У другому епізоді говоримо про потребу персоналізації та наповнення змістом ритуалу хвилини мовчання. Оскільки це один зі способів виказати шану загиблим і вдячність чинним військовослужбовцям, а також підтримку родинам, які втратили близьких через війну, і сім’ям безвісти зниклих і полонених. Це та єдина хвилина в добі, що може й має стати з’єднувачем між двома реальностями — тих, хто живе війною, і тих, хто поза нею.
Як зробити цей ритуал часом вдячності, усвідомлення і єднання? Що ми маємо робити, щоби хвилина мовчання була справді загальнонаціональною? Як можуть долучитися громади й бізнес і що їм це дасть? Про переосмислення хвилини мовчання — у новому епізоді подкасту «Меморіалізація війни» на Радіо «Накипіло».
16 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ «Про загальну національну хвилину мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації проти України». У ньому встановлено щодня о 9:00 оголошувати хвилину мовчання у всіх засобах масової інформації, міських та обласних адміністраціях, а також у закладах освіти. Зокрема, цей указ зобов’язує запровадити хвилину мовчання у закордонних дипломатичних установах. Проте за час повномасштабної війни цей ритуал для багатьох став дещо формальним з огляду на повторюваність, почасти нерозуміння суспільством його змісту й відсутність особистої емоційної прив’язки до приводу.
Парамедикиня Ірина Цибух (Чека) створила проєкт «Вшануй», що має на меті переосмислення і персоналізацію хвилини мовчання, щоб цей ритуал залишався значущим для українців і став часом для єднання та усвідомлення ціни нашої свободи, а також фіксування на цінності власного життя. Іра загинула у травні на Харківському напрямку у віці 25 років. Але її ідея розвивається завдяки однодумцям.
Одна з них, Катерина Даценко, пояснила, чому долучилася до проєкту та як він сьогодні працює: «Перша лекція Іри, яку вона встигла зробити, про те, чим наповнювати хвилину мовчання за загиблими захисниками. Але основною концепцією Іри була персоналізація хвилини мовчання. Умовний заклад може вшановувати конкретно свою людину, що працювала в цьому закладі, чи улюбленого частого відвідувача, чи просто якогось відомого або невідомого військовослужбовця. Кожна громада може вшановувати щодня загиблого захисника, який конкретно цього дня загинув або народився. Загалом робити можна по-різному. Нам не треба зупинити всіх на хвилину мовчання, щоб людина просто стояла; нам треба зробити так, щоб людям потрібно було зупинятися».
На думку організаторів проєкту «Вшануй», у процесі впровадження ідеї хвилини мовчання потрібно залучати все суспільство, владу й бізнес.
«Повинні бути ті люди, які починають цю хвилину мовчання безпосередньо у своєму регіоні чи бізнесі. Це ті люди, які приходять у кав’ярню і кажуть: “Чому ви не зупиняєтеся? Є така ініціатива. Зупиняймося о 9:00”. Це менеджери компаній, які чи після Іриної лекції, чи після якихось дописів побачили, почули, що можна зупинятися, і запровадили цю хвилину мовчання у своєму бізнесі. Це потрібно однозначно впроваджувати в школах і університетах. Я окремо ще виділила б сім’ї загиблих, зниклих безвісти й тих людей, які нині мають чинних військовослужбовців. Можна ще окремо виділити військових або ветеранів», — сказала про тих, хто може впроваджувати хвилину мовчання, Катерина Даценко.
Активістка зазначила, що про досвід упровадження хвилини мовчання у дитячих колективах спілкувалася з викладачем Київської школи економіки Антоном Лягушею. Фахівець запропонував кілька ідей, як можна залучити дітей до усвідомленого та зрозумілого для них пам’ятання. До прикладу, діти можуть малювати подяку чи пошану, ходити колом пошани.
«З дітьми набагато складніше запроваджувати хвилину мовчання і пам’ятання загалом. Ці чорні меморіальні таблички на школах — це не дуже добре. Тому я думаю, що в дітей теж треба питати, як їм це краще зробити. Я в усіх питала б, як їм краще. Це такий, знаєте, загальносуспільний договір, який ми могли б зробити і якось унормувати. Дорожня карта для всіх була б плюс-мінус одна й та сама, але кожен міг би доповнювати її чимось своїм і наповнювати своїми сенсами», — розповіла активістка.
Незадовго до загибелі Ірина Цибух презентувала проєкт «Вшануй» представникам бізнесу в Києві. Під час презентації вона пояснила, чому важливо пам’ятати полеглих, та аргументувала своє бачення культури вшанування.
«Ритуалізована жалоба впливає на групову й індивідуальну травму. Вона дає змогу відділити теперішнє від минулого, що може допомогти нашій відповідальності щодня жити. Це діє у певний момент, у певному місці, з певним ритуалом. Ритуали дуже потрібні нам для того, щоб реалізувати цю відповідальність живих перед мертвими. Насправді в нас цей ритуал уже є, коли ми вшановуємо полеглих о дев’ятій ранку. Оцей момент мовчання про набагато більше, ніж про індивідуальну історію. Він про загальну національну гідність», — сказала тоді ініціаторка проєкту «Вшануй».
