Українському мілітарі потрібно більше інженерів. Бракує не стільки технічно «підкованих» фахівців, скільки тих, хто вміє менеджерити виробничий процес.
Тепер замало зібрати дрон чи перепаяти плати для радіозв’язку. Перш ніж щось майструвати, слід врахувати все, що впливатиме на роботу пристрою: від матеріалу майбутнього виробу та запчастин до навколишніх умов. Подекуди інженер має знатися на тактиках ведення бою, аби запропонувати технічне рішення, ефективне для виконання певної бойової задачі. Або ж зі слів комбрига зрозуміти, що хлопцям потрібно зовсім не те, що вони просять.
Розуміння цього випливає з освіти, і тут є над чим працювати — державі, університетам, бізнесу.
«Конструкторські бюро» у великих бойових підрозділах — це вже рутина
По кількості фахівців іноді це приблизно сотня людей, розповідає Антон Єременко, спеціаліст напряму Robotic Systems в громадській організації «Аеророзвідка». На перший погляд звучить перспективно: мати в підрозділі власну інженерну лабораторію. Та є нюанс.
Антон часто відвідує виставки військового обладнання й техніки та помітив тенденцію: розробники часто самі не розуміють повного сценарію застосування виробу, й як результат, «щось зробили» і віддали військовим, і ті вже міркують, як цей виріб правильно застосувати. А мало би бути так: хлопці отримують спеціально вивірене під конкретну бойову задачу технічне рішення. На додачу, каже Антон, виріб від початку може працювати не так, як очікувалось, і в кращому випадку його повернуть виробнику на доопрацювання.
Інколи військові з інженерною освітою самостійно починають «допилювати» розробку під свої потреби. Мінус у тому, що все робиться в момент, коли на руках є готовий виріб, а це вже витрачені кошти та місяці попередньої роботи.
Для ефективності кінцевих виробів підхід мав би бути інакшим. Подібно до айтішного: спершу аналізуємо запит клієнта (військової бригади), розбираємося в сутності задачі (в нашому випадку — бойової), уточнюємо у бійців, як і де планують застосовувати виріб. Буває, що сам замовник не уявляє, наскільки ці дані впливають на технічну реалізацію, тому про це має попіклуватися інженер.
«Ми в “Аеророзвідці” працюємо над кількома розробками для фронту. Нещодавно почали для однієї бригади адаптувати роботизовану систему. Питаю військових: “Як будете її використовувати?”, а вони: “Ну, може, по піхоті стріляти, а може, по техніці, по кораблям чи по ланцетам”. Я пояснюю їм: так це не працює. Має бути конкретний сценарій застосування, тактика, під яку виготовляється зброя. Наші інженери прораховують, як пристрій спрацює за певним сценарієм, за різних умов на полі бою. Але поки ви для себе не сформулюєте цей сценарій, ми нічого зробити не зможемо.
Знаю випадки, коли виготовили класний наземний роботизований комплекс. Все в ньому супер, але не подумали, як він доїжджатиме до місця виконання задачі. А доїжджатиме він завжди пікапом, бо нічого, крім пікапів, на фронті немає. Виявилося, комплекс на кілька сантиметрів не влізає в пікап. Його могли зробити трохи меншим, та це нікому не спало на думку. Тож маємо якісний виріб, готовий до застосування, та його неможливо доставити: він банально не поміщається в машину».
Антон Єременко, спеціаліст напряму Robotic Systems в громадській організації «Аеророзвідка»
У розробках для оборонної галузі ціна найменшого прорахунку вартує погіршення ситуації на полі бою, тож без розвиненого інженерного мислення тут ніяк. Із цього випливає, як спеціаліст проєктуватиме вибір, про що запитуватиме військових, щоб розробка відповідала потребам, аби бригада мала технічну перевагу над противником.
«Насправді реального уявлення, як відбувається сучасна війна, не має більшість цивільного населення, а подекуди й військові. Ми з вами бачимо картинку з FPV-дрона, останні секунди, як він вражає ворога, але як це йому вдалося? Як планувалася операція? Як надано цілевказання, як екіпаж потрапив на місце, які процеси й люди стоять за тим, щоб ця FPV-шка долетіла до точки?
