адаптивну футболку на липучках по боках, Тарас розповідає, як потрапив під мінометний обстріл. Його привезли до шпиталю з-під Куп’янська.
У вас тільки руку травмовано чи дістали ще якесь поранення? Що з рукою? Що говорять медики?
Поки нічого. Лікувати.
Операції якісь робили?
Так, операції зробили. Щодня промивають, чистять гній, щоб не було зараження, уколи, крапельниці.
Ось так, з палати в палату, волонтерки ходитимуть до поранених зі своїми сумками: одягатимуть вояків у яскраві футболки, штани й гуді, а також пригощатимуть іще теплими пиріжками, які спекла одна з волонтерок. Кожному бійцеві показуватимуть QR-код і проситимуть розповідати побратимам: якщо треба замовити ще якийсь адаптивний одяг, можна заповнити гугл-форму на їхньому сайті й замовити з переліку потрібне найменування.
«Швейна рота» функціонує суто завдяки донатам і передає свої вироби безоплатно, а всі гроші витрачає на матеріали для нових партій адаптивного одягу.
Говорить Наталія Бриксіна:
«Я відчуваю, що бачу рідних людей, які захищають нас. Ми завжди з радістю намагаємося надати максимальну допомогу хлопцям, щоб їм було зручно, щоб вони відчували, що потрібні не тільки своїм близьким, а що є небайдужі українки. Хлопці стоять на нашому захисті, ми можемо жити у своєму рідному місті й працювати. Ми дуже вдячні їм. У «Швейній роті» об’єдналися усі ті, кому не байдуже, і вони або в ЗСУ, або для ЗСУ».
Майстрині також знімають детальні покрокові відео — майстеркласи з пошиття виробів і викладають лекала, щоб навіть новачки могли долучитися до ініціативи з будь-якого міста. Усе це публікують у себе на сайті.
Цей документ було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу. Зміст цього документа є виключною відповідальністю Радіо «Накипіло» і за жодних обставин не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
