На нас дивляться як на опозиційне медіа й уважають ворогами в Офісі Президента, — Олексій Тарасов

Головний редактор одного з найпопулярніших медіа в Україні Radio NV Олексій Тарасов у денному етері на Радіо «Накипіло» поділився враженнями від виступу президента Володимира Зеленського у Верховній Раді України, відповів на запитання, чи є цензура в Україні, і поміркував про місце радіо в сучасному світі та яким воно буде в майбутньому.

Як ви вважаєте, для чого президент Володимир Зеленський оприлюднив план перемоги України саме тепер? Це пов’язано з виборами президента в Штатах?

Це сто відсотків пов’язано з американськими виборами. Крім того, ми намагаємося знову підігріти до нас інтерес. Усі ми знаємо, що європейці й американці втомлюються від війни в Україні. Тому я сприймаю цей виступ як спосіб перепакувати ті умови, озвучені й раніше, на яких ми зможемо перемогти. 

Мені здається, ці виступи (сьогодні — в Україні, а завтра — у Європі) якраз пов’язані з тим, що принципові домовленості вже є. 

Ви дуже оптимістично дивитеся на речі. Простежмо, як усе відбувалося. Спочатку президент полетів у Штати. Далі не відбулося засідання Рамштайну, він поїхав у європейське турне: був у Британії, Франції, Італії, Німеччині. Мені здається, це наше намагання переламати те, як про наш план перемоги пишуть у медіа, які читають європейці й американці. Якщо ви почитаєте, то вони кажуть, що не вражені.

Ми розуміємо, що головні рішення ухвалює Білий дім. Залежно від того, що там вирішать, такі рішення ухвалюватимуть і інші країни.

Першим пунктом у плані, озвученому Зеленським, є запрошення України до НАТО прямо зараз. Наскільки це реалістично, на вашу думку?

Білий дім має це вирішити. Аналітики-американісти зазвичай погоджуються, що Байден не ухвалюватиме якихось дуже гострих рішень стосовно України, поки не відбудуться вибори, тобто до п’ятого листопада. Чому? Є дуже просте пояснення: він не хоче зробити погано кандидатці від демократичної партії. 

Повернімося до буднів в Україні. Сьогодні я прочитав в одного харківського колеги про те, що п’ятий день тривають облави ТЦК, а жодний засіб масової інформації не говорить про це. Radio NV говорило?

Так, звичайно. Було досить багато етерів на цю тему. Наприклад, учора був етер Віталія Сича й Сергія Фурси, а в заголовок ми дали такі слова: «Чи будуть рейди ТЦК на концертах “95 кварталу”?». Звичайно, що ця тема болюча.

У розмові із Сергієм Жаданом ми якраз обговорювали коментарі на кшталт «хочу побачити, як на концертах “95 кварталу” відбуватимуться облави». Сергій влучно сказав, що це дуже поганий аргумент.

Такі заголовки — це звичайна іронія. Ми розуміємо, як працюють заголовки. Коли ж ми говоримо про певні російські наративи, як вони працюють, то очевидно, що росіяни використовують болючі для нас теми й розвивають їх. Тема з ТЦК — це найуспішніша.

Звісно, проблема є. Ми всі, можливо, неправильно комунікували про мобілізацію від самого початку. Наратив про страшні ТЦК з’явився і через те, що тривалий час не було прописано, як відбуваються мобілізація та бронювання. Очевидно, що корупція під час мобілізації є. Але здійснюють розслідування. Коли про це пишуть — це хороша новина.

Загалом, коли ми говоримо про мобілізацію, маємо пам’ятати, що йдеться про те, чи виживемо ми як країна, чи виживемо фізично ми з вами.

Коли нам показують хабарників — це добре. Ми не намагаємося вдавати, що в нас усе добре.

Абсолютно. Найгірше в таких ситуаціях — суспільний цинізм, який ми бачимо в росії. Ніхто не знає правди, немає жодного чесного політика й силовика. Ну й ви ж розумієте, з такого погляду можна обговорювати навіть те, що спіймали цю даму на Хмельниччині.

Тут мені завжди подобається реакція українців, ця котляревщина, коли вони починають із гумором відповідати.

У нас дуже класне почуття гумору — це наша суперсила. До речі, росіяни цього не мають. Вони не мають самоіронії, вони не мають нічого. Можна, звичайно, затримання очільниці МСЕКу у Хмельницькому пояснити тим, що вона просто не поділилася з ким потрібно. А втім, якщо ми будемо притримуватися цієї логіки, то мислитимемо як росіяни.

Тому я дивлюся на такі ситуації з оптимізмом. Я, наприклад, спілкуюся з детективами НАБУ. Це люди, які хочуть змінювати країну, які розслідують найбільш корупційні справи в країні, які справді хочуть, щоб цього не було.

російська «Медуза» нещодавно опублікувала статтю про цензуру в українських ЗМІ. На Radio NV ви відчули цензуру? Чи можна сказати, що в Україні нині є цензура?

Я думаю, що варто говорити про самоцензуру, яка може бути зрозумілою під час війни. Наприклад, наші ізраїльські колеги розповідають, що їхня армія взагалі нічого не коментує.