А які проблеми виникають на шляху, як передається інформація, як робиться розвідка, дорозвідка — поза кадром і, відповідно, сильно спотворює уявлення, які технічні засоби потрібні, які проблеми є, а яких немає. Інколи спитати друга військового нерелевантно, бо він може чогось не знати чи не до кінця розуміти», — пояснює Антон Єременко.
Зрештою, це все впливає і на технічну освіту інженерів та програмістів, які розглядають роботу в оборонній сфері. Тому команда «Аеророзвідки» намагається дати нинішнім студентам базове розуміння того, що коїться на фронті та які розробки можуть бути помічними. Торік почали співпрацювати з університетами.
Хакатони, лекції, спецкурси на базі профільних факультетів — «аеророзвідники» долучаються до всього, де можуть дати експертизу як у технічній частині виробів, у тактиці їхнього застосування, так і в загальній ситуації на передовій.
У Київському національному авіаційному університеті один із напрямків, з яким допомагають фахівці, — оновлення навчальної програми на військовій кафедрі. Від 1 вересня 2025 року базова загальна військова підготовка студентів стане обов’язковою, тож молодь має опанувати не лише теорію, але й розбиратися в особливостях ведення сучасної війни. Важливі й знання окремих систем, артилерії та дронів, які нині стрімко розвиваються.
«Без чого неможливо уявити сучасне поле бою — так це спеціальний військовий софт. Уміння ним користуватися дуже важливе. Програми “Дельта”, “Вежа”, як на мене, є нашою стратегічною перевагою, — продовжує Антон. — Можливо, саме “Дельта” була одним із факторів, які дозволили нам втримати Київ у хаосі перших днів вторгнення. Військові Сил Оборони добре орієнтувалися, де знаходився ворог. “Вежа” дозволяє в онлайні працювати зі стрімами, в тому числі з використанням штучного інтелекту, на ходу розпізнавати об’єкти й оперативно передавати цілевказання».
Затребувані для війська навички проєктування боєприпасів
Щоб задовільнити цю потребу, Мінстратегпром спільно з університетами й виробниками запустили курс із виготовлення та використання боєприпасів для БПЛА. Програма включає теоретичну підготовку в навчальних закладах і практику в центрах ЗСУ та на оборонних заводах. Навчання проходять діючі військові, хоча потенційно це може бути окрема інженерна спеціальність або спецкурс в університетах.
За цим принципом, розмірковує Антон Єременко, можна визначити найзатребуваніші технічні напрями й навчати студентів конкретним навичкам, а до формування освітніх програм долучати виробників озброєння, військових, інженерів і айтівців із досвідом у MilTech.
Навчати інженерів під військові потреби можна і в старших класах школи, і в профтехучилищах
Базові навички для роботи в MilTech цілком можна опанувати за півроку-рік, вважає Антон. Для цього не обов’язково вступати до університету. Ще зі школи учням слід допомагати розвивати інженерне мислення, без якого неможливі ефективні розробки.
«Припустимо, треба налаштувати стандартний зв’язок та інтегрувати його в певний комплекс. Є плата приймача для дрона з антеною і плата передавача для наземної станції. Задача — поєднати їх і запустити в роботу. Для цього треба розуміти, як працює зв’язок, мати базові знання в електроніці, трохи в робототехніці, і це можна за півроку вивчити. А от щоби побудувати свій повноцінний цифровий зв’язок з нуля, зробити його стійким, до базових знань додаються розуміння, як працюють хвилі й антени, глибокі знання в електроніці, схемотехніці, програмуванні. Це фундаментальні знання, яким за півроку не навчиш. Тут визначальну роль відіграє вища освіта».
Антон Єременко
Університет дає широкі, різноманітні знання в певній галузі, допомагає сформувати загальне уявлення, як щось працює. Це важливо як для створення чогось принципово нового, так і під час виконання робочих задач, для взаємодії з командою, підрядниками, із клієнтами. Але повноцінне розуміння цього з’являється лише тоді, коли студент зі школи має базові технічні знання.
