Невдовзі на Харківщині стартує опалювальний сезон, і область вже готується до одного з найважчих періодів. Удари росії по критичній інфраструктурі почастішали. Нещодавні, наприклад, залишили без електроенергії 80 тисяч людей, і це ще не зима. У холодну пору комунальна сфера особливо вразлива до наслідків обстрілів: у деяких районах ремонти тривають довше, ускладнюються через екстремальну погоду.
Попри це, Харківська область має природні ресурси, які можна використати одночасно для енергетичної та кліматичної стійкості.
100 днів, аби запастися сонячною енергією
Приблизно стільки часу щороку має місто Златопіль у Лозівському районі, щоби взяти максимум користі від сонця — для виробництва електроенергії. Південь Харківщини створює чи не найліпші умови для розвитку сонячної енергетики. Найбільше ясних днів тут припадає на травень, червень і липень.
«У Златопільській громаді, як і загалом по області, середньорічна кількість сонячної енергії, що надходить на 1 м² поверхні, становить 1 200–1 400 кВт·год/м². Цього достатньо для ефективної роботи сонячних електростанцій», — розповідає Альона Кандиба, фахівчиня з енергоменеджменту Златопільської міської ради.
Природна перевага стала у пригоді: малі СЕС встановили на дахах лікарень, шкіл, адмінустанов. Але що добре для сонячної енергетики, виявилося вразливим для критичної інфраструктури. Харківщина щодня потерпає то від «Шахедів», то від ракет росіян, тож нині географічне розташування вигідним не назвеш.
Перебої з електропостачанням і збільшення цін на енергоносії змусили громаду переходити на альтернативні джерела енергії, де тільки можливо. Сонячні електростанції встановлюють на комунальних підприємствах, об’єктах бізнесу, на приватних будинках.
«Із початком повномасштабної війни ми побачили, що міська інфраструктура дуже вразлива до блекаутів. Тому першим кроком було придбання генераторів за кошти місцевого бюджету, щоби забезпечити роботу котелень. Далі почали налаштовувати розподілену систему генерації, яка менш вразлива до наслідків обстрілів і відключень електроенергії», — каже заступник мера Златополя Антон Орєхов.
Так місто зменшує навантаження на електромережу та має «план Б» на випадок аварійних відключень. Утім, місцева влада визнає: це хоч й успішні, але рішення для окремих об’єктів, і до повної автономності ще далеко. У теплопостачанні громада досі залежна від газу, і в разі перебоїв клопоту не оберешся.
«Зараз налаштовуємо когенераційні установки, отримали від німецьких партнерів. Кожна котельня з установкою одночасно виробляє тепло, електроенергію та повністю незалежна від центральної мережі. Ще один проєкт у процесі реалізації — сонячна електростанція на 76 кВт з акумулятором на об’єкті критичної інфраструктури», — продовжує Антон Орєхов.
«Як це може бути вигідно водоканалам: пік споживання води припадає на ранок і вечір, а сонце найактивніше вдень. Тож маємо режим батарейки: коли є багато дармової енергії сонця, за яку не треба платити, водоканал може закачати воду в резервуари. Тоді в пікові години, коли треба витрачати енергію та платити за неї, запас води вже буде, і вийде незначна витрата енергії на підтримання потоку. Коли вода найбільш потрібна, не доведеться витрачати додаткову енергію для водозабору», — пояснює Ольга Лящук, експертка питань з адаптації до зміни клімату ГО «Екоклуб».
На думку фахівчині, відновлювані джерела енергії дозволять громадам адаптуватись не лише до воєнних, але й до кліматичних викликів. Шквальні дощі та вітри часто стають причиною аварій на електромережах і, як наслідок, перебоїв зі світлом.
До чого тут клімат?
Перепади температур, рясні зливи, що змінюються тривалою спекою, створюють додаткові проблеми комунальній сфері, і без того вразливої в часи війни. «Зелена» ж енергія порівняно з традиційною дозволяє знизити викиди парникових газів. Саме вони є причиною зміни клімату та аномальної погоди. Зважати на ці ризики та змінити підходи до благоустрою пропонує нове кліматичне законодавство.