Загалом же я думаю, питання навіть не в тому, що комусь щось забороняють. Є формат телемаратону, у якому просто не всі з’являються. Є окремий пул людей — це міністри, чиновники, представники влади, що говорять там. 

Мені здається, що в класичному розумінні цензури в нас немає. Якщо говорити про Radio NV, то ми стикаємося з тими самими проблемами, що й «Українська правда». Якщо ми звертаємося до міністра, щоб він прокоментував щось, у 99 % випадків ми не отримуємо коментаря.

На нас дивляться як на опозиційне медіа й уважають ворогами в Офісі Президента. Ми не вважаємо їх ворогами, і це парадоксальна ситуація. Тобто ми пам’ятаємо часи Кучми та Януковича, коли медіа, які виступали проти президента, робили те, щоб його замінив хтось інший. Ми не проти президента Зеленського. Я не людина, яка голосувала за нього, і говорю про це прямо. Ми говорили про те, що підтримуємо владу в усьому хорошому. Ми розуміємо, що наша пропаганда важлива під час війни. Але ми не будемо мовчати, коли йдеться про корупцію. Це загроза нашій національній безпеці. Якщо хтось украв мільярд, то цей мільярд не потрапив до наших захисників.

Усі пам’ятають, як мій колега Роман Кравець ставив запитання від «Української правди», а президент дуже роздратувався. Я розкажу вам іншу частину цієї історії, яку ніхто не знає. Мені взагалі не дали змоги поставити запитання. Потім пояснили, що це було б узагалі занадто.

Чи відчуваєте ви тиск від влади на національному рівні?

Є мережа анонімних телеграм-каналів, наближених до Офісу Президента. Усі ці «карткові офіси» й «джокери». Вони, до речі, дуже часто чомусь російськомовні.

Були випадки, коли нас називали такими словами, які не можна озвучувати в радійному етері. Звичайно, ми це відчували. Як це впливає? Ми розуміємо, що, можливо, для наших інвесторів хочуть із нас створити токсичний актив, який заважатиме основному бізнесу.

Це також можливість зробити так, щоб медіа були неефективними, щоб вони, можливо, більше самоцензурувалися. Але це не класична цензура, а поштовх до того, щоб ви почали говорити менше, ніж хотіли б.

Як ви оцінюєте роль медіа нині, коли кожного користувача, який зняв відео чи написав три слова, можуть уважати за медіа?

Я розділяв би. Ми маємо командирів і військовослужбовців, які ведуть успішні телеграм-канали, але вони не є медіа. Вони є людьми, яких читає багато людей.

Медіа — це про відповідальність; медіа — це про те, що ви основною своєю метою ставите інформування та аналітику. Ні, люди, які ведуть величезні телеграм-канали, не є медіа. Можливо, я звучу як динозавр, але я не про те, що це щось погане.

А як примусити телеграм-канали дотримуватися певних правил? 

Із цим дуже складно боротися просто тому, що ми живемо в диджиталізованому світі.

Але коли Офіс Президента викладає відео, яке взяв із «Трухи», за п’ятнадцять хвилин після удару, — це жахливий факап.

Я вам нагадаю, що «Труха» — це медіа, це мережа телеграм-каналів, представники яких ходять на офреки — їх запрошують, їх уважають впливовими. Тобто цього монстра створюємо ми самі. 

Як змістився акцент у функціях медіа?

Я впевнений, що в кожному медіа спершу всі думають про вплив, усі говорять про вплив. Українські телеканали, які належали Ахметову, Хорошковському, Коломойському, були про вплив.

Був період «Веб 2.0» у середині 2000-х, коли до всіх статей додали можливість писати коментарі. Тоді активно обговорювали, що люди самі генеруватимуть контент, а журналісти стануть нікому не потрібними. На практиці ж зрозуміли, що звичайні люди не займатимуться тим, чим займаються журналісти, тому що це не їхній фах. Тому я дуже оптимістично дивлюся у майбутнє.

Що стосується роботи нашої редакції, то з початком широкомасштабного вторгнення ми переформатували Radio NV. Для нас стало очевидно, що ДНК нашого медіа — це новини. Ми зрозуміли: наша місія у тому, щоб пояснювати, що відбувається. 

Яким ви бачите радіо сьогодні й у майбутньому?

З одного боку — це новітня технологія ХIХ століття, а з іншого, якщо просто подивитися на контекст в Україні, то ми пам’ятаємо, коли почалося широкомасштабне російське вторгнення, радіо набуло іншого сенсу. На окупованих територіях люди мають змогу слухати українське. Ми знаємо людей, які в Бучі в підвалах слухали Radio NV й дізнавалися інформацію. Коли почалися вимкнення електроенергії, люди стали купувати радіоприймачі. 

З іншого боку, очевидно, що ми маємо бути в диджиталі, і більша частина наших етерів у подкастах, які виходять на ютубі. 

Ми бачимо нашу роботу як місію. Це важливо, це частина інформаційної війни. Коли звільнили Херсон, нам було дуже важливо відновити сигнал на цій території. Окупанти роблять усе можливе, щоб на українській землі звучали тільки російські станції.

Читайте також

Total
0
Share