Як у 2014 році, так і в 2022-му відбувся сплеск цікавості до всього українського: історії, музики, кіно, картин і книжок. Прикро, що такою ціною, але краще зараз, ніж ніколи.
Надважливими для нас і світу є книги, які осмислюють чи документують події повномасштабної війни. Проте не варто залишати без уваги й інші твори, написані українськими авторами. Життя поза війною та переживання героїв, змальовані в них, часом викликають гірку посмішку: мовляв, зараз би нам ці проблеми!
Але книги все одно залишаються актуальними, живими та є частиною нашої творчої спадщини. Якщо не кортить братися за класичну українську літературу після шкільного примусу, рекомендуємо спробувати сучасну. Пропонуємо варіанти на різний смак.
«Магнум», Ілля Макаренко
У 2021 році книга увійшла до шортлисту в номінації «Книга року ВВС-2021». Це легка, але глибока, атмосферна й ніжна історія про українського хлопця, який поїхав до Лісабону. Він бродить вулочками, сидить у гамірних кафе, закохується та намагається зрозуміти, що робити з життям. А паралельно — розібратися у заплутаній сімейній історії свого орендодавця, сеньйора Алберту.
Автор делікатно торкається тем еміграції, революції та дорослішання. Йому вдається бути відвертим, не проповідуючи. А португальський вайб — окреме задоволення, у анотації Лісабон називають навіть головним героєм книги. У «Магнума» є мінус: після прочитання хочеться ще, але це дебютна і поки єдина книга автора.
«Російський сюжет», Євгенія Кононенко
Незважаючи на назву, книга не про війну, вона взагалі видана у 2012 році. Сама письменниця в іншій книзі називає «Російський сюжет» рімейком «Євгенія Онєгіна». У творі дбайливо розкладені тонкі натяки й неочевидні відсилки. Тут сам персонаж книги усвідомлює, у якому сюжеті опинився, і нічого не може з цим зробити.
Головний герой Євген на останньому курсі університету вливається в модерну україномовну тусовку та захоплюється національною ідеєю. Навколо — розквіт патріотизму, розвал совєтов, та чоловіку все одно не вдається уникнути засилля російськості. Поруч мати, яка обожнює російську літературу, й американська дружина, яка ту саму ж «велику літературу» вивчає. Навіть події життя Жені йдуть за клятим російським сюжетом: спадщина від дяді, село, дві сестри — і трагічний випадок, який змінює його життя.
Співпереживання у книзі викликають не особисті риси і вчинки героя, а потужна метафора авторки про тяжіння російського сюжету над його життям. Дуже, дуже впізнаване.
«Часу немає», Рустем Халіл
Автор книги — український журналіст, киримли за походженням. Над цим першим твором він працював 15 років. Вийшла книга у 2023 році, події в ній відбуваються до повномасштабного вторгнення, але вже під час війни. Фантастична історія розвивається у впізнаваних українських реаліях, хоча президенти, бізнесмени й музиканти носять вигадані імена.
Книгу інколи називають «роман-пробіжка». Вона й починається тим, що головний герой, юрист Едем, рушає на звичну пробіжку парком. Пізніше того ж дня йому стає зле: наздоганяє рідкісна генетична хвороба, що перебувала у сплячому стані.
Едем може жити як раніше, поступово втрачаючи контроль над тілом, чи покінчити все пострілом у голову. Але він отримує спокусливу пропозицію від джина: прожити наступні чотири дні іншими людьми. Плата за пропозицію — як заведено, його безсмертна душа. Натомість він отримає доступ до слави, багатства і влади.
Перед Едемом постає вибір: як скористатися цими ресурсами, які борги віддати, які помилки виправити. Оповідаючи про героя, автор зачіпає і гострі соціальні питання, на кшталт зловживання владою, і філософські, про існування сенсу життя.
«Можливо, завтра», Марися Нікітюк
Анотація до книги відразу попереджає, що це треш-роман, і не дарма: там і вбивства, і отруєння, і секс, і всі рідини, які виробляє людське тіло. А ще — токсичні стосунки та інфантильні головні герої.
Їх троє: ірландець Дара, який тікає до Індії від дівчини й дисертації, щоб віднайти сенс життя; українка Віка, яка після болючого розставання шукає зцілення в теплому океані та безтурботному Гоа, і колишній хлопець Віки Андрій, що не може дати ладу своїм богемно-алкогольним стражданням у лютневому Києві.
Книга видана у 2019 році, і коли персонажі описують український лютий як абсолютно пекельний місяць, це дивно резонує з реальністю після 24 лютого 2022-го. Часом — наприклад, у спогадах Віки про дідуся-ветерана — це лютневе співпадіння здається пророцьким.
«Можливо, завтра» навряд чи буде до вподоби бридливим читачам (попередження про треш-роман недаремне) або тим, хто любить історії про Героїв з великої літери: сміливих, добрих, світлих. Але зайде тим, хто любить читати про звичайних людей, які лажають, нічого не розуміють та інколи матюкаються. Ще у книзі можна знайти інструкцію, як пройти фейс-контроль у наймодніший берлінський клуб і попередження про небезпеки індійських нетрів.
«Понаїхали», Артем Чапай
У центрі подій — родина Ткачуків, вони живуть у вигаданому місті Білий Сад. Один із синів, Сергій, потай від батьків малює свастики на знак того, що Білий Сад — для білошкірих. Але його батьки й самі стають заробітчанами в Америці та Європі. Навіть Сергій зрештою опиняється у москві, де він для когось так само «понаїхав». Молодший син, Володя, болісно переживає відсутність батьків поруч.
Герої книги по черзі змінюють ролі місцевих і чужинців, стикаючись із погіршенням стосунків у родині, із важкою працею та ставленням до них як до людей другого сорту. Автор перетворює такі прості та, на перший погляд, банальні життєві лінії на уважне дослідження теми міграції та ксенофобії.
Зараз Артем Чапай, до речі, служить у лавах ЗСУ. Тож можна написати йому не лише відгук на книгу, а й подяку за те, що нас захищає.