У лютому 2025 року уряд схвалив створення Стратегії екологічної безпеки та адаптації до зміни клімату до 2030 року. Таким чином Україна як кандидатка на членство в ЄС наслідує європейську практику, а останнім часом увага Євросоюзу до кліматичної політики зросла чи не найбільше. Інтерес пояснюється не стільки турботою про довкілля, скільки економікою: дешевше підготуватися до можливих стихійних лих і аномальної погоди, ніж витрачати значно більше коштів на ліквідацію наслідків.
Заходи з адаптації повинні враховувати сфери, де місто й жителі відчувають найбільше негативного впливу від зміни клімату: енергетика, транспорт, охорона здоров’я, сільське господарство, ліси, водні ресурси, біорізноманіття тощо.
Як зміна клімату позначається на комфорті людей?
Наведемо кілька прикладів. Від сильних дощів підвали, які сьогодні слугують укриттями, можуть зазнати підтоплення. Незручності має і комунальний транспорт: зливи затоплюють вулиці, це паралізує рух і призводить до затримок і скасування рейсів. А тривала спека пришвидшує зношування дорожнього полотна, що спричиняє збільшення витрат на ремонт доріг.
У муніципальних і житлових будівлях зростання середньорічних температур і часті хвилі спеки збільшують навантаження на кондиціонери. А в нетипово теплі для зими дні помешкання ніби перегрівається, тож іноді доводиться «опалювати» вулицю: відкривати вікно і запускати свіже повітря. Натомість весняні заморозки провокують людей вмикати обігрівачі, і в часи пікового навантаження є ризик перепадів напруги в мережі. Відтак, і ризик аварійних відключень.
«Ми на собі відчуваємо наслідки зміни клімату вже зараз, а в останні п’ять років особливо. Це і посухи, і зростання кількості стихійних пожеж, і рясні зливи. Ігнорувати виклики означає діяти недалекоглядно. Наші прагнення до енергозбереження викликані не лише бажанням зменшити витрати на енергоресурси та зробити життя людей комфортним у воєнний час, а й підвищити кліматичну стійкість громади», — розповідає Альона Кандиба.
Не тільки виклики, а й фінансові можливості
Златопіль презентував свій план адаптації до зміни клімату ще у 2020 році, через рік після того, як місто приєдналося до європейської ініціативи «Угода мерів». За її умовами, громада добровільно зобов’язується скоротити викиди парникових газів і адаптуватися до зміни клімату.
На сьогодні в Україні з «Угодою мерів» співпрацюють приблизно 400 громад, розповідає експертка «Екоклубу» Ольга Лящук, і вони вже мають кліматичні плани або розробляють їх. Але є нюанс.
«Спочатку це були зобов’язання у сфері енергетики, вони стосувалися викидів парникових газів. Тому в період 2010–2012-го років громади розробляли “План дій сталого енергетичного розвитку”. Потім їх оновили, додали частину з адаптації до зміни клімату. Ті ж, хто пізніше доєдналися, із нуля розробляли єдиний документ.
Щодо Златополя: на 2020 рік у частині адаптації до зміни клімату вони прописали те, чого немає у планах тих, хто в 2023-му затверджував документ. Є індикатори кліматичної адаптації: показники, за якими відстежують зміни, тобто, працює запропонований захід чи ні. Громада збудувала основу, від якої можна відштовхуватися і відстежувати зміни. Цього бракує більшості стратегічних документів, які нині затверджують. Вони “за все хороше”, а як відстежувати зміни — ніхто не знає».
Раз на два роки громади звітують перед представниками «Угоди мерів»: що вони зробили для адаптації до зміни клімату, чого не зробили і чому, які подальші кроки. Результати впливають на отримання громадою доступу до навчальних і грантових можливостей ЄС.
«Зараз для України відкрилося кілька програм фінансування, які раніше не були доступними. Наприклад, LIFE від Європейського Союзу. Є частина підпрограм, в яких так написано: брати участь в них можуть лише ті громади, які мають план з адаптації до зміни клімату», — продовжує Ольга Лящук.
Експертка супроводжує громади у розробці кліматичних планів. Вона зазначає, що до цього документа, як і до кліматичної політики загалом, Єврокомісія ставиться серйозно.
ЄС має власну стратегію з адаптації до зміни клімату. Для тамтешніх країн діє єдине правило: жоден інфраструктурний проєкт не може бути профінансований, якщо він не містить оцінки вразливості до зміни клімату та не враховує заходи з адаптації до кліматичних загроз. Вочевидь, повоєнна відбудова вже зараз і в майбутньому значною мірою покриватиметься коштами європейських партнерів, розмірковує Ольга, тож для наших громад це привід почати роботу над планами якомога раніше.