Де б не готували майбутніх інженерів, усім знадобиться математика й фізика
І тут маємо виклик. За результатами останнього дослідження PISA (Programme for International Student Assessment, Програма міжнародного оцінювання учнів — ред.), українські школярі на 2,5 роки відстають від однолітків за кордоном. Наші підлітки поступаються іноземцям у знаннях із математики та природничих наук.
Дослідження PISА проводять раз на три роки серед 15-річних школярів усього світу. У цьому віці у більшості країн діти здобувають базову середню освіту. Тести визначають, чи здатні вони використовувати отримані знання та навички в житті, наскільки володіють ключовими компетентностями (читання, математичні та природничо-наукові здібності), які знадобляться в дорослому віці незалежно від професії.
«У мене є досвід роботи зі школярами, бо свого часу заснував всеукраїнський конкурс із IT та кіберспорту для підлітків — iTalent. Із багатьма спілкувався, тож пам’ятаю, на якому рівні діти володіли природничими науками чотири роки тому. Повірте, хотілося б кращого. Часто після 11 класу вони не знають, як вирішити квадратне рівняння, чи знають, але не розуміють, де застосувати. Нині діти знають це ще гірше, і в університеті їм буде важче. Можна засвоїти щось механічно: які змінні куди поставити, що скоротити, помножити. Та розуміння, як далі з цим працювати, все одно не з’явиться.
До прикладу, коли я вчився в університеті, міг сказати, що відбувається в комп’ютері з моменту натискання на мишку, міг описати весь шлях сигналу: як він проходить проводами, як відпрацював процесор, операційна система, монітор. Я розумів, як загалом працює система. У нинішніх студентів таке розуміння часто відсутнє, воно несистемне, фрагментоване. І це в тому числі через те, що школа не встигла дати базу. Врешті наступні знання не засвоюються».
Антон Єременко
Які технічні спеціалісти потрібні війську
За даними рекрутингової агенції Lobby X, останнім часом найбільше не вистачає:
- техніків і механіків БПЛА;
- інженерів РЕБ;
- техніків зв’язку;
- майстрів із ремонту автівок (механіків, електриків тощо);
- інженерів-електронників.
Досвідом пошуку спеціалістів ділиться Сергій Чабаненко, командир взводу РЕБ батальйону «Свобода» 4-ої бригади оперативного призначення «Рубіж». Із 55 авторів резюме, які надійшли з Lobby X, Сергій запросив у штат десятьох: інженерів-електроніків, механіків, інженерів-конструкторів, програмістів. Останніх, за його словами, нескладно знайти, чого не скажеш про досвідчених інженерів.
«Наразі взвод укомплектований, у команді 27 людей, проте не всі ще до мене дійшли. Хтось проходить базову військову підготовку, дехто переводиться з НГУ, хтось дооформлюється, бо його через частину мобілізували. В інших тільки почався процес переводу із ЗСУ, а він може тривати від трьох до шести місяців. Буквально вчора подав запит на перевод п’ятьох людей. Це фахові інженери-конструктори, які з нуля можуть сконструювати крутий механізм, а вони, умовно, копають траншеї. Тому проблема не стільки в нестачі кадрів, а чи раціонально кадрами розпоряджаються на рівні бригад».
Сергій Чабаненко, командир взводу РЕБ батальйону «Свобода» 4-ої бригади оперативного призначення «Рубіж»
З деким вдається попрацювати дистанційно, намітити план майбутньої розробки, та все ж таки фізична присутність значно прискорила б роботу.
«Для розробників основна проблема — відсутність фідбеку, коли немає змоги випробувати свої вироби. А для військових — відсутність виробів. Тож нам з інженерами — хоч зі студентами, хоч із досвідченими розробниками — треба дружити, — каже військовий. — Нещодавно відвідав хакатон із профільної для мене теми щодо РЕБів. Зараз у війську великий запит, аби зробити ці вироби ефективнішими. Познайомився з кількома командами, у них цікаві технічні рішення. Плануємо випробування на полігоні. Ще є один студент, працює на виробника РЕБів, і з ним наша бригада співпрацює напряму».
