Ми проходимо повз величезну велкро-мапу України, на якій наліплені численні шеврони військових бригад, підрозділів і груп спеціального призначення. Всі вони отримані абсолютно заслужено: за допомогу війську.
Донати, війна, прифронтові міста, волонтери: чим живе й дихає один із найбільших фондів України, ми обговорили з Олегом Карпенком, заступником директора благодійного фонду «Повернись живим».
Розкажіть, хто нині донатить фонду і який внесок бізнесу відносно внеску людей?
Хто донатить фонду «Повернись живим»? Дуже багато різних людей. Ми зробили соціологічне опитування, аби зрозуміти цільову аудиторію, яка з нами найбільше взаємодіє. Дізналися багато цікавого. Щодо людей, які донатять в Україні, розподіл у відсотковому співвідношенні такий: 40% — фізичні особи, і 60% — донати від бізнесу.
Чи вважаєте ви, що люди розслабилися? Як змінилися донати протягом останніх двох років у контексті кількості надходжень?
Ситуацію 2025 року важко порівнювати з березнем-квітнем 22-го року: тоді ми збирали десь 300 мільйонів гривень, навіть трошки більше, за один день. Це навіть трохи більше, аніж ми зібрали за попередні вісім років.
Нині ситуація для нас плюс-мінус стабільна, у нас є певний план, який ми собі прописуємо щороку. І щороку цей план ми намагаємося трошечки піднімати. На сьогодні наша планка — десь 375 мільйонів гривень на місяць. Це та кількість грошей, яку ми плануємо збирати на місяць, аби реалізовувати наші проєкти.
Чи донати падають? Частково, але проблема в іншому: залучати гроші стає дедалі важче. З ряду причин: по-перше, порівняно з березнем 22-го, не було так багато різних волонтерів, благодійних організацій, громадських ініціатив, які би щось збирали чи робили бізнес-моделі для зборів. У 2022 році, коли в людей виникало запитання, через кого задонатити, то першим в інтернеті спливав фонд «Повернись живим».
Зараз ситуація змінилася: є багато різних людей, які займаються зборами. Кожен збирає на близького родича, близьку людину чи просто знайомого, товариша, колегу по роботі. З’явилися на умовному ринку благодійності ряд інших організацій. А кількість людей, які донатять, — не збільшується.
Тобто, ці гроші, які у 2022 році в переважній більшості йшли ПЖ, зараз розмилюються поміж багатьма іншими фізичними та юридичними особами. Залучати й боротися за ці гроші стає дедалі важче. Умовно, вкладений ресурс команди, аби отримати тисячу чи мільйон гривень, значно більший, ніж у 2022 році.
Тому ми намагаємося тримати планку, але залучати гроші стає важче. Які засоби «Повернись живим» використовує для того, щоб це залучення не падало? Усі можливі — напевно, крім Онліфансу. Це не реклама: у медійній історії, яка тягнеться понад три роки, а для нас — від 2014-го, мені здається, ми спробували майже все.
Є речі, які нам легше даються, є речі, які даються важче: наприклад, аукціони. Я бачу, як інші люди це роблять і вміють, буквально за один вечір на якомусь заході можуть зібрати 30–40 мільйонів. Наш досвід в цьому швидше негативний, бо, варто визнати, це не наше. Ми не навчилися цього робити і ми не вміємо. І говоримо відверто, і коли нам пропонують аукціони, відмовляємося, бо це не наша сильна сторона.
Ми пробували все: різні медійні компанії, індор, аутдор, плакати, диджитал. Все, що є на ринку, всі інструменти намагалися використати. В залежності від збору, є ті, що працюють, і ми навчилися ефективно їх використовувати. Намагаємося в кожному зборі нащупати щось своє, працююче, що саме в цьому проєкті дасть найбільші результати.
Спільно з фондом Повернись живим і Нова пошта вдалося зібрати 309 мільйонів гривень.
Як можна зараз мотивувати людей донатити активніше та чи можна взагалі?
Мені трохи дивно, коли при тому, що відбувається в країні, маємо додатково когось мотивувати. Найбільший мотиватор — це щоденні прильоти по нашій території. Щоденні, невеликі, але втрати нашої території, на жаль. І це найперший мотиватор, що люди, які воюють — гинуть, страждають, дістають поранень. Для мене особисто ніякої іншої мотивації не потрібно.
За цих три-чотири роки люди не те, що втомилися, вони вже просто не сприймають збори. Подекуди може впливати емоційна складова, але ми намагаємося не грати на емоціях, особливо після масованих обстрілів. Є люди, для яких це інструмент робочий, але для нас із моральної точки зору це неправильно. Інколи емоційний сплеск впливає на кількість донатів, проте це не системна робота, ми з цим намагаємося не гратися.
Чи був збір або проєкт, яким ви прям пишаєтесь, це ніби ваше дитя? Можете розказати?