«Коли з’явиться можливість отримати фінансову підтримку від ЄС, громади, які матимуть цей документ, будуть у виграшній ситуації в порівнянні з тими, хто кидатиметься їх нашвидкоруч розробляти. Із затвердженими планами вони зможуть показати: оцінка вразливості до зміни клімату та шляхи адаптації в них уже є».
Документ протягом року перевіряє та погоджує Об’єднаний науковий європейський центр. Фахівці центру надсилають рекомендації: що покращити у плані, чого бракує.
«Якщо вже і відбудовувати щось, то й адаптуватися до нового клімату»
Враховувати зміну клімату під час повоєнного відновлення радить Дмитро Дядін, завідувач кафедри інженерної екології міст Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова. Науковець консультує громади й відзначає: майже скрізь є місця, де сама природа підкаже рішення.
«Якщо відбудовувати щось, то варто адаптуватися до нового клімату, — каже фахівець. — Це не потребує складних технологій, це про розумне проєктування ландшафту. Пониження рельєфів на певних територіях, старі невикористані фільтраційні канали — це можна використати в адаптаційних заходах.
Місто часто затоплює після злив? Тоді пріоритетом є відведення води. Але не можна просто скидати воду в колектор, потрібно зволожувати ґрунт. Для Полісся, де випадає багато опадів, це менш актуально, а для південних і східних областей дефіцит вологи — проблема номер один. Тут допоможе озеленення. Будь-яка зелена ділянка в рази підвищує здатність ґрунту всотувати вологу. Облаштуйте зелені зони, і це дозволить надлишку води просочуватися в ґрунт, поповнюючи запаси підземних вод, а влітку зменшувати випаровування та знижувати температуру повітря».
На думку науковця, збереження водних ресурсів відповідає географічним і кліматичним умовам Харківщини, це варто включити в регіональний план адаптації до зміни клімату.
«Візьмемо, до прикладу, області, які найбільше постраждали від руйнування Каховської греблі після удару росіян. Вони всі зав’язані на водопостачання з Каховки. Виникла необхідність перемкнути водопостачання — але на що перемкнути, коли там підземних вод майже немає? У нас же в Харківській області висока диверсифікованість водних ресурсів, значні запаси підземних вод. Цей природний потенціал слід урахувати в плані кліматичної адаптації», — вважає Дмитро Дядін.
В умовах централізованого водопостачання один удар може залишити все місто без води. Тому краще, аби більше населених пунктів мали власні джерела водопостачання, додає фахівець, причому і загального користування, й індивідуальні. Таким чином розподіленою може стати не тільки енергетика, а й водопостачання.
Аналізуючи план кліматичної адаптації Златополя, Дмитро рекомендує громаді більше уваги приділити природоорієнтованим рішенням. Помічним стане досвід благоустрою європейських міст, які зазначають тих же кліматичних впливів, що й Україна.
«У Златопільському плані запропоновані заходи з водовідведення — реконструкція чи розширення зливової каналізації — це класичний підхід. Та якщо враховувати, що зливи посилюватимуться, і Златопіль визначає це як кліматичну загрозу, треба підвищити здатність території відводити дощову воду природним чином. Найекологічніший варіант, який запроваджують міста Європи, — робити проникні поверхні: дощові садки, канави, ставки-накопичувачі дощової води, “зелені” колії, проникні парковки. Звісно, там, де це не створить додаткових загроз», — каже Дядін.
Ще рішення: замість «клаптикового» ремонту тротуарів — правильно вкласти бруківку: не поверх асфальту, а з гравійною та піщаною подушкою. На парковках — розмістити газонні решітки. Таке покриття дозволяє воді фільтруватися й потрапляти в ґрунт. Це дасть рослинам вологу, охолодить довкілля, запобігне калюжам і бруду після злив.
Ольга Лящук зауважує: «Варто відмовитися від традиції робити тротуари нижче рівня газону. В Україні вже є приклади на окремих ділянках у Львові, в Олександрії Кіровоградської області, де тротуари з плитки роблять вище рівня газону, щоб вода стікала на траву. І це можна робити в межах коштів, які громади й так витрачають на благоустрій».