За спостереженнями Антона Єременко з «Аеророзвідки», багатьом бригадам не вистачає зв’язківців, програмістів, електронщиків. Поле бою стає все більш роботизованим і технологічним, а з цим і запит на відповідні технічні знання та комптенції зростає.
Антон Єременко:
«На ринку праці критично бракує інженерів-конструкторів. У чому їхня цінність? Такому фахівцю кажеш: “Дивись, нам потрібен дрон-бомбер, орієнтовно з 20-дюймовими пропеллерами. Щоби він носив шість кілограмів на шість кілометрів, працював удень і вночі, щоби міг стабілізувати положення в повітрі”. Спеціаліст, маючи технічне завдання та розуміння тактики застосування дрона, починає моделювати виріб, робить креслення: як виглядатиме рама, де будуть пропелери тощо. Тобто створює модель під бойове завдання».
Потрібні й «інженери-менеджери» — хто сам організований і здатен організувати інших. Хто знається на технічній стороні виробництва та може побудувати процес: від організації зручного робочого місця до оцінки й контролю якості продукту. Одна справа збирати кілька дронів на місяць. Куди вищий рівень відповідальності, коли йдеться про серійне виробництво. Всі комплектуючі мають надійти вчасно, зібрати і спаяти все треба швидко й якісно, та встигнути як слід перевірити, перш ніж відправити на фронт.
Військова й оборонна промисловість залишатиметься однією з пріоритетних галузей економіки впродовж років, зазначають аналітики Українського центру економічних та політичних досліджень імені О. Разумкова. Зростатиме виробництво техніки й озброєння, що нині перебувають на балансі ЗСУ, створюватимуть нові машини, зброю, застосунки, розвиватимуть сервісні центри. Галузь потребуватиме кваліфікованих інженерів. Як нинішнім студентам-технарям підсилити навички? Відповідь знаходимо у сфері, далекій від військової.
Інженери, перегонові авто та армія — що спільного?
Візитівка всесвітньо відомих змагань — перегонові автівки — своєму оснащенню завдячують інженерам Саутгемптонського університету Великої Британії. Тут створили автомобілі чемпіонів світу з «Формули 1». Протягом десятиріч навчальний заклад відіграв ключову роль у розвитку гоночних і спортивних машин.
Випробування аеродинамічної труби, започатковане в стінах університету, дозволило сконструювати автівки з найменшим опором та стійкістю до вітру. Технологія забезпечувала високі результати кільком британським командам упродовж 1980–1990-х років. Донині інженери університету співпрацюють з «Формулою 1» у дослідженнях і розробках, а також консультують пілотів.
Ось, як виглядає аеродинамічна труба сьогодні:
Натхненні зарубіжними перегонами, українські студенти створили власні гоночні боліди. Гурток інженерів-ентузіастів на базі Київської політехніки виріс у спільноту «Формула Студент КПІ», що стала для студентів місцем експериментів. Нині тут втілюють корисні для фронту розробки. Серед них — електроноші та наземний дрон KTGR- 20, він же «Котигорошко». І тут же розробили прототип першого в Україні бронеавтомобіля на власному шасі — INGUAR-3.
Автор ідеї, колишній учасник гуртка, а нині директор компанії Inguar Defence Артем Ющук згадує «Формулу КПІ» як одне з найкорисніших занять в університеті, яке допомогло йому розпочати власну справу.
«Хобі я присвятив чимало часу, однак це соціальний проєкт. Ще в універі задумався над власною справою, яка б забезпечувала фінансово, однак, як і гурток, залишалася цікавою з інженерної точки зору. Тому вирішив відкрити майстерню для перегонових авто. Сервіс включав доопрацювання машин для професійних міжнародних перегонів, обслуговування, тюнінг. Разом із колегами ми працювали над різними інженерними проєктами, набували досвіду.
