Так часто доводиться чути це зараз. Четвертий місяць воєнних дій виснажив, загострив і без того всі гострі захисти та реакції, дозволив отримати базову безпеку та закрити основні життєві потреби.
«Що буде?», «Як жити далі?» та «Як я збираюся будувати власне життя в умовах, що докорінно змінилися?». Гарні та чесні питання, що зараз дійсно на часі.
Відчуття безвиході, туги та злості — нормальні. «Моє звичне життя зруйноване», «плани та мрії більше нездійсненні», «мій комфорт втрачено», — треба це визнати. Так, як раніше, уже не буде. Втрачено багато. Невідворотно. І це факт.
Усвідомлення цього — перший крок до продовження життя та реального адаптування в нових умовах. Що ви відчуваєте, коли розумієте це? Проговоріть свої почуття.
Будь-які переживання є нормою. Дозвольте їм бути. Якщо є потреба — плачте, зліться, висловлюйте роздратування, горюйте. Застрягти у невиказаних, а значить, і не прожитих емоціях — означає поставити на паузу внутрішнє життя та його зовнішнє втілення.
Читайте також