Не плутайте планові ремонти з адаптацією до зміни клімату
Реконструкція систем водопостачання, заміна насосів, оперативне усунення аварій — ці необхідні технічні роботи мають виконуватися незалежно від кліматичних умов. Хоча вони й допомагають пом’якшити наслідки зміни клімату, але не є першочерговими.
«Погляньмо на план Златополя, — продовжує Дмитро Дядін. — Тут згадується, що потепління створює сприятливі умови для поширення інфекцій. Це правда, і громада визначає це як одну з ключових загроз. Але для обґрунтування заходів з адаптації необхідно довести, що це зумовлено саме кліматичними процесами. Чи є докази того, що це реально пов’язано з температурними умовами — а може, справа в неякісній каналізації чи старому обладнанні? Я би радив зосередитись на конкретних даних, залучити науковців для проведення досліджень. Варто подавати рішення, що дозволять захистити насамперед об’єкти, найбільш вразливі до наявних кліматичних загроз».
У Златопільській міськраді погоджуються: нинішній план кліматичної адаптації треба оновити, та поки працюють із тим, що є. Науковець же радить громаді прискіпливіше ставитися до завдання й розібратися: що в них найбільш і найменш вразливе до зміни клімату. Це допоможе визначити пріоритетність майбутніх дій. Також у документі не вистачає чіткого зв’язку між запропонованими заходами та кліматичними загрозами.
«Коли громада планує такі заходи, вона має обґрунтувати і для себе, і для донорів, якщо йдеться про грантове фінансування майбутніх проєктів. Пояснити: у нас є такі чутливі до зміни клімату об’єкти, показати рівень вразливості, наскільки це критично для мешканців. Це можуть бути цінні заповідні об’єкти чи будівлі, де вразлива система енергетики. Потрібно описати ступінь їхньої вразливості до конкретних природних загроз, і лише тоді обирати заходи з адаптації», — радить Дядін.
Також слід бути конкретними у визначеннях: не просто «спека», а скільки спекотних днів вище +35°C зафіксовано протягом літа, наскільки це загрозливо в порівнянні з періодом останніх 30 років, хто і що на території громади потерпає від такої спеки.
«Цей індикатор одночасно працює для сектору охорони здоров’я. Можна визначити, чим спека загрожує населенню, яке навантаження це несе місцевим лікарням. А ще для транспорта — у спекотні періоди можлива деформація покриття доріг, — пояснює науковець. — Можна взяти індикатор під певний сектор. Наприклад: як виміряти, наскільки зростає ймовірність надмірного використання електроенергії в спекотні дні для охолодження приміщень? Для цього є індикатор “кількість градусоднів кондиціонування”».
І тут виникає перша складність: що більше індикаторів беремо, то об’ємнішим стає дослідження. Підготовка документа може тривати місяці.
Дмитро Дядін: «Лише для хвиль спеки є до п’яти визначень і десятки індикаторів, як ці хвилі спеки вимірювати. І це ми одну кліматичну загрозу розбираємо. А якщо додати інші, як-от підтоплення, набір індикаторів буде величезним. Порада: конкретизуйте загрози, оцінюйте кількома інформативними індикаторами, підходящими для вашої території».
У Златополі останнє спекотне літо вкотре показало: чимало дерев сухішають і стають небезпечними. Тому цьогоріч місто зосередилося на озелененні — на заміну старим деревам висадили молоді саджанці.
«Ідея озеленення важлива не лише як прикраса парків, а як необхідний крок в адаптації до зміни клімату, — коментує Антон Орєхов. — Дерева та інші зелені насадження допомагають зменшити ефект “міського теплового острова”, який виникає через поглинання асфальтом тепла, і зрештою місто перегрівається. Будь-які рослини добре поглинають вуглекислий газ, зменшують його концентрацію в атмосфері та допомагають боротися з парниковим ефектом — а саме він і спричиняє кліматичні зміни».
Озеленення захищає міські території від пилу й шуму, робить комфортним перебування на вулиці. Корені дерев поглинають вологу, запобігають перевантаженню зливової каналізації, зменшують ризики повеней і підтоплень під час злив — і це також допомагає боротися з ерозією ґрунту.
До озеленення міста влада ще й мешканців винахідливо залучила:
«Ми вийшли до людей із закликом зібрати кошти на саджанці та пообіцяли подвоїти суму. Вигадали мотивацію: за донат від 1 000 гривень кожен учасник акції отримував можливість посадити родинне дерево. Подумали, що це гарний інфопривід, який швидко розійдеться громадою. Так і сталося. Ми зібрали 30 тисяч гривень, і ще 100 тисяч міськрада виділила з екологічного фонду», — розповідає Антон Орєхов.