Для чого українцям єднатись у хвилини мовчання за загиблими в цій війні? Річ у тім, що досвід утрати можна й потрібно розділяти з родинами, які зазнали його. Спільність допомагає полегшити біль і розділити відповідальність, адже військовослужбовці гинуть не тільки за свої родини — вони ціною власних життів виборюють можливість існування цілої країни. Досвід родин безвісти зниклих і полонених теж потребує валідації та розділення, і це також стосується кожного. Спільність допоможе й військовослужбовцям на фронті знати, що цивільні бачать і цінують їхню щоденну надважку роботу, а також усвідомлюють, що війна — наше спільне питання, бо ми живемо в одній реальності. Утрата побратимів і посестер військовим болить не менш ніж рідним.
Загальнонаціональна хвилина мовчання — один зі способів виказати підтримку й шану. Це та єдина хвилина в добі, яка може й має стати з’єднувачем між двома реальностями — тих, хто живе війною, і тих, хто поза нею.
Військовослужбовець 103 окремої бригади ТрО та бренд-дизайнер Збройних сил України Тарас Іщик пояснив, що це також і військовий ритуал, який впливає на формування культу військовослужбовців у суспільстві.
«Хвилина мовчання — це завжди хвилина, коли ти згадуєш усіх полеглих, усіх побратимів, принаймні тих, кого ти поки не забув, бо є такі люди, у яких дуже багато людей загинуло. Це якась така хвилина певного трансу, коли ти завантажуєшся думками. Це важлива військова традиція з ушанування. Вона якраз об’єднує усіх військових. Це також важливо для суспільства в контексті розуміння ролі військовослужбовців. Регулятором цього процесу мала б стати держава, але держава від цього самоусувається. З позиції держави промоція культу військової служби — найважливіша, особливо з перспективи того, що ми не знаємо, коли ця війна закінчиться, вона потребує залучення людей», — сказав захисник.
Нам є над чим працювати, щоб не дати цьому ритуалу стати суто формальністю, яка супроводжує заходи за участі чиновників чи політиків. Важливо привчати людей до гідного й усвідомленого вшановування, але комусь потрібно почати це робити.
Тож команда проєкту «Вшануй» вирішила спершу говорити з бізнесом, оскільки його засновують соціально відповідальні люди й це можливість через бізнес промовляти до великої частини суспільства. Усі ми користуємося послугами, ходимо в магазини, відвідуємо приватні заклади, як-от клініки, фітнес-зали, б’ютібари, кав’ярні чи ресторани.
Після презентації проєкту кілька бізнесів уже запровадили хвилину мовчання з використанням аудіозаписів для її супроводу.
А ось так відгукується про вдалі практики впровадження бізнесом хвилини мовчання авторка ідеї Іра Цибух у записі презентації проєкту: «Ми розуміємо, що це соціально відповідальний бізнес, і він викликає повагу. Це підтримка рідних, чиї люди на війні або загинули на війні, чи це клієнти, чи це працівники. Так само ми розуміємо, що це дає змогу почати свій день, що цей спомин про людей, які загинули, є ключовим, щоб мати можливість совісно жити далі й починати цей день».
Є багато бізнесів по Україні, які самостійно вирішили запровадити в себе хвилину мовчання, чи вшановуючи загиблого колегу, чи даючи можливість прожити втрату людям із колективу, чи з просвітницькою метою.
Одна з таких компаній — «Промавтоматика Вінниця». Як розповіла їхня HR-директорка Катерина Горчакова, оскільки виробництво й офіс починають роботу з восьмої ранку, хвилину мовчання колектив сприйняв органічно й з розумінням суті цього впровадження.
«Хвилину пам’яті в нашій компанії ми запровадили давно. Якось на раді топменеджерів ми ухвалили таке рішення. Для цього нам потрібні були додаткові колонки, щоби транслювалося на всю компанію. Також ми знайшли аудіозапис, дібрали, змонтували його так, щоб усім підходило, — і запустили. Звісно, переривається робочий процес, але ніхто в компанії не був проти. Усі звикли. Крім того, до нас долучаються клієнти, які приходять. Інші компанії також цікавляться і переймають досвід. Дуже хотілося б, щоб такі ініціативи впроваджували в різних місцях. Але на всіх ми впливати не здатні, а на свою компанію здатні. Тому, звісно, робимо те, що можемо зробити», — розповіла представниця компанії «Промавтоматика Вінниця».
Щоб наповнити хвилину мовчання близьким кожній людині змістом, команда проєкту «Вшануй» розробила дорожню карту, постери й аудіоролики для бізнесу, щоби власники й менеджери могли впроваджувати хвилину мовчання у себе. Усі матеріали вже є у вільному доступі, і їх можна використовувати.