Згодом із гаража з одним підйомником ми виросли до тюнінг-ательє на десять робочих постів. Не просто ставили нові диски й дизайнерські обвіси, а брали “голий” кузов від серійного авто та на його основі створювали нову машину: варили каркас безпеки, встановлювали інші двигуни і трансмісію, проєктували підвіски, налаштовували все.
Ідея легкої тактичної машини для ЗСУ давно була в голові. На початку великої війни я чітко вирішив зосередитися на цій розробці. Ми вже активно відновлювали військову техніку: модернізували бронеавтомобілі українських виробників, вносили зміни в конструкцію, покращували, словом, достатньо прокачались у цій темі».
Артем Ющук, директор компанії Inguar Defence
Машині передував рік проєктування, виготовлення прототипу та майже рік тестування в надскладних умовах. Зрештою держава помітила й підтримала проєкт: отримано перші серійні замовлення. За словами Артема, автівка має високу прохідність і надійність, а рівень бронювання робить її найзахищенішою військовою машиною українського виробництва. Броня витримує постріли снайперської гвинтівки, підрив на протитанкових мінах й уламки артилерійських снарядів.
У процесі розробки команда шукала слабкі місця існуючих броньовиків, щоб у власній машині їх не допустити. Вивчали техніку на озброєнні армії, спілкувалися з військовими, давали тестити прототип на полігонах, збирали відгуки і вносили правки.
«Більшість моїх задач стосуються менеджменту, та все одно важливо розуміти технічні нюанси продукту, аби вносити правки. Університет дав мені експертизу в інженерії, допоміг розібратися, як працюють механізми, системи, команда в цілому. “Формула КПІ” стала місцем, де теорію я міг реалізувати на практиці.
Всі інженерні предмети стали в пригоді: технології машинобудування, верстати, сопромат, проєктування. Хоч я і не зробив жодного креслення на машину, проте завжди залучений в усі процеси. У тому числі — в дискусії інженерів: можу розказати про кожен гвинтик і чому саме він туди прикручений», — пояснює Артем.
Упродовж навчання вирішення реальних інженерних задач дозволяє повноцінно оволодіти професійним програмним забезпеченням та інструментами, щоби створювати деталі. А командні обговорення допомагають побачити помилки й досягнення, навчитися пропонувати покращення. Це базові навички інженера, і з ними простіше стартувати кар’єру — будь то військова чи цивільна справа.
Win-win рішення для держави та університетів
«Якщо ми хочемо стати передовою технологічною державою, кожен технічний університет повинен мати майстерні із сучасним обладнанням, своє експериментальне виробництво, яке підтримує науковців та студентів», — вважає Дмитро Узлов, директор ННІ комп’ютерних наук і штучного інтелекту Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.
За його словами, в Україні немає технології виробництва компонентів мікроелектроніки, які потребують військові розробки. Але можна програмувати й використовувати іноземні розхідники, і тут не обійтися без фундаментальних знань, які дає університет.
«Програмовані логічні матриці, процесори, контролери застосовуються скрізь, у тому числі в сучасних БПЛА: в літаючих безпілотниках, плаваючих, наземних. У нас немає проблем із підготовкою фахівців, але потрібне спеціальне обладнання, аби навчання було наочним, необхідне ліцензійне програмне забезпечення. Такі ж потреби є у вивченні автоматизованих систем проєктування, без яких комп’ютерна інженерія не буде ефективною.
Матеріально-технічна база вишів застаріває. Виправити ситуацію може партнерство університетів із державою та бізнесом, коли вони разом працюють над інноваціями, запускають для студентів програми стажувань в оборонних компаніях і на підприємствах, сприяють підготовці кадрів із досвідом вирішення актуальних для війська задач».
Дмитро Узлов, директор ННІ комп’ютерних наук та штучного інтелекту Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
Фахівець говорить про модель співпраці Triple Helix — коли в одній точці сходяться потреби держави і знання науковців. Наприклад, один із найстаріших скандинавських університетів, Королівський технологічний інститут, запустив програму Viable Cities і залучив у проєкт місцевих дослідників. На їхні дослідження уряд спирається, втілюючи нові урбаністичні рішення.