Для громад це — спосіб швидко знайти кошти на заходи з кліматичної адаптації. Фонд поповнюється з екологічних податків від комунальних і приватних підприємств, а ще зі штрафів, які забруднювачі довкілля сплачують екологічній інспекції. Частина грошей надходить державі, але більше залишається на потреби громади.
Спільні з ЄС кліматичні загрози як можливість для співфінансування
Повені, посухи, лісові пожежі, екстремальні погодні явища поширені в багатьох країнах ЄС. Як європейські, так і українські міста ризикують понести економічні втрати, ігноруючи зміни клімату. Спільний з іноземними партнерами пошук рішень — привід для співпраці прикордонних громад чи співпраці між містами-побратимами в межах Євросоюзу. Відтак є шанс залучити транскордонне фінансування на кшталт програми EU Interreg NEXT.
А на деякі рішення взагалі не потрібні гроші
Найпростіше, що підійде всім громадам і не потребує грошей, — змінити підхід до косіння газонів, вважає Ольга Лящук. Не варто косити траву «під нуль», залиште над землею десять сантиметрів зелені. Влітку це допоможе адаптуватися до перепадів температур і рясних дощів.
«Коли трави достатньо і газон не вигорає, під час зливи вода просочується в ґрунт і зволожує його, а не стікає сухою і твердою, мов бетон, землею невідомо куди, — пояснює Ольга. — Це може призвести до затоплення території навколо або що рослини недоотримають вологу. Земля пересихає, стає більше пилу в повітрі, яким дихають люди».
Приклад Златополя з їхнім планом — скоріше виняток, ніж норма. Нині лише десятки громад в Україні мають такий документ і ще менше — реалізують плани, вважає Марина Цимбалюк, експертка відділу клімату громадської організації «Екодія». Нестача фахівців — лише одна з причин, чому так склалося. Серед іншого — низька активність самоврядування, обмежені зв’язки з іншими громадами, із містами-побратимами. Та найголовніше — бракує коштів.
«Іноді достатньо вмотивованої групи в місцевій раді, аби зрушити процес, але фінансування залишається ключовою перепоною. Після запровадження реформи децентралізації велика відповідальність лягла на місцеві органи влади. Більшість не була готова й не мала кваліфікованих працівників для якісного вирішення екологічних питань, особливо щодо пом’якшення наслідків і адаптації до зміни клімату», — каже Марина Цимбалюк.
Наразі кліматична адаптація необов’язкова
Вказівки уряду наразі скидаються на рекомендації громадам: почніть бодай підготовчу роботу. Водночас держава може мотивувати місцеве самоврядування, вважає Марина Цимбалюк. Це і пріоритетне фінансування проєктів з адаптації до зміни клімату та енергоефективності (на кшталт програми «70/30»), і створення рейтингів громад, які успішно рухаються в цьому напрямку, і нагородження їх — способів вистачає.
При цьому регіональні стратегії з кліматичними цілями областей пропонується розробити до 2027 року або ж після завершення воєнного стану.
«Фактично це означає, що найближчим часом можна нічого не робити», — додає Ольга Лящук. Вона зауважує: це не скасовує вплив зміни клімату на людей і міста. І якщо з наслідками війни справитися важко, і неможливо передбачити їх, то адаптуватися до екстремальної погоди ми здатні. Інше питання — наскільки це вдасться громадам.
«Я вболіваю за адаптацію громад до зміни клімату, і мене непокоїть можливість появи прямої вимоги в законодавстві. Це може позначитись на якості документів. Як правило, у громадах ними займаються відділи економічного розвитку чи енергоменеджменту, і вони прекрасні у профільній діяльності. Та якщо на них покладуть відповідальність за адаптацію до зміни клімату, а вони не є спеціалістами в цій галузі — наскільки ефективними будуть ці плани?».
Які дані потрібні, що запланувати, а що втілювати вже зараз, не чекаючи на «вільні кошти» — типові питання тих, кому випала задача розробити план кліматичної адаптації. Тож «Екоклуб» випустив посібник для громад, який допоможе розібратися в темі та зрозуміти, як клімат впливає на конкретну місцевість і що з цим робити. А далі — справа за малим: почати.
