Уявіть: жінка готує тости на сніданок. Один із них підгорів. Вона пропонує своїй родині тости, які вийшли ідеальними, а собі залишає той, що підгорів.
Можна подумати, що йдеться про звичайну турботу про близьких. Але іноді ця турбота виходить за межі, перетворюючись на жертвування власними інтересами. Тоді й з’являється синдром підгорілого тоста.
Жінка віддає партнерові або партнерці та дітям найкращу їжу, спершу купує речі для родини, а потім уже для себе, жертвує власною кар’єрою на користь успіху людини поряд, постійно відмовляючи собі у своїх бажаннях та інтересах заради стосунків. І все це оточення сприймає як належне, адже як інакше? Повторюваність дій привчила оточення до такого сценарію.
Основна ідея синдрому підгорілого тоста, полягає у тому, що людина, яка має цей синдром, ставить потреби інших на перше місце, вибираючи для себе гірший варіант із можливих. Поступово вона починає ігнорувати власні потреби, які відходять на другий план, через прагнення забезпечити комфорт для дітей, родичів та інших близьких людей. Своїми вчинками й поведінкою людина дає зрозуміти, що вона варта тільки «крихт» та «підгорілих тостів». Означенням цього синдрому із символічною назвою ми завдячуємо австралійським психологам.
Найчастіше його спостерігають серед жінок, які нещодавно стали матерями й жертвують найкращим для дітей. Проте синдром може бути і в бездітних жінок, і в чоловіків.
За ширмою піклування тут ховаються сором виказувати свої потреби, страх бути відкинутим через свої бажання і потреба відчувати свою важливість через уміння бути зручним, таким, що віддає та завжди підтримує.
Звичніше виявляти самопожертву, ніж установлювати власні межі й працювати над взаєминами з близькими. Ба більше, люди, які стикаються з таким синдромом, часто переконані, що якщо припинять реагувати на кожен заклик, то їх уважатимуть поганими або непотрібними, а отже перестануть любити.
Що робити, якщо ви впізнали у себе ознаки цього синдрому?
Насамперед потрібно викинути «підгорілий тост» і поділити решту рівно між усіма членами родини. І це не тільки про їжу.
Пам’ятайте, найважливіша та найцінніша людина для кожного з нас — це ми самі. Не можна повноцінно допомагати іншим, якщо не піклуєшся про себе й не враховуєш власних потреб. Любов до іншого також неможлива, коли на неї бракує ресурсу.
