У попередніх випусках «Психотерапевтичної п’ятихвилинки» ми говорили про синдром старшої доньки. Сьогодні провадимо розмову про вплив того, у якій послідовності з’являється дитина на світ, на її подальший пошук свого місця у соціумі та взаєминах. Ітиметься про ті ситуації, коли дитина є середньою у родині. Тема нашої розмови — синдром середньої дитини.
Зазначимо, що кожна середня дитина не відразу опинилася у цій ролі. Кожна спочатку була молодшою. Але певної миті через появу ще одного сиблінга вимушена була прийняти зміну ролей. Як відбувається ця зміна — питання складне. Цей процес завжди насичений емоціями дитини, які індивідуальні й залежать від особливостей характеру малечі. Це може бути як радість та очікування на появу братика або сестрички, так і, навпаки, злість, ревнощі та агресія.
Надзвичайно важливо дати дитині простір для проживання емоцій і говорити з нею про те, як вона почувається та як це сприймає.
Після появи молодшої дитини середня не набуває ані авторитетності, ані статусу старшої дитини. Водночас вона втрачає привілеї дитини молодшої. До певної міри середущий стає провідником та арбітром у взаєминах молодшого та старшого.
Середній дитині надзвичайно складно знайти своє унікальне місце й роль у сім’ї. Водночас можна сказати, що середульший посідає відокремлене місце в родині. Де він і хто він — ось постійні пошуки.
Які це має наслідки?
По-перше, це потенційно впливає на питання самовизначення у майбутньому. Це проявляється активно в підлітковому віці, коли дитина обирає майбутній шлях у житті.
Щоб не допустити такого, важливо з особливою увагою ставитися до інтересів дитини. Які саме відмінності від старшого та молодшого вона має? Що любить? Що їй потрібно?
По-друге, часто середня дитина опиняється у ситуації, коли має підлаштувати свій психологічний вік під вік інших: діяти як старша, щоб поділяти інтереси старшого брата або старшої сестри, до яких може бути ще не готова, або регресувати до молодшої, щоб ділити з нею ігри й розваги. Це може стати причиною відсутності навички будувати взаємини з однолітками й виливатися у проблеми в соціумі, наприклад у школі або університеті.
Середня дитина намагається віднайти свою мову у взаєминах із батьками. Тож часто обирає одну зі стратегій: або непокору, або надзвичайне вміння підлаштовуватися під правила родини. Легко зрозуміти, що такі самі стратегії вона в дорослому віці обере й у стосунках із партнерами.
Середня дитина може прагнути зберегти роль молодшої. Нагадаємо, що однією з форм регресу може бути хвороба, зокрема психосоматична. Тож середня дитина, навіть несвідомо прагнучи повернути попереднє ставлення до себе чи привернути увагу, може почати хворіти.
Як бачимо, надзвичайно важливо уважно ставитися до місця кожної дитини серед братів та сестер і створювати умови для всебічної реалізації її здібностей та потреб.