Їх насправді багато. Я би не хотів виділяти один-єдиний, бо це образить команду. Насправді все, що ми реалізуємо, пройшло верифікацію на хорошість і ефективність цих проєктів. Усі проєкти, де є зброя, де є навчальна компонента, для мене — приваблива історія. Я розумію, що це гра вдовгу.
Усі намагаються шукати «Зірку Смерті» тут і зараз. Усім зрозумілі FPV, діп-страйки, зрозумілі якісь речі, які ти передаєш — і через два дні воно вже приносить результат. Із навчанням набагато складніше, бо це довготривала історія. Вона не така приваблива, не така сексі, але ми розуміємо, що люди — найбільший пріоритет. І вкладатися саме в підготовку і навчання людей — найбільша користь і найбільша ефективність. Тому для мене навчальні проєкти, які ми реалізуємо, — прям дуже топ.
Які зараз найбільш актуальні потреби військових і як взагалі змінилися потреби військовослужбовців з 2022 року?
Найбільш пріоритетні — пікапи. Ще зброя. І як би жартівливо не звучало, але іноді навіть просять людей. Зброя — від кулеметів до мінометів різного калібру. Щодо автівок: пікапи в запитах зараз — на одному рівні з квадроциклами й мотоциклами. Для багатьох це єдиний можливий шлях доставити провізію, людей, зв’язок, боєприпаси до переднього краю, бо все інше просто не доїжджає.
Тобто, для піхоти це — квадроцикли, мотоцикли, БПЛА. І мавіки ще довго будуть однією з найбільш пріоритетних проблем, оскільки бригади їх шукають у всіх куточках світу.
Що можна зробити, аби ефективніше захистити прифронтові міста?
Дивіться, це дуже багаторівнева комплексна історія, яка лише переданою купою майна не відбудеться. Все залежить від підрозділів, від навченості, від наявності озброєння, від наявності БПЛА і багатьох інших факторів.
Якщо говоримо про захист Харкова, Дніпра, Одеси, Запоріжжя від, наприклад, «Шахедів», то держава зараз працює над вирішенням, але воно непросто просувається. Насамперед непогано мати необхідну кількість зенітно-ракетних комплексів і ракет до них, бо подекуди є ЗРК, але немає боєкомплектів до них. І, звісно, кількість того, що прилітає з території Росії, значно більше, ніж ми маємо для протидії. Треба шукати дешеві рішення і, власне, зараз це і робимо.
Важливо залучати навчені підрозділи, які мають розуміння, що вони роблять. Важливо давати їм можливість масштабуватись, бо на данний момент один збитий «Шахед» екіпажем 4–5 людей — уже непоганий результат. Держава має їх масштабувати, робити з них систему, бо 4–5 людей не побудують систему, командир бригади не побудує, а от держава може виявляти працюючі історії та масштабувати їх на весь фронт.
На вашу думку, яка буде доля Харкова?
Я був у Харкові тиждень тому, і я щиро пишаюся цим містом. Не перестаю дивуватись, як люди, не зважаючи на щоденні, щогодинні обстріли, продовжують жити життя. Я сподіваюсь і вірю, що з містом все буде добре.
Певні ідеї та рішення зараз націлені, щоби створити інфраструктуру навколо великих міст. Можливо, це буде у взаємодії з державою, можливо, будемо робити це власними силами. Ця інфраструктура дозволить збивати якомога більшу кількість БПЛА та ракет, яка летить на ці міста.
Ми активно взаємодіємо з підрозділами сухопутних військ, які займаються питаннями протиповітряної оборони. Із повітряними силами, які теж займаються протиповітряною обороною, і з підрозділом армійської авіації, що відіграє надважливу роль в обороні Харкова. Треба вкладатися й посилювати ці підрозділи, надавати бойові спроможності, оскільки вони єдиний ключ до успіху. Та навряд чи ми можемо закупити величезну кількість ракет і, як на мене, це не надто раціональне використання грошей.
Чому на 12-му році війни та на четвертому році повномасштабного вторгнення все ще потрібні волонтери?
Потреба існуватиме завжди, як би це прикро не звучало. Держава за своєю сутністю навряд чи колись буде швидкою. Відмінність благодійних організацій або ініціативних людей у тому, що вони швидкі, гнучкі, можуть закрити питання день у день, коли держава навіть не зверне увагу. Я впевнений, що такі організації точно існуватимуть, оскільки бачать знизу хороші, круті ініціативи. За рахунок того, що дрібні фонди вкладаються в них, вони роблять ці історії видимими для держави.
Як можна описати загалом людину, яка може почати працювати у фонді?