«Хотілося б, щоб, наприклад, щопонеділка чи щосереди певні гроші йшли, можливо, на якусь із бригад чи підрозділ. Тобто щоб ми трансформували нашу пам’ять у певну постійну дію. Бо це якраз про те, щоб не тільки подякувати в цю конкретну хвилину, а ще й перетворити це на дію. Про це треба говорити безпосередньо з бізнесом», — переконана Катерина Даценко.
Культури вшанування ми лише навчаємося, оскільки не мали досвіду життя у війні. За формування цієї культури відповідальна не тільки держава, але й влада громад. Приміром, деякі українські міста вже запровадили в себе оголошення хвилини мовчання через системи оповіщення. Інколи чиновники виходять назовні з приміщень, щоб показати приклад ушанування жителям громад. Це залежить від політики всередині громади чи просто вказівок керівників міст, містечок і сіл. Серед міст, де голосове оголошення хвилини мовчання звучить через місцеву систему оповіщення, — Рівне, Вінниця, Житомир, Суми, Острог, віднедавна Івано-Франківськ та інші. Петицію із закликом запровадити хвилину мовчання у Києві та зробити зі столиці місто-приклад, як потрібно вшановувати військових, зареєстрували в липні.
Міський голова столиці Віталій Кличко відповів, що на розгляді міської ради вже є проєкт рішення, який передбачає врегулювання частини питань, порушених у петиції. Він пообіцяв вивчити можливості столичної системи оповіщення і можливості впровадження хвилини мовчання у міському транспорті. А втім, міський голова вважає, що досягнення основної ідеї петиції потребує «виховання правосвідомості насамперед цивільного населення». Він також додав, що нині немає сформованого концепту пам’яті полеглих на загальнодержавному рівні, що й призводить до різного підходу до увічнення на місцевому рівні.
Також петицію запровадити хвилину мовчання зареєстрували й у Полтаві після ракетного удару росії по військовому інституту зв’язку.
«Основна проблема деяких міст, до прикладу Києва, — це відсутність пояснення перед початком хвилини мовчання. Ми вважаємо, що найголовніше — це саме голосовий супровід. Тобто щоб людям пояснили, що о дев’ятій ранку триває загальнонаціональна хвилина мовчання, потрібно зупинитися і встати. Якщо ви не можете встати, то можна просто схилити голову або притулити руку до серця», — сказала Катерина Даценко.
У деяких містах о 9:00 зупиняється громадський транспорт. Водії оголошують причину зупинки й закликають ушанувати полеглих. Це спонукає зупинитись і власників приватного транспорту. Добре, коли до цього долучається патрульна поліція і, приміром, водії служб таксі. Інколи активісти організовуються і на час хвилини мовчання перекривають автівками дорогу, паралізуючи рух транспорту. Такі дії викликають певний супротив, але так відбувається звикання.
Андрій Сорокін, директор департаменту транспорту та міської мобільності Вінниці, розповів, як на хвилину мовчання організували зупинку муніципального транспорту в місті. Попри те, що міський комунальний транспорт іще рік тому зобов’язали зупинятися під час хвилини мовчання, іще й досі не всі водії виконують це.
«Завжди є людський фактор. У нас щодня виїжджає більш ніж 250 одиниць громадського транспорту, працює понад 500 водіїв. Передусім кожен має розуміти важливість цього ритуалу, бо тут безсилі накази й розпорядження. Проте ми пояснюємо, допомагають і жителі. Телефонують нам і кажуть, що такий-от трамвай на хвилину мовчання не спинився. Ми вже рік це практикуємо. У Вінниці відсоток тих, хто продовжує рух у хвилину мовчання, є і нині, але він значно нижчий. Проте ми намагаємося розмовляти з водіями й пояснювати. Також кожен у кабіні має текст, який водій має прочитати, оголошуючи причину зупинки о 9:00», — поділився досвідом Андрій Сорокін.
Гідне, щире й усвідомлене вшанування полеглих на війні щодня покаже військовослужбовцям, що суспільство досі при тямі, а боротьба у війні з росією — завдання спільне, а не проблема людей у пікселі.
«Хвилина мовчання — час зупинитися, схилити голову й згадати, кого ви втратили в цій війні й що можете зробити, щоб наблизити перемогу», — сказав військовослужбовець 103 окремої бригади ТрО Тарас Іщик.
«Розумію, що поки я живий, то ще оця дистанція триває, тож треба зробити максимум того, що ти можеш зробити, не тільки для перемоги, але й у контексті розвитку держави взагалі. Я вибрав собі чіткий вектор того, що я вважаю важливим. Поки живий, треба над цим працювати, і тоді буде якийсь результат. Тобто я вважаю, як і будь-хто з військовослужбовців чи вдумливого громадянського суспільства, що зробив іще замало. Не можна зупинятися у розвитку, треба йти і йти, поки маєш час. Ми не знаємо, що буде завтра, але думати про майбутнє треба», — закликав військовослужбовець.
«Моя хвилина мовчання завжди в пам’ять про загиблих на цій війні чоловіка та нашого друга. Ця пам’ять дає підставу жити так, щоб вони віддали своє життя не дарма, і підставу нічим більше не поступатися у цій війні», — сказала авторка подкасту Наталія Некипіла.
