Українці — надзвичайні. Ми так багато вже подолали й так багато пройшли, що вистачило б на все життя. Ми готові до всього. Так здавалося до вівторка. Новини про підрив Каховської ГЕС розчавили без перебільшення усіх. Налякані оченята котиків і тремтячі вушка собак, уперті корови та сміливий олень — фото й відео тварин, що були на волосині від смерті, — вражають у саме серце. Бракує слів, щоб описати розпач і біль людей, які втратили свій дім і майно. Зрозуміти жах тих, хто не має доступу навіть до питної води на тимчасово окупованих територіях, навряд чи можливо. Шок не відступає. Як не дати себе зламати й вести далі нашу боротьбу? Поговоримо про це сьогодні.
Відусюди в мирний час ми чули (і прекрасно знаємо) класичний наратив мудрих наставників, досвідчених психологів і зіркових коучів: «Якщо не можеш змінити ситуацію, то зміни ставлення до неї». Нині це не працює. Ставлення до екоциду й тероризму можуть бути тільки однозначними. Чорне тут ідеально чорне. Без усяких відтінків. Ненависть і лють — єдина здорова реакція, спрямована на ворога, біль і прагнення допомогти — звернені до постраждалих людей і тварин. Ми не можемо змінити ставлення, але кожен здатен змінити ситуацію.
Кожна дія — важлива. Грошовий донат, локальна допомога притулкам і волонтерським організаціям, інформаційний розголос, розміщення людей і прихисток для тварин — кожна справа — таблетка від розпачу. Робіть, що можете, і там, де ви є.
Памʼятайте: такі варварські дії країни-окупантки, крім прямих руйнівних дій, мають на меті бажання зламати нас психологічно. Якщо ви повірите, що все погано й втрачено, вона дістане те, до чого прагнула. Не дайте себе зламати.
Інформаційна гігієна сьогодні надзвичайно важлива. Надчутливий контент, а простою живою мовою — нестямно жахливі фото й відео з уражених місць, опрацювати зможе не кожна психіка. Якщо вам важко дивитися і читати — це нормально. Не засуджуйте себе за таке. Попросіть близьких розказати про останні новини й порекомендувати перевірений шлях допомоги. Або залиште один чи щонайбільше два канали одержання інформації. Якщо відчуваєте, що зараз вам потрібна інформаційна тиша, дослухайтеся до свого бажання і йдіть за ним.
Багато роботи ще попереду. На жаль, наслідки екологічної катастрофи стануть відчутними повною мірою тільки через певний час. Ми всі будемо потрібні. Тож підтримання сил і піклування про себе — це також внесок у наші майбутні справи.
Наостанок нагадаю слова видатного австрійського психолога, невролога й філософа Віктора Франкла, що пройшов через жахіття концентраційних таборів і не зламався:
«Першими ламалися ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив у те, що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без сповідань про те, що може чи не може статися».
Ми не плануємо ламатися. Просто не маємо на це права. Тож і далі діймо та вірмо в завтра.