Був у мене один кейс, який дуже не сподобався людям, коли я написав про це в Твіттері. Пам’ятаєте, колись дуже багато сміялися над тим, над цією графою в резюме, яка називається стресостійкість? Куди б ти не подавався, яке б резюме десь не розглядав, всі писали: «стресостійкість». Насправді я лише зараз розумію важливість цього софтскила. Події останніх тижнів говорять мені, що люди, яких ми беремо в організацію, мають бути стресостійкими.
Ми шукаємо ціннісних людей. Я глибоко переконаний: можна навчити всьому, якщо людина буде віддана своїй справі. У нас тут недарма майже по всіх кабінетах висять наші цінності й, переважно, ми шукаємо людей, які із цими цінностями суголосні. Людина може не відповідати всім 7–8 позиціям, які нам важливі, але більшості.
А яких спеціалістів зараз найбільше потребує фонд «Повернись живим»?
У нас є вакансії, яких немає в списку доступних. Ми в пошуку хороших і ціннісних людей і готові взяти людину, під яку навіть не передбачена вакантна клітинка в організації.
Потрібні люди для комунікації, що розуміються на маркетингу, військові менеджери, хороші аналітики. Ми шукаємо багатьох, попри те, що немає додаткових клітин у нашій штатці. Шукаємо ветеранів, які готові займатися відновленням ветеранів через спорт, проєктами і програмами, які ми реалізуємо. Дуже не вистачає колишніх військових.
Чи є у «Повернись живим» плани на умовні часи після Перемоги?
Це станеться невідомо коли, але чи є потенційні сценарії для фонду? Вочевидь, є. Я б навіть сказав, не тільки план Б, а ще С, Д і всі літери абетки. «Повернись живим» — це інституція, яка не може існувати без таких планів хоча би на рік, два, три. Ми щорічно підводимо підсумки, зустрічаємося з командою, випрацьовуємо плани на наступний рік.
Ми маємо довгострокову стратегію, якої намагаємося дотримуватися. Як не дивно, основна стратегія була сформована ще у 2020 році. Час від часу ми відкриваємо її, читаємо і розуміємо, що ані на крок не відійшли від запланованого ще тоді. Там є три-чотири ключових питання, згідно з якими ми рухаємося і плануємо рухатися надалі.
Проблеми армії нікуди не дінуться, проблеми підготовки військових також нікуди не дінуться. Виходячи з цього, ми продовжимо вкладатися в навчання, підготовку, у розвиток і розбудову навчальних центрів, забезпечувати їх необхідним майном.
А які запитання, як людину на керівній посаді, вас дійсно дратують?
Мене мало що дратує, я вважаю себе людиною стресостійкою. Інколи цікавляться люди, як можна потрапити до ПЖ. Кажу: «Так все ж відкрито, є купа різних вакансій, подавайтеся». Нове питання: «А чи можна це оминути?». Кажу: «А чому?» — і, виходить, я маю переконати людину, що їй ця робота потрібна. Тож я навіть не скинув посилання на вакансію, бо розумію: людина, яка ставить подібні питання, — не наша.
Наскільки президентство Трампа та умовний «договорнячок» вплинули на донати?
Прямо вирахувати складно. Але була помітна тенденція: у день, коли відбулися перемовини в Овальному Кабінеті, значно більшою була активність донатів з-за кордону. Саме після сварки, конфлікту. Ми отримали багато листів із проханням не звертати увагу на те, що сталося: мовляв, ми з вами, продовжимо підтримувати. Слова вибачень, і що люди намагатимуться ситуацію пофіксити зсередини. Не те, щоб я хотів, аби таких ситуацій було багато, бо у стратегічній перспективі це не дуже ок впливає.
Колись у майбутньому російсько-українська війна буде розділом підручника. Що ви хотіли, аби там було написано?
Ми — країна, яка спромоглася, яка змогла, яка вистояла при найгіршому сценарії. Ми змогли, і це факт: не тільки вистояти, а протистояти значно більшій країні, країні із значно більшими ресурсами, зі значно більшою кількістю населення. Ми змогли.
Ми відкрили артоб’єкт у Києві в рамках спільного з «ОККО» проєкта. Він називається «Усвідомлення» і присвячений силам територіальної оборони. Коли війна була вже тут, саме сили територіальної оборони стали на захист. Ми у надважливий момент усвідомили, що потрібно боротися. Багато людей зробили це ціною власного життя.
Чи є у вас якісь слова до кожного українця?
Я щиро хочу, аби люди не опускали руки, як би складно не було. Ми пройшли дуже важкий шлях у понад 11 років. Мені дуже хотілося б, аби люди продовжували вкладатися в Перемогу.
Багато людей навколо реально втомилися. Розумію, сам втомлююся. Але коли приїжджаю в підрозділ і ми говоримо про різне — я розумію, що не втомився. Є люди, які набагато більш утомлені, вони тут і зараз забезпечують наше існування й безпеку. І я хочу, щоби люди, які не на фронті, не опускали руки і підтримували далі. Дякую вам.