Інший приклад — ізраїльська державна програма підготовки конструкторів озброєння Talpiot. Започаткована у 1970-ті роки, вона випустила покоління високопрофесійних військових кадрів із прикладними інженерними знаннями. Ще в процесі навчання вони керують технікою, яку згодом будуть оновлювати.
Взаємодія бізнесу й науки з державною підтримкою, на думку Узлова, позитивно вплине на якість технічної освіти й суттєво пришвидшить випуск інноваційних продуктів. Недарма ж відомі світові відкриття належать університетам.
У професійній спільноті молодь має більше можливостей отримувати актуальні знання не лише для подальшого працевлаштування, а й для власних стартапів. І таке середовище вже будується в Каразінському університеті. Щоправда, в реаліях прифронтового Харкова частіше звучить назва «безпечний освітній простір», та Дмитро переконаний: крім укриття з можливістю проводити офлайн-заняття, тут буде повноцінний освітній хаб для студентів, науковців і фахівців IT-компаній усього міста.
Планується, що студенти вивчатимуть і практикуватимуться тут у кількох напрямках: у комп’ютерній інженерії, кібербезпеці, Data Science і навіть у кіберспорті. Популярне серед молоді захоплення планують зробити частиною неформальної ІТ-освіти, а для цього розгорнути в одній із кімнат тренувальний «полігон» для студентських команд.
«Один простір буде під Data Science. Хочемо облаштувати дата-центр, аби студенти познайомилися з апаратною частиною штучного інтелекту, могли будувати й тренувати моделі нейронних мереж. Ще один простір стосуватиметься електроніки, комп’ютерної інженерії та робототехніки, із 3D-принтерами, паяльними станціями та іншими інструментами.
Частина обладнання вже є, дещо врятували від обстрілів, але потрібно ще чимало. В тому числі — обладнання для запуску віртуальних машин, за допомогою яких студенти зможуть відпрацьовувати криптографію та основи кібербезпеки. Поділяться на команди “хакерів” і “антихакерів”, одні — атакують, інші — шукають вразливості в системі та думають, як захистити мережу від злому.
Насправді зараз ми створюємо набагато більше, ніж безпечний освітній простір. Ми формуємо середовище для проєктного навчання. У студентів будуть не абстрактні курсові роботи, а прикладні задачі. Вони зможуть “помацати” технології, навчитися не боятися помилитися, щось зламати. Інженерія — творчий процес, доводиться багато експериментувати. Можна отримати неочікуваний чи негативний результат, але для науки — це теж показник, і саме проєктне навчання дає змогу це зрозуміти».
Дмитро Узлов
Поки облаштовують простір, каразінці працюють над проєктами у сфері кібербезпеки та над іншими військовими задачами з використанням штучного інтелекту. Дмитро сподівається, у майбутньому студентів частіше залучатимуть до реальних проєктів — через дипломні роботи та стажування на державних підприємствах.
Про інтерес держави до студентських досліджень свідчить фінансування науки
Цьогоріч за рахунок держбюджету підтримку отримали 82 проєкти досліджень і розробок молодих учених, зокрема з харківських вишів. У порівнянні з минулим роком загальне фінансування науки суттєво зросло: з 2,2 мільярда гривень до 14,5 мільярда. Сюди входять кошти на оновлення матеріально-технічної бази та гранти для науковців через Національний фонд досліджень. Пріоритетними Міністерство освіти визначило розробки й дослідження у сфері енергетики, оборонних технологій, продовольчої безпеки та інформаційних систем.
Дмитро Узлов:
«Розвиток оборонної галузі безперечно є одним зі стратегічних напрямків повоєнного відновлення держави, і система вищої й середньої професійної освіти має готувати науковців та інженерів, які вже сьогодні та в найближчому майбутньому зможуть вирішувати складні інженерно-технічні задачі. Це буде корисно не лише для оборонної, а й для інших сфер».
