На превеликий жаль, не всі наші близькі та друзі зараз у безпеці. Хтось знаходиться в зоні бойових дій, хтось відірваний від родини на окупованій території, комусь не вдалося адаптуватися до нового життя у вимушеному переселенні.
Як підтримати близьких, що потребують нашої розради?
По-перше, упевніться, чи маєте ви на це внутрішній ресурс та готовність. Тільки за умови, якщо ви перебуваєте у стабільному емоційному стані та маєте сили підтримати інших, робіть це. Формальні розмови лише шкодять, не забувайте про це.
Будьте готові, що не будете почуті: іноді потрібен час, інколи не вдається достукатися до серця співрозмовника. Це не ваша відповідальність, так буває. Тож будьте готові до спалахів агресії та роздратування на вашу адресу. Ставтеся до них із розумінням.
Починаючи розмову, ставте відкриті питання «Як ти?» або «Як справи?», поступово переходячи до конкретних, бажано пов’язаних із життям, що продовжується: «Чи куштував ти полуницю цьогоріч?», «Як твій кіт?», «Які новини від колег з роботи?».
Намагайтеся залишатися у позиції дорослого. Запрошуйте до неї співрозмовника, цікавтеся, що можна зробити, чим можна бути корисним. Такі питання допомагають людині зрозуміти власні потреби, і деякі вона зможе реалізувати самостійно. А ось пряме питання «Як я можу тобі допомогти?» краще не задавати. Воно підкреслить «батьківську» позицію «згори» та не сприяє тому, що людина візьме відповідальність на себе за свої потреби.
Не використовуйте формулювання «я тебе розумію», коментуючи історії пережитого вашим співрозмовником. Ви не можете зрозуміти чужий досвід. Заява про це викликає лише обґрунтоване роздратування та злість. Натомість доречні вислови «я чую тебе», «я тут і готовий/ва слухати», «навіть не уявляю, що тобі довелося пережити».
Якщо людина повідомила, що пережила насильство, катування, була в полоні, спробуйте запропонувати консультацію та підтримку професіонала, психотерапевта чи психолога. Будьте терплячі та не наполягайте. Деякі рішення потребують часу.
