У соціальній психології є феномен поляризації. Це явище, коли сприйняття світу й усіх людей у ньому лінійне та чітко ділиться на чорне і біле, погане і хороше, зло і добро… Перехідне, напівтони й сіре зникає. Світ конкретний і зрозумілий.
Цей механізм має захисну функцію та особливо спрацьовує в екстремальних (кризових) умовах. Війна є саме такою ситуацією. Війна поляризує українців. Про механізм поляризації та її наслідки — у новому випуску «Психотерапевтичної п’ятихвилинки» на Радіо «Накипіло».
Почнімо з того, що цей механізм універсальний. Його основна мета — допомогти зменшити тривогу, яка охоплює людину в момент кризи. Це зрозуміло. Поляризований світ конкретний та ясний. Немає незрозумілого, а отже, немає і небезпеки, принаймні психічної. А це вже полегшує проживання реальної фізичної небезпеки.
З іншого боку, поляризація чітко локалізує групи своїх і чужих. Зрозуміло, за якими критеріями визначати ворога. Чітко можна побачити, хто свій і на кого спиратися, навколо якого героя об’єднуватися.
Соціум підсвідомо об’єднується навколо своїх. Це допомагає у боротьбі із зовнішнім ворогом. Але, на жаль, внутрішня поляризація може стати основою напруги в суспільстві й призвести до пошуку ворогів серед своїх.
Поляризований світ блокує потребу рефлексувати й намагатися зрозуміти того, хто не вписується на 100 % в уявлення про те, як має бути.
Поляризований світ не потребує розмірковувань. Замість них — справи. Дій, або помреш, бо тебе знищить ворог. Проте, на жаль, поляризація може грати на боці зовнішнього ворога. У момент, коли ми ділимося на тих, хто на фронті, і тих, хто в тилу; на тих, хто втратив дім, і тих, хто має можливість жити у своєму; на тих, хто вимушено почав нове життя за кордоном і не повернеться, і тих, хто й далі тримається свого міста та своєї країни. Проявляється це, зокрема, у моменти, коли нам важко сприймати відмінність реальності іншого з можливістю проживати й відчувати там щось, відсутнє у нас, наприклад радість, бажання жити й діставати задоволення. Це спричиняє роздратування і навіть гнів.
Фахівці, що вивчають травму та її вплив на соціум, погоджуються, що важливим компонентом відновлення є єдність — як здорової та травмованої частини окремої особистості, так і суспільства загалом.
«Коли, як не тепер?» «Коли завгодно, але не тепер». Кожній із цих позицій бути. Але кожен, хто представляє ці позиції, має спільного ворога. Не забуваймо про це. Не забуваймо про нашу спільність. Не потрапляймо в пастку поляризації.
