Коли росія почала повномасштабний етап війни, відомий харківський поет, музикант і журналіст Олександр Кудь долучився до війська. Поговорили з ним про поезію на війні, про можливу «заморозку» та війну дронів.
Про рішення мобілізуватись
Одна із причин, чому я пішов у військкомат, — не міг уявити себе в позиції, де я боюсь пересуватися містом, боюсь кожного патруля ТЦК. Нещодавно в метро мене зупинив ТЦКшник, і в мене серце ледь не стало: думав, зараз загребуть. А якби я не був військовослужбовцем?
Це моя травма часів АТО. Бо я не пішов у військо тоді, боявся мобілізації. Придумав багато виправдань, ніби «я більш корисний тут». І у мене була оця моральна травма. Можливо, це криза маскулінності, можливо, відповідальність як громадянина. Я не хотів повторювати такі відчуття. Розумів: якщо ми зараз усі думатимемо, де важливіші, то просто дочекаємося, поки прийде ворог, який питати не буде — хочеш ти щось чи ні.
«Замороження» війни
Я однозначно проти. Просто не можу уявити, як заморозити цю лінію, погодитись із тим, що ці території вже не належать нам. Що хлопці, які звідти виїхали, не зможуть повернутися.
Мій близький друг Дмитро Шаповал загинув у липні 2022 року. Він сам із Вовчанська. Я дуже шкодую, що він не застав моменту звільнення. Зараз ворог зайшов, намагається штурмувати Вовчанськ. І як ми скажемо: «Ладно, хуй із цим Вовчанськом»? Або «Давайте заморозимо, як воно є», — тобто забиймо на частину Куп'янського району?
Війну можна перемогти. І тут справа не в «замороженні конфлікту», як бажають умовні Орбани та інші пропутінські налаштовані політики.
Війну можна перемогти, треба, щоби всі знову об'єдналися, як у перші дні, перші місяці. І щоби світ був на нашому боці. Ворог намагається нас переконати, що світ втомився від війни, і всім потрібне «замороження». Але насправді замороження треба рф.
Нам необхідно витіснити ворога, а тоді говорити про перемовини. Звісно, всі хочуть додому. Ніхто з хлопців, з якими воюю, не каже «Я буду воювати, поки на пенсію не вийду, ще 30 років». Усі хочуть, аби це закінчилося, але щоби була поставлена крапка.
Вірші на війні
Я поїхав у Запоріжжя, мав зустрітися з дружиною. Не втримався, поїхав у музичний магазин, узяв недорогу гітару «3/4». Потім пацанам на трансляції співав надихаючий експромт, придумав на ходу пісню з мемними виразами.
Але загалом писати пісні не виходить, бо для мене це інтимний процес. Треба побути на самоті, аби написати. Побути на війні та в армії одному,— велика рідкість. Бліндажі, в яких енна кількість людей, підвали, в яких енна кількість людей. Один на одному ви лежите, сидите, їсте з одних мисок. Боже, ну який інтим. Із віршами трошки легше. Іноді буває час, коли можеш написати нотатку на телефоні.
Мене бісить, що пишу виключно про війну зараз. Та з іншого боку, мене й оточує виключно війна. Навіть коли це ліричний вірш, присвячений дружині — перечитую і думаю: «Блін, що ти, не зміг туди не засунути війну? Та який йобаний АК? Який йобаний бліндаж? Саша, ти ж пишеш коханій!». Дуже радію, коли іноді не згадую хоч якусь військову тематику чи термінологію. А не писати не виходить, це мій вид терапії.
Економічне бронювання
Економічне бронювання звучить як хуйня з-під коня, чесно кажучи. Перше, що сказали колеги, як це прочитали: «А можна я забашляю зараз і економічно себе забронюю?»
Тут палка з двома кінцями: якщо ми робимо цю суму велетенською, значить, багаті не йдуть служити, а ви, плебс — ідіть обороняти країну. Якщо ми робимо суму невеликою, тоді ніхто не йде.
Але є й інші проблеми: на полігонах велика кількість людей, біля військкоматів велика кількість людей, це факт. Але спеціалістів не вистачає в цивільному секторі. Ситуація: нам потрібно поїхати в місто, на СТО. СТОшник каже: «Пацани, двох ремонтників мобілізували, ще двоє бояться мобілізації. Я зараз один, і в мене 16 машин». І військові не можуть зробити машини. На пошті одна почтальонша, вона не справляється. Немає водіїв фур.
І ми знову приходимо до філософських питань. Люди починають думати «А де б я був більш корисний? Я ж волонтерю, а там ким буду — діловодом в ексельці?».
Я не можу дати відповідь на ці питання. Але, як на мене, економічна бронь, це очко.
Війна дронів
Буває, шо тижнями відсутні стрілецькі бої, не буває прямого зіткнення. Я спостерігав якось, як «мавік» полював за «мавіком», а за ним полював інший «мавік». Тоді я хлопцям у трансляції, які поряд сиділи, включив саундтрек із «Термінатора».
Вороги намагаються працювати по нашім важким дронам іншими дронами, скиди кидати, вразити FPV. І противник, і ми застосовуємо ще й наземні дрони. Це таке «Шоу Трумена» в жахливій обгортці. Безпілотник на безпілотник на безпілотник, а гине піхота в окопах з обох боків.
Для чого ми воюємо
Усі люблять мертвих поетів, але чомусь забувають про живих. Це я не тільки про себе: багато хлопців воюють, і їм не приділяється увага. Варто ж загинути — усі відразу згадують у таких, блять, епітафіях. Але ж вони завжди були достойні поваги.
Я хочу, щоб ми знову об'єдналися всі. Люди трошки забувають, навіть в Харкові, куди щодня прилітають КАБи, ракети, «Шахеди». Це, з одного боку, нормально: психіка побудована таким чином, що ми адаптуємося, нам так легше і хочеться в цілому жити.
Але при тому, що треба жити, треба ще їбашити. Якщо ми будемо всі разом їбашити на Перемогу, то ми виграємо. Ми мобілізуємося і воюємо не для того, аби померти.
Ми воюємо, щоби прогнати ворога, повернутися до своїх сімей і жити життя.